Я лишаю неспокій у теплих закутках дому
І втікаю до міста, де дощ одягає дахи.
Як же легко на серці - лишати задихану втому
І летіти туди, де літають безкрилі птахи.
Я готова любити, я вітер буду чекати,
Коли скину нарешті маску очей чужу.
Як же легко на серці... Ніколи не втомлюсь тікати...
Мене ж осінь зустріне. Я казку їй розкажу.
Де пухнасті долини ще швами колій порізані,
Де насправді байдуже, хто ще пам'ятає мене...
Я і осінь, і вічність малюю легкими ескізами,
Поки листя дерев наливають по вінця вогнем.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Міста. Потяги. Вокзали
PoetryТам, де шляхи перетинаються. Там, де звичні речі набувають інший сенс. Думки вголос, нічне натхнення або просто поезія відстаней.
