Серпень. 1977
ЛІЛІ
Ремус поїхав додому за тиждень до кінця літа. 28 серпня мала бути повня і він категорично вирішив бути в цей час подалі, не наражати нікого на небезпеку. Ні ми, ні батьки Джеймса не змогли вмовити його залишитись.
За два тижні, що ми гостили в будинку Поттерів я встигла зрозуміти, що вони за люди, тому мене абсолютно не здивувало, що вони знають про невеличку "проблему" Люпіна.
Насправді, я впевнена, що вони знали і про характер наших з Джеймсом стосунків задовго до того як запросили нас в гості. Для мене це трохи дивно, але тепер... Як я вже сказала, все стало ясно. Підозрюю, що вони навіть силою втримуються від жартів про "Коли весілля?".
Джеймс так хотів виконати свою обіцянку, що вмовив усіх влаштувати похід в останні дні канікул. Його батьки вирішили не йти з нами, але охоче брали участь у наших зборах: містер Поттер полагодив стареньку палатку, в якої зламались кілочки; місіс Поттер наготувала нам із собою вагон похідної їжі – один рюкзак в нас був повністю набитий продуктами; і вдвох вони засипали нас порадами, де краще розміститися, а Джеймс повторював, що він все це пам'ятає з їх родинних посиденьок біля вогнища.
Сіріус, як і я, в походах не бував, але навіть мені зрозуміло, що грамофон з платівками в ліс не беруть.
— Хлопці, — покликав містер Поттер, коли ми вже в повному спорядженні стояли на ґанку, — На два слова.
Навіть знати не хочу, що за інструкції він їм давав з таким серйозним обличчям.
Ми вийшли з дому Поттерів пообіді. Рухались на північний захід і милувались пейзажами. Щоразу як ми виходили на якусь невеличку галявину, вигукували, що отут файне місце для зупинки, але Джеймс постійно йшов далі і казав, що це не те.
Часом ми сходили зі стежинок і блукали між густих дерев. Часом знов виходили на стежинки, а може навіть оминали їх і знов заходили в хащі. Ніхто не хвилювався, що ми можемо заблукати, бо наш "гід" впевнено йшов далі. Про компас, звісно, ніхто з друзів не знав, а коли я про нього розповіла, Поттер, здійнявши від здивування брови, витягнув з кармана паличку, поклав її на долоню, промовив якісь чари і паличка повернулась в руці на північ.
Куди там маґлівським винаходам, якщо в тебе є чарівна паличка. Обожнюю магію.
Сонце опускалось до горизонту і світило в очі крізь гілочки дерев, коли ми вийшли до чергової галявини. Але цього разу ми прийшли куди треба.
— Тут, — Джеймс спустив рюкзак на землю.
— Чому саме тут? Ми вже десяток таких місць пройшли...
— Зрозумієш, коли сідатиме сонце, — заінтригував він і почав розкладати палатку. Насправді йому достатньо було витрусити її з мішку і промовити, — Еректум! — і наше укриття на найближчі два дні вже стояло посеред галявини, наче було тут завжди.
— Так не цікаво, — усміхнулась я, — А як же: повозитися зі шпицями, мотузками?
— Хмиз для вогню підемо збирати руками, — "заспокоїв" він.
Вони з Сіріусом пішли назад в хащі, а ми з Хеллі залишились розбирати речі. Я не відслідкувала, коли її локони перестали рости, але востаннє місіс Поттер підрізала їх тиждень тому, і до цього моменту необхідності повторювати процедуру не з'явилось.
В мене не було сумнівів, що ми вчотирьох вмістимося в цій палатці, коли дивилась на неї ззовні, тим паче таких сумніві не виникло, коли ми зайшли всередину. Здається, усі споруди в магічному світі – зачаровані якось... Палатка за розміром була пристойною кімнаткою в готелі, з ліжками на металевих рамах, маленьким столиком і розкладними стільчиками. На ліжках були складені старенькі клітчасті ковдри.
Ми витягли столик з палатки на галявину і поставили біля двох повалених стовбурів дерев – певно тут часто влаштовують вогнище, між колодами була темна випалена пляма. Розклали чашки, тарілочки, дістали ніж з дощечкою і прийнялись нарізати продукти.
Хлопці склали з сухих гілочок пірамідку і дуже довго намагались її підпалити. По черзі махали паличками, але дерево ніяк не хотіло запалюватись, рівно до того моменту, як Хеллі психанула і махнула паличкою так, що не тільки вогонь розвела, але й змусила розлетітися частину гілок в щепки. Від несподіванки ми прикрили голови руками, коли полум'я здійнялось в повітря, але потім покотились сміхом.
Я не одразу зрозуміла, як ми збираємося смажити їжу без якоїсь пательні або шампурів... А потім досвідчений-син-природи-Джеймс наказав кукурудзі "Вінґардіум Левіоса" і вона сама по собі підвисла над вогнем. Весь вечір відчуваю себе темною маґлою, навіть смішно – і де ті шість років життя в світі чаклунства?
— Тепер розумієш, чому це місце? — Поттер махнув в бік, де галявина рельєфно прямувала вниз з пагорбу, там відкривався неймовірний вид на захід сонця.
— Та-ак, — протягнула я.
До сутінок ми повечеряли смачними ковбасками, з яких ще крапав розпечений жир, томатами і картоплею з підгорівшими шкірочками, неймовірною солодкою кукурудзою, прохолодними сендвічами з шинкою, і нарешті прийшов час до чаю з лимоном.
На вулиці піднявся прохолодний вітер і ми закутались в старенькі ковдри. Вже було зовсім темно, ми насолоджувались запахом ночі і багаття.
Я відчула, що починаю засинати у Джеймса на плечі і він відвів мене в палатку. Хеллі з Сіріусом залишились біля вогню.
— Мені так не хочеться, щоб це було востаннє, — як тільки я торкнулась головою подушки, спати перехотілось.
— Ще обов'язково підемо, не сумуй. І цілий день попереду, — усміхнувся хлопець, він сидів на ліжку поряд зі мною.
— Я про поїздку в Гоґвортс...
— О-о, — він обійняв мене, — Ми обов'язково ще раз поїдемо в Гоґвартс, після різдвяних канікул. Батьки дуже хочуть, щоб ви до нас приїхали.
— Ви плануєте Різдво з серпня? — усміхнулась я.
— Так, а ви ні? — здивувався Джеймс.
— Ні, — сміялась я, — Думаю, то тільки ви такі унікальні.
— Ще скажи, що ялинку в листопаді не наряджаєте?! — кепкував він, а я і далі сміялась.
В якусь мить стало зовсім темно. За секунду зрозуміла, що погас вогонь на вулиці, і стало якось незатишно.
— Джеймс! — пролунав стривожений голос Блека.
Поттер миттю вибіг з палатки, а я за ним. Галявина занурилась в якусь неприродньо густу темряву, я ледь могла зрозуміти, де стоять наші друзі. Навпомацки підійшли до них.
— Що таке?
— Це не ми погасили вогонь, — серйозно відповів Сіріус. Після цього вони почали озиратися в усі боки.
— Пішли всередину, тут холодно, — сонно здригнулась і позіхнула.
— Тш-ш-ш, — тихо шикнув на мене Джеймс.
Мені стало лячно. З'явилось відчуття, що на галявині окрім нас є ще хтось, але я нікого не бачила і не чула. Тихо брякнули дзвіночки, які Хеллі повісила на вході в палатку.
— Забирайся геть, — комусь погрозливо сказав Сіріус, а з його рота пішла пара.
— Їх двоє, — відповів йому Джеймс.
— Ти бачиш?
— Ні, просто чую з двох боків, — він махнув в сторони, про які говорив і я побачила в його руці паличку.
— Хто це? — пошепки спитала Хеллі, та замість відповіді хлопці посунули нас назад.
Від страху руки пітніли і холоднішали, серце било по ребрах і хребту.
— Ти зможеш?.. — почав Сіріус.
— А в нас є вибір? — питанням на питання відказав йому друг.
Я ахнула коли побачила гнилі чорні ступні, які ступали по землі, а кроків не було чутно. Придивилась і розгледіла дві височенні темні фігурі.
Хлопці одночасно махнули паличками і темні фігури відступили від не менш величезних, настільки сяючих, що засліплювали очі. Спершу я подумала, що це Поттер і Блек обернулись на оленя і пса, але я відчула руку Джеймса, яка притримувала мене за його спиною.
Сяючі велетні кинулись на непрошених гостей, пес впився зубами в шию, олень бив рогами. Точно таку картину ми бачили рік тому на озері з Люпіном. Але навіть тоді не було так страшно.
Ніч просяяла, я знову бачила контури палатки, дерев.
— Повертаємось, — Джеймс поспіхом махнув палатці і та склалась назад в мішок, Сіріус повиливав з чашок залишки чаю у погасле вогнище і покидав всі речі, що залишились після вечері – посуд, ковдри – по рюкзаках.
— Це були...? — нарешті до мене повернулось мовлення, коли ми поспішали лісом додому.
— Дементори?! — Хеллі жахнулась і прикрила рот рукою.
— Так.
— Вони можуть повернутися, — знову вони говорили між собою.
— Що ти пропонуєш? — перепитав Сіріус.
Вони різко зупинилися.
— Батько наче знав, що доведеться...
Блек у відповідь кивнув.
— Ви вмієте являтися? — повернулись вони до нас.
— Ні, — ми дивились на них з переляканими очима.
— Тоді, тримайтеся міцніше.
Часу обдумати такі дії в нас не було зовсім, Сіріус схопив Хеллі за талію, вона тільки встигла обома руками його обійняти і вони з дзвінким ляском роз'явилися. Джеймс міцно взяв мене за руку, іншою я обійняла його і на мить втратила свідомість.
Впала на коліна посеред поля і мене вивернуло, хтось швидко зібрав мені волосся на потилиці. Вуха заклало, я наче в якомусь трансі підняла очі: в будинку горіло світло, містер і місіс Поттер бігли до нас в своїх нічних халатах.
— Що сталося? — кричала наче з-під води мама Джеймса.
— Довелось роз'являтися, ви наче знали, попереджали перед дорогою... — сказав Сіріус, коли до мене повертався слух.
— Встати можеш? — тихо спитав Джеймс, я похитала головою.
Він стягнув мій рюкзак, віддав його Блеку, і підняв мене на руки.
У вітальні було жахливо яскраво. Лежачи на канапі я прикрила руками обличчя.
— Щастя, що ви змогли повернутись неушкодженими, — почула голос містера Поттера, вони про щось говорили.
Хеллі принесла мені на лоб холодний мокрий рушник і я видихнула з полегшенням. А місіс Поттер дала горнятко міцного солодкого чаю, я спочатку відмовлялась, але після пари ковтків стало значно краще.
— Що я пропустила?
— На жаль, "найцікавіше" пропустили Ми, — відповіла місіс Поттер.
— Ти як? — Джеймс сів на краєчок канапи.
— Жахливо, соромно і сил немає.
— Йди відпочивати, — порадив містер Поттер, — Допоможи їй, — звернувся до сина.
Підніматися сходами я змогла сама, він мене тільки підтримував за талію.
— Йди, я тут почекаю, — вирішила вмитися, і Джеймс притулився плечем до стіни біля ванної.
Ледь-ледь почистила зуби, вмилася холодною водою і навіть волосся трохи намочила, щоб прийти вже нарешті до тями. Але в голові все одно трохи паморочилось. Відчинила двері, хлопець так і стояв біля стіни.
— Я впораюсь, можеш йти відпочивати, — слабким голосом сказала, коли сіла на ліжко.
Він мовчки підійшов до шафи, відчинив її.
— Ця твоя? — вказав пальцем на мою рожеву піжаму на поличці, і я кивнула, — Допомогти? — без натяків запропонував, протягуючи мені одяг.
— Та ні, впораюсь.
Взяла піжаму і стала перевдягатися, а Джеймс несподівано відвернувся і втупив погляд у вікно.
— Все, — склала свій одяг і поклала на стілець.
Поки я вкладалась в ліжко, Поттер підійшов, поправив ковдру, підіткнув з усіх боків і ліг поряд.
— Являння – це не моє, — усміхнулась я.
— Ти наче свідомість втратила, на якийсь момент я злякався, що впущу тебе з рук, ти так різко обм'якла.
— Взагалі не пам'ятаю цього. Коли ви навчились являтись?
— В липні. Батько наполіг, щоб ми пройшли курси. Склали іспит якраз за день до вашого прибуття.
— А там, в лісі? Це було Патронус Чарм?
— Ага. Теж тато... Другий рік ганяє нас, хоча ми навчилися викликати його ще минулого літа, він змушував тренуватись і цього. Взагалі не давав нам присісти до вашого приїзду. Тепер хоч думаю, що це було не дарма...
— Чому нам цього в школі не показували...
— Це ж не шкільний рівень чарувань. Та і необхідності захищатися від дементорів, що живуть десь посеред океану і з людьми не контактують, раніше не було. Ти ж бачила наш підручник по Захисту, коротенька виноска із загальними відомостями.
— Твій батько щось знав? Чому вчив вас?
— Йому довелось якось потрапити в подібну ситуацію. Здається, тепер в нього фобія.
— Ну, не знаю. Фобія це невиправданий страх, а тут дуже навіть навпаки...
Якусь хвилину ми мовчали.
— Такий собі похід вийшов... — усміхнувся він, — Треба буде виправити це.
***
На ранок голова була ясною, але чомусь сильно боліли м'язи, на спині і довкола ребр. Спустилась до сніданку останньою, а на столі в їдальні було повно солодощів.
— Ого, — тільки і сказала я.
— Сідай, — місіс Поттер встала зі стільця, підійшла і почала вкладати в мою тарілку оладки, тістечка, рясно поливала все шоколадним сиропом, налила велику горню кави з купою цукру, — Їж, не пручайся.
— Ми сьогодні кормові гуси, — пожартував Сіріус.
Щілинка для листів ляснула, Джеймс повернувся з передпокою з кількома листами і газетою. Дорогою розгорнув останню і настрій в нього зіпсувався.
— Що там? — перепитала я.
Він поклав першу шпальту на стіл перед нашими з його батьками очима, а Хеллі з Сіріусом підійшли ззаду.
"МІНІСТЕРСТВО ВТРАЧАЄ КОНТРОЛЬ: Частина дементорів покинула свою варту у в'язниці Азкабан"
— Частина? — висміяв Сіріус заголовок, — Яка частина? Дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотка? Брехуни кляті, — скривився він, а Флімонт зробив зауваження.
—Ви маєте навчитись захищати себе, — звернувся Блек до нас, і цього разу містер Поттер йому підтакнув.
— Куди зібрались? — зупинила Сіріуса місіс Поттер, — Поїжте спочатку. Щоб тарілки порожні були.
Після сніданку ми мали б збирати речі на завтрашній Гоґвортс-експрес, але тато Джеймса наполіг почати навчання.
— Вам буде недостатньо одного уроку, я напишу Макґонеґел щоб знайшла когось для вас у школі, — я його таким серйозним ще не бачила, — Сьогодні хоча б покажу, як це робиться.
Пояснення теорії зайняло десь півгодини. Тільки він сказав, що потрібні якісь щасливі думки, я одразу згадала ніч в комірчині. Ми розмістились на задньому подвір'ї. Погода була похмурою, я навіть вдягла кофтину перед тим, як виходити на вулицю.
За ще півтори години тренувань з моєї палички почала випливати якась срібляста тінь, але вона не світилась так, як ті велетні. А ось в Хеллі зовсім не виходило, і Сіріус, який допомагав їй з практикою, починав виходити з себе. На кожну її невдалу спробу, він казав, що це все не те.
— Сіріусе, в дівчат була важка ніч, — намагався вгамувати його містер Поттер, — Тим паче не чекай так багато від першого уроку, згадайте себе.
— У нас всіх була важка ніч. У Лілі ж вийшло! А якщо на них знову нападуть, а нас поряд не буде?!
— Парубоче, підійдіть на кілька слів.
Після розмови Сіріус кудись пішов.
— Не звертай уваги, — звернувся чоловік до Хеллі, — Йому ніколи не стати вчителем...
— Він повбиває своїх учнів після першого уроку, — усміхнулась вона.
Не розумію, як вона так стійко витримала цей тиск.
— Точно, — засміявся містер Поттер, — Сіріус змусив тебе думати, що потрібен якийсь спогад, але насправді це може бути і вигадка. Просто щось таке, від чого ти стаєш щасливою, метелики літають в животі, думка про щось бажане, або мрія.
Він залишив Хеллі в роздумах і підійшов подивитися, що в мене виходить. Через кілька хвилин повернувся Сіріус. Я краєм ока бачила, як він підійшов до дівчини, поклав руку на її поперек і нахилився до вуха.
Не знаю, що він сказав їй, але я вперше бачу, щоб людина так сильно здивувалась, не видавши ні слова, вона округила очі і зашарілась.
— Ек-кспекто Пактронум, — запнулась, повторюючи спроби знову, цього разу хлопець нічого не сказав. Зробила вдих-видих і повторила — Експекто Патронум, — з палички нарешті полився сріблястий туман і ми всі так зраділи, я навіть підстрибнула і зааплодувала.
***
До пізнього вечора довелося збирати речі. Валізи були вже на першому поверсі, але наповнення в них і половини не вистачало. Всі двері в будинку були відкриті на розпашку, всюди горіло світло, а ми носились з кімнати у кімнату в пошуках всього, що мали брати в школу.
— Хтось бачив мої терези? — Джеймс ходив туди-сюди.
— Були в тебе на шафі, — відповіла, згадуючи, як бачила їх там тиждень тому.
— Немає там, я дивився.
Я закотила очі і пішла в його кімнату, щоб довести, що він сліпко. Проходила повз двері в кімнату Блека і почула голос Хеллі:
— Як ти міг отак просто зробити пропозицію!? — від цього шепоту в мене обличчя витягнулось до самої підлоги.
Боги, пробачте мене, я не хочу підслуховувати, воно саме! Від шоку прикрила рота рукою і навшпиньки попрямувала за терезами.
— Ще й просто заради того, щоб маніпулювати моїми настроями! — далі невдоволено шепотіла дівчина.
— Я б не пропонував, якби дійсно цього не хотів. Вирішив, що зараз вдалий момент про це сказати – тобі ж допомогло.
Секунда тиші. Я стояла в дверях кімнати Джеймса не в силах дійти до шафи.
— Все одно це дурість, ми ще навіть школу не закінчили, — Хеллі намагалась знайти виправдання, — І ти зробив це не за правилами, так що не рахується.
— Ах так, не рахується? — я прямо через голос чула як він хитро посміхається.
Я поборола себе і пішла до шафи. Максимально тихо поставила стільчик і залізла нагору, дістала там "пропажу" і вже виходила з кімнати.
— В школі? — муркотів (?!) Сіріус, — А ви погана дівчинка, міс О'Рейлі...
А ось і розплата за підслуховування, нащо я це почула?! Затулила вуха руками і поспішила вниз.
Різко поставила терези перед Джеймсом і шепнула йому:
— Сіріус зробив Хеллі пропозицію, — і пройшла повз, наче по своїх справах, почала з серйозним виразом обличчя перекладати речі у валізі.
— ЩО? — Джеймса як мішком по голові приклало.
— Тс-с-с, — приклала пальця до губ, — Ти нічого не знаєш.
— А що вона сказала? — йому так само було цікаво як і мені.
— Нічого. Сказала, що це не рахується і ще рано, — я насупила брови, це нехарактерна для неї поведінка... Вона злякалась? І тут згадала кінцівку підслуханої розмови, — І я навіть знати не хочу про що вони ще там говорили... — багатозначно додала.
На це Джеймс засміявся.
— А я тобі підкажу, — хихотів він, а я ляснула його своєю кофтиною, яку намагалась скласти.