The Sunshine Court | Сонцекорт

Частина тринадцята

Жан

Суботній ранок тягнувся вічно. Кет почала готувати вечерю ще напередодні ввечері, а це означало, що Жан сьогодні мало чим міг б допомогти на кухні. За винятком елементарного прибирання, в будинку не було нічого, що можна було б зробити. Йому вдалося виманити Джеремі на довгу пробіжку, але не вдалося переконати його знову піти на стадіон, і після швидкого душу він повернувся до кабінету, щоб подивитися матчі на ноутбуці та написати Рене повідомлення. Він навіть не усвідомлював, скільки часу втратив, поки Джеремі не прийшов по нього з обідом.
– "Ох", — сказав Джеремі, зупинившись біля Жана. Жан помітив, як його погляд ковзнув по обличчю Жана і опустився на його футболку: темно-синя, яка так сподобалася Джеремі вчора. Джеремі вже не вперше вивчав його, але до цього моменту Жан вважав, що це просто цікавість. Вчорашня розмова кинула інше світло на його розгубленість, але якби Ріко зараз приставив ножа до горла Жана, Жан не зміг би пояснити, чому він випробовував цю межу між ними. Йому не дозволили дивитися, не має значення, де стоїть Джеремі.
– "Оцінка загрози", — сказав він собі, і це було майже правдою. Йому потрібно було побачити, з якою легкістю Джеремі поступився йому простором. Жан не пам'ятав, коли востаннє хтось дозволяв йому обмежувати себе, і це відчуття було настільки ж новим, наскільки й захоплюючим.
– "Так?", — запитав Жан.
– "Нічого", — занадто швидко сказав Джеремі і запропонував Жану свою тарілку, — "Хочеш їсти?".
Він поспішно відступив, як тільки Жан взяв у нього тарілку, і Жан повернувся до свого матчу із задоволенням, на якому він відмовлявся зупинятися. Джеремі залишив його в спокої до кінця дня, але о пів на п'яту прибули перші гості Троянців. Жан закрив свій ноутбук і відсунув його вбік, коли почув дзвінок у двері. Він задовольнився тим, що зачекав у дверях кабінету, поки Кет відчинила двері, і вона привітала трійцю з таким оглушливим ентузіазмом, що він був вдячний за відстань між ними. Оскільки Коді був одним з них, Жан припустив, що інші двоє - Патрік Топпінгс і Ананья. Ананія зуміла прослизнути повз Кет першою, але щойно вона опинилася на порозі вітальні, як Джеремі міцно її обійняв. Вона засміялася, коли він швидко закружляв з нею, і Джеремі кинув широку посмішку в коридор до Жана.
– "Жане, це Ананія", —  сказав він. "Вона виходить зі мною у другому таймі".
Ананія підійшла, щоб потиснути руку Жану.
– "Приємно нарешті з тобою познайомитися. Як тобі Лос-Анджелес?".
– "Тут невиправдано багатолюдно і метушливо", — сказав Жан.
– "Особливо після Чарльстона", — здогадалася вона і озирнулася, щоб подивитися, чи не приєднаються до неї її товариші по команді - коханці - для цієї зустрічі.
Кет підстерегла їх біля вхідних дверей і зі швидкістю милі на хвилину розповідала про нову гру, яку вона грала на початку тижня. Лайла тримала її за руку і намагалася провести коридором, щоб їхні гості могли принаймні десь сісти, але ніхто з тих, хто знаходились на задньому плані, здавалося, не поспішав рушати з місця. Судячи з усього, Коді також подобалась ця гра, і вони не відставали від Кет з нетерплячим ентузіазмом. Жана менше цікавило те, про що вони говорили, а більше те, як Пат спостерігав за Коді з безсоромною любов'ю.
– "Любий", — покликала Ананія, і Коді з Петом подивилися в її бік. Посмішка Кет була глузливою і нерозкаяною, і Коді непомітно штовхнув її по щиколотці, коли вони поспішно відвели погляд, — "Можливо, ви зможете посперечатися про найкращий слот після того, як познайомитеся зі своїм новим товаришем по команді?".
Пету не потрібно було торкатися Коді, щоб обійти їх, але він зробив це, схопивши Коді за плечі, щоб наполовину розвернути їх і штовхнути вбік. Як тільки Пет повернулася до них спиною, Кет швидко штовхнула Коді в плече. Коді відмахнувся від неї, ледь насупившись. Потім Пет опинився між Жаном і парою біля дверей, і Жан слухняно звернув увагу на широкоплечого брюнета. Жан замислився, що УПК має проти того, щоб набирати високих гравців: Пет був ледве вищий за Джеремі.
– "Привіт", – сказав Пет, міцно потискаючи руку Жана, — "Значить, Жан? Пет або Петті підійде. Обіцяю, що не прийму на свій рахунок, якщо ти виженеш мене зі стартового складу. Я маю на увазі, що мені доведеться прийняти це на свій рахунок, але я зрозумію. Я мало що можу зробити проти Ідеального Корту".
– "Це будеш не ти", — сказав Жан, — "Андерсон - ваш найменш стабільний стартер. Єдине, що працює на його користь між нами двома, - це насильство в моєму стилі гри. Якщо ваші тренери не можуть довіряти мені на лінії, він виграє місце за замовчуванням".
– "Наші тренери", — пробурмотів Джеремі собі під ніс.
– "Знаменитий шарм Ворона", — сказала Ананія з ледь помітною посмішкою, — "Я хочу знати, що ти про мене думаєш, чи наша потенційна дружба залежить від такту?"
– "Тобі слід використовувати важку ракетку", — сказав Жан. Розгубленість, яка промайнула на її обличчі, розчаровувала: невже вона вже все зрозуміла?, — "Ти граєш так, ніби стоїш на межі, вся точність і згорнута сила, і ніякого бажання використовувати її. Якщо ти не хочеш зраджувати імідж Троянців чи переходити до більш агресивної команди, то принаймні підстрахуйся, де тільки можеш".
– "Я пробувала важкі", — сказала Ананія, — "Мені не подобається, як вони відчуваються".
–"Змирися з цим", — сказав їй Жан. Звук дверного дзвінка завадив Ананії продовжувати аргументувати свою позицію.
Кет нарешті підтягла Коді ближче до вітальні, але тепер вона розвернулася і попрямувала до дверей. Останніми двома гостями були стартові дилери Троянців. Жан мав півсекунди, щоб розчаруватися їхнім зростом - Мін Кай був на півголови нижчий за Кет, а Ксав'є Морган не міг бути вищим за Лайлу, - перш ніж він відволікся на решту картини. Вони прийшли, тримаючись за руки, одягнені в однакові кремово-бірюзові вбрання. Навіть їхні сонцезахисні окуляри в золотій оправі та бірюзові кросівки були однаковими.
– "Гидота", — сказала Кет, і в її голосі пролунала лише ніжність, —  "Серйозно. Коли ви двоє нарешті почнете наряджати немовлят, я буду плакати через них відрами".
– "Я теж за тобою скучив", — сказав Ксав'єр, — "Де мої обійми?"
– "А тебе безпечно обіймати?", — запитала Кет, вже вчепившись, — "Не болить?".
– "У мене все добре", — пообіцяв Ксав'є.
Жан глянув на Джеремі.
– "Чи є в команді правило, що забороняє брати в команду когось, хто вищий за 182 сантиметри?".
Джеремі лише розсміявся, але Пат відповів:
– "У нас є кілька бобових стебел на лінії. У Дерека який зріст, метр девʼяносто два?".
– "У його справі написано метр вісімдесят вісім", — сказав Джеремі, — "Не вір його брехні".
– "Я так і знав", — сказав Пет, тріумфуючи. Звертаючись до Жана він додав: — "Це Томпсон, а не Аллен. А Шейн вищий за нього щонайменше на пʼять сантиметрів, якщо не на сім. Клянуся, він носить вставки, але я ніколи не можу дістати його взуття, щоб перевірити".
– "Ще Себастьян і Тревіс", — додав Джеремі, — "Може, господи. Я чув, що до нас приїжджають щонайменше двоє високих першокурсників, але, звісно, я їх ще не бачив".
Вісім з двадцяти дев'яти було трагічно, особливо коли принаймні один з них був воротарем, але було вже надто пізно щось робити. Жан пропустив це повз вуха з незадоволеним пирханням. Пет обійняв Ананію за плече, коли вони йшли коридором до останніх прибулих. За кілька секунд у коридорі лунало три різні розмови, зрідка крізь хаос проривався сміх Кет. Поруч з Жаном стояв Джеремі, широко усміхнений і сповнений енергії. Помітивши на собі погляд Жана, він зізнався:
– "Я скучив за тим, щоб усі були в одному місці. Якщо це буде занадто, то...".
– "Я звик до натовпу, — нагадав йому Жан, — "Ми завжди були разом. Це здається... нормальним".
Воно було і не було: він бачив, як Ворони сміялися і жартували разом, але вони ніколи не поводилися так. Жан вивчав обличчя троянців, шукаючи правильне слово, щоб назвати їх настрій, і найкраще, що йому спало на думку - радісний. Це не була та синхронність, яку він бачив з Лисами перед від'їздом з Південної Кароліни, але вона була енергійною і всепроникною. Джеремі повернув свою зубасту посмішку до Жана.
– "Тоді ходімо.".
Жан не був упевнений, що дев'ять тіл помістяться у переповненій вітальні, але вони якось впоралися. Кет зайняла місце перед кріслом Лайли, тоді як Мін практично вмостилася на одній з диванних подушок біля Ксав'єра. Ананія і Коді мали дві інші подушки, а Пет лежав перед ними на підлозі. Джеремі і Жан сіли навпроти дивана на підлозі. Троянці не раз намагалися втягнути Жана в розмову, але він викручувався, поки вони нарешті не вловили його незацікавленість. Він задовольнився тим, що вивчав своїх нових товаришів по команді збоку, відстежуючи, як вони взаємодіють один з одним, і натяки на те, з якими особистостями йому доведеться мати справу протягом наступних двох років. Ксав'є і Мін встигли закінчити речення один одного з півдюжини разів, на що Кет щоразу дуже драматично реагувала. Ананія провела вечір, притискаючи Коді до кута дивану, так повільно і плавно, що Жан навіть не помічав її рухів. Пет тримав одну руку на щиколотці Ананії, а іншу - на Коді, і коли вони мовчали, то повільно водив великими пальцями по їхній шкірі. Щоразу, коли Жан бачив, як це відбувається, він відчував, як крізь його спокій прокрадається ще більше напруження. Кет встала, щоб перевірити, як там вечеря, і Жан одразу ж підвівся, щоб піти за нею. Вона намагалася відмахнутися від нього веселим:
– "Ти можеш залишитися, якщо хочеш!", але не відмовляла йому, коли він похитав головою. Кет пройшла всю дорогу до кухні, не сказавши йому більше нічого, а потім обійняла його за талію, як тільки вони залишилися наодинці.
– "Що відбувається, Жан? Ти починаєш виглядати трохи напруженим. Тобі не здається, що тут занадто голосно?".
Це не мало значення, і це була не його справа, але Жан мусив запитати. Спостерігаючи за тим, як Пат і Ананія вторгаються в простір Коді, коли Коді не тягнеться до них у відповідь, у нього мурашки по шкірі. Лайла мала на увазі, що це було взаємно, але...
– "Коді в безпеці?" — запитав він.
Кет здивовано витріщилася на нього якусь мить, перш ніж її вираз обличчя пом'якшав. Її тихе:
– "Ох", стало для Жана попередженням, що Джеремі розповів їй правду про чутки, які ходили навколо нього на першому курсі.
Він майже вирвався з її обіймів, але Кет міцно стиснула його руку. Вона поцілувала його в плече і сказала:
– "Пет і Ананія - перш за все друзі Джеремі, але Коді завжди був моїм. Ти можеш мені повірити, коли я кажу, що Коді зацікавлений - якби це було не так, я не була би настільки безсердечною, щоб дражнити їх про це. Як і сказала Лайла, це просто страх", — пообіцяла Кет, — "Коді не хоче бути третім зайвим і боїться, що якщо вони передумають, то він залишиться позаду. Ось чому вони зайшли в глухий кут, розумієш? Пет і Ананія намагаються переконати Коді, що це назавжди. Просто їм знадобилося більше часу, ніж я думала, щоб у всьому розібратися. Не знаю, чи ти помітив, але я не найтерплячіша людина у світі, і я обожнюю хеппі-енди".
Жан довірився їй, бо так було потрібно, і коли він кивнув, Кет нарешті дозволила йому відійти від неї. Вона на мить стиснула його зап'ястя і почекала, поки він подивиться в її бік, перш ніж сказати:
– "Дякую, що турбуєшся про них. Ти хороша людина, Жан Моро".
– "Безглузде почуття", — сказав він.
– "Я серйозно", — наполягала вона, а потім відпустила його, щоб він міг знайти посуд для групи.
Йому довелося зібрати тарілки з трьох різних наборів, щоб вистачило на всіх. Знайти достатню кількість склянок було складнішим завданням, але Кет і Коді пили пиво і могли обійтися бляшанками. Перш ніж впоратися з головним болем, який неминуче викликало срібними приборами, Жан взяв свою склянку до раковини, щоб набрати води. Чому Кет чекала, поки він вип'є, щоб скинути на нього наступну бомбу, він ніколи не дізнається, але в жодному всесвіті це не було зроблено на тисячу відсотків навмисно:
– "До речі, про хеппі-енди, Лайла вже купила тобі секс-іграшку?".
Половина води потрапила йому в легені, решта - в каналізацію, коли склянка вислизнула з його пальців і розбилася в раковині. Жан бив себе кулаком у груди, кашляв і хрипів, а Кет притулилася до прилавка збоку від нього. Йому не треба було дивитися на неї, щоб відчути самовдоволення, яке випромінювалося від неї хвилями.
– "Якого хріна", — це все, що він зміг вимовити, перш ніж знову почав кашляти.
– "Щось... Щось про те, як навчитися відчувати себе комфортно під час інтимної близькості в безпечному та контрольованому середовищі", —  сказала Кет, — "Це звучало мило і логічно, коли вона це сказала, але я дуже відволіклася, думаючи про те, що я хочу, щоб вона мені купила, якщо вона піде за покупками, і я не запам'ятала дослівно. Ще ні? Хм. Гадаю, це буде трохи складніше тепер, коли Джеремі у твоїй кімнаті, хоча вони роблять такі з ремо - о, привіт, Джеремі, що сталося?"
– "Ми чули, як розбилося скло", — сказав Джеремі з іншого кінця кімнати, — "У вас все гаразд?"
– "Так, звичайно", — Кет відмахнулася від нього і добряче шльопнула Жана по спині, — "Я змусила Жана спробувати мій примарний перцевий соус, ось і все. Я знала, що французи - драматичні діти, але, чорт забирай, цей хлопець перевершив усіх. Моя теорія про те, що Ворони вважають сіль і перець екзотичними спеціями, починає підтверджуватися."
– "Не всім подобається вмирати", — сказав Джеремі, — "Ця штука жахлива."
– "Тихіше, білий хлопче", — сказав Кет, — "Зачекай, я забираю свої слова назад. Скажи іншим, що вони можуть прийти і забрати свою їжу, а потім поводьтеся тихо".
Вона дочекалася, поки Джеремі піде, перш ніж дати Жану останнього стусана в спину.
– "У будь-якому випадку, якщо вона все ж таки принесе тобі, спробуй зробити вигляд, що ти здивований", — Жан знизав плечима, —  "Не смій. І перестань червоніти, поки всі інші не прийшли", — додала Кет.
– "Я не такий".
– "Точно такий", — радісно сказала Кет, — "Це мило. Іноді я забуваю, що ти ще дитина".
– "На тренуванні я тебе так перевірю, що ти відчуватимеш це цілий місяць", — попередив її Жан.
– "Ще тиждень", — нагадала йому Кет, — "Джерсі, до якого не можна торкатися. Гаразд!", — вигукнула вона, відштовхуючись від прилавка, коли Троянці нарешті наздогнали їх., — "Хто готовий перекусити?".
Жан не поспішаючи вибирати скло з раковини і дуже старався не думати про грубий жарт Кет. Це був жарт, це мав бути жарт. Він не збирався про це думати. Він збирався рахувати скляні уламки, складаючи їх на ліву долоню. Сім, вісім, дев'ять. Він побачив трохи крові на кінчиках пальців, де порізався, але болі ще не відчував, тож це не мало значення.
– "Паперовим рушником було б безпечніше", — сказав Джеремі збоку, і Жан тільки й зміг, що не стиснути руку від несподіванки.
Джеремі відштовхнув його вбік і за допомогою вологого паперового рушника зібрав більшу частину того, що залишилося. Він тріумфально показав блискучий папірець Жану, перш ніж відправитися до сміттєвого бака, і у Жана закінчилися причини уникати решти Троянців. Він пройшов за Джеремі через кімнату, перевернув руку в смітник і повернувся назад, щоб якомога ретельніше вимити руки. На щастя, Троянці принесли з собою свій гамір, і їхні розмови наповнили простір захопленим веселощами. Жан взяв те, що подала йому Кет, насупився на її нерозкаяну посмішку і знайшов місце, де можна було стояти і їсти, спостерігаючи за всіма. Коді в якийсь момент опинився поруч з ним, щоб попліткувати про відсутніх членів лінії оборони. Врешті-решт, розмова перекинулася на останній матч Воронів і Троянців, і вони неминуче почали сперечатися про стилі гри та пенальті.
– "Це зробило тебе щасливим?", — Нарешті запитав Кода, — "Я маю на увазі, знаючи, що ти дратуєш своїх опонентів. Залізти їм під шкіру і роздратувати їх?".
– "Звичайно", — сказав Жан.
– "Мене теж", — погодився Коді, а Жан просто подивилася на них, —  "Уяви, що ти робиш все можливе, щоб вивести мене з себе. Спотикання, штовхання, потворні перевірки, коли судді не дивляться, образи мене і моєї мами, і всього на світі, і я весь час роблю це тобі у відповідь", — Вони показали на свої обличчя і яскраво посміхнулися, —  "Як ти думаєш, хто з нас зірветься першим?".
– "Ти маєш дозвіл використати мою улюблену фразу, якщо хтось спробує до тебе причепитися", — сказала Кет, влаштовуючись по інший бік від Жана. Вона підняла два великі пальці вгору і промовила: — "Вдалого дня!", — Вона не могла довго втримати свій широко розплющений невинний погляд, перш ніж розчинитися у сміху, і штовхнула Жана, — "Якщо ти використаєш його в потрібний момент, він має вісімдесят відсотків успіху для початку бійки. Тоді ти просто робиш пару ударів, бум бам бам, і ти забиваєш пенальті".
– "Я думав, що Троянці ідіоти", — сказав Жан, — "Тепер я думаю, що ви всі божевільні"
–  "Це крок вперед", — сказав Коді, — "Я розумію це".
Троянці залишилися ще майже на годину, перш ніж нарешті вирушили назад великою групою. Вони приїхали на двох машинах, які припаркували в кампусі, тож Кет і Лайла провели їх, а Жан взявся до роботи, прибираючи на кухні. Джеремі приєднався до нього, витираючи прилавки та острів, поки Жан мив посуд. Кет і Лайла запропонували взяти на себе половину роботи, але закінчили тим, що їли цукерки на острові, коли Джеремі махнув їм рукою.
– "Що скажеш?", — спитав Джеремі у Жара.
Жан обміркував це питання.
– "Вони справляться".
– "Твій ентузіазм не має меж", — сухо сказала Лайла.
– "Ми ще зробимо з нього Троянця", — погодилася Кет.
-
Літні тренування розподілялися між стадіоном і фітнес-центром, але Троянці завжди починали зі стадіону, щоб мати можливість переодягнутися і припаркуватися на місці. Перший день розпочався з бурхливої зустрічі членів команди, які побачились після майже двомісячної розлуки. Семеро новачків команди намагалися поводитися спокійно і справити гарне перше враження, але Жан помітив, що не один з них дивився на просторі роздягальні з трепетом і недовірою. Тренери дали їм кілька хвилин, щоб вгамувати хвилювання, а потім розсадили всіх по місцях для представлення. Коли настала черга Жана, він запропонував абсолютний мінімум:
– "Жан Моро, захисник".
– "Жан Моро", — почув він, як Лукас пробурмотів, сидячи трохи нижче. Тренер Реманн, здавалося, не чув, надто зайнятий спостереженням за Жаном.
– "І це все?".
Усі, хто був до нього, додавали несуттєві факти: рідні штати, спеціальності, а в деяких випадках - і те, чим вони любили займатися у вільний час. Це було виснажливо слухати, і Жан був би проклятий, якби наслідував їхній приклад. Розмова з тренером вимагала певного такту, тож Жан лише відповів:
– "Це все, що я є, тренере".
Він очікував, що Реманн підштовхне його до відповіді, але той лише кивнув і перейшов до наступного в черзі. Нарешті вони нарешті закінчили, і всі чотири тренери сказали своє слово. Далі почалася паперова тяганина, і Жан бездіяльно дивувався, чому Троянці мусять підписувати власні відмови.
Тренери Воронів виконували всю закулісну роботу. Це було нудно і марною тратою часу, коли він міг би тренуватися. Нарешті їх відпустили до роздягалень, щоб переодягнутися у форму для тренувань. Кожній лінії виділили окремий ряд для шафок, але гравці стояли не в нумерованому порядку. Жан подумав, чи не суперечить це представленню команди, перш ніж вирішив, що їх розставили за класами. Шон Андерсон, Пет і Коді займали перші три місця як п'ятирічні випускники. Жан був єдиним старшим у черзі, а потім прийшли троє молодших. Шафка Кет була поруч з його шафкою, і вона розмовляла з Хаою Лю, поки та переробляла свій хвіст.
– "Ксав'є!" —  вигукнув один з молодших захисників.
– "Тревіс?"
Жан побачив віце-капітана, який стояв без сорочки біля шафки Шона. Тревіс ледь не збив Жана з ніг, поспішаючи пройти, але Жан цього не помітив. Його відволікла пара горизонтальних шрамів на грудях Ксав'єра.
– "Чорт забирай, чувак! Як ти себе почуваєш? Ти в порядку, щоб повернутися?".
– "Ніколи не почувався краще", — сказав Ксав'є з широкою посмішкою, — "Я ходжу з наступного дня після того, як мене виписали. Почав працювати з легкою вагою приблизно на п'ятому тижні. Я повинен бути готовий до повного контакту, але тренер Ел збирається перевести мене в режим «не торкатись» до кінця семестру, про всяк випадок. Я тільки зараз починаю піднімати важчі ваги і дотримуватися належного режиму, але це означає, що я зможу наглядати за нашими новими дітьми, поки решта з вас залишать нас в спокої".
– "Чудово", — захопився Тревіс, — "Вітаю!".
Жан подивився на Кет, щоб дізнатися, чи знає вона, що відбувається. Вона перехопила його погляд і сказала:
– "Ксав'єру призначили операцію одразу після фіналів. Ми обмінялися гарними новинами в нашому чаті шльондр ще до того, як ти переїхав сюди, тож ти пропустив всі радісні події на цьому фронті. До речі про... Що за хрінь", — сказала Кет так голосно, що роздягальня тимчасово злякано замовкла. Жан витріщився на неї, але вона вже не дивилася на його обличчя. Він щойно зняв футболку, і Кет дивилася на шрами, які перехрещувалися і вигиналися на його шкірі. Жан не здивувався, що Ксав'є поспішив перевірити їх. Він був менш здивований, коли через кілька хвилин в кінці ряду з'явився Джеремі зі стурбованим обличчям.
– "Гей", — сказав Коді, дивлячись на оголену шкіру Жана, — "Ти... З тобою все гаразд?".
– "А чому ні?".
Жан стягнув з полиці свою білу тренувальну джерсі. Кет схопила його за лікоть, ніби хотіла завадити йому вдягнутися, але Жан без особливих зусиль висмикнулася. Вона не спробувала ще раз, але й не відвела очей від його грудей навіть після того, як він натягнув свою чисту футболку.
– "Ти звикнеш до них досить скоро, і вони не заважають мені грати".
– "Звикнеш до них",  — озвалася Кет, з гострою недовірую, — "Джеремі казав, що вони погані, але...".
– "Я не єдиний тут зі шрамами", — сказав Жан, показуючи на Ксав'є.
Ксав'єр вигнув на нього брову.
– "Мої - хірургічні, а твої точно не хірургічні", — Він підняв руку, коли Кет відкрила рота, почекав, щоб переконатися, що вона зрозуміла, і витримав погляд Жана, — "У мене до тебе лише одне питання: ти хочеш про це поговорити?".
– "Тут немає про що говорити", — відповів Жан.
Ксав'є хвилину мовчки обмірковував це, перш ніж сказати:
–"Гаразд", — Він кинув суворий погляд повз Жана, коли Кет видала недовірливий звук, — "Це не наша справа, поки ти нас не посвятиш. Просто май на увазі, що ці двері завжди відчинені. Коді?".
– "Я пригляну за всім", — погодився Коді.
Ксав'є пішов одягатися. Його слова лягли каменем на лінію захисту, і Жан не міг уникнути колючих поглядів своїх товаришів по команді, коли закінчував переодягатися. Рот Кет витягнувся в лінію, коли вона нарешті відвернулася і зосередилася на тому, щоб підготуватися. Інші ряди повернулися до розмов, оскільки вони були за кутами і не потрапляли в поле зору, але захисники троянців одягалися в напруженій тиші.
Жан не заперечував: до напруги він звик, а мовчання краще, ніж нав'язливі запитання. Лісінські підійшла, щоб підганяти їх, коли їй здалося, що вони затримуються, і Троянці довгою чергою вийшли зі стадіону. Вони зробили повільне коло навколо кампусу, а потім повернули до фітнес-центру. Лісінський скликала їх усіх до себе, щоб повторити тренування на день, а потім розділила на групи, які чергуватимуться на тренажерах. Як Ксав'є і здогадувався, йому доручили Жана і першокурсників. Лісінський ненадовго зупинився біля їхньої групи, щоб по черзі поглянути на Ксав'є і Жана.
– "Якщо щось буде не так, розслабтеся і дайте мені знати", — сказала вона.
– "Так, тренере", — сказав Ксав'єр. Як тільки вона пішла, віце-капітан кинув змовницький погляд на Жана, — "Ні. У нас все гаразд, правда? Я більш ніж готовий повернутися до цього".
Коли Жан урочисто кивнув на знак згоди, Ксав'є помахав першокурсникам рукою. Жан помітив, що вони більше витріщалися на нього, ніж слухали Ксав'єра, але оскільки кожен з них вже має бути знайомі з тренажерами, які будуть використовувати сьогодні, він не став витрачати час на те, щоб переключити їхню увагу на щось інше. На все про все пішло трохи більше двох годин, і вони повернулися до Золотого Корту. На той час був полудень, тож вони зупинилися на годинну перерву, щоб помитися і поїсти.
Половина троянців зникла, щоб прихопити щось у кампусі або поблизу нього, але Кет і Жар приготували і спакували обіди на тиждень для них чотирьох. Кілька годин, проведених без нього, схоже, повернули Кет гарний настрій, і вона порушила свою крижану мовчанку, щоб поговорити про трейлери майбутніх фільмів, які вона бачила. Нарешті всі повернулися, і настав час перевдягатися на корт. Кет згрібала свої обладунки на підлогу перед своєю шафкою, весь час бурчачи на відсутність помічників у Троянців.
– "Не можу виправдати те, що вони залишилися тут на все літо", — сказала Кет, — "Знаю, знаю. Але вони роблять сезон удесятеро легшим".
– "У тебе є чотири тренери", — сказав Жан, — "Навіщо тобі помічники?".
– "Водяні хлопчики", — сказала Кет, — "Ну, водяні дівчатка. Водяні діти?".
– "Це не те слово", — сказав Хаою.
– "Сьогодні це ефективно", — безтурботно відповіла Кет, — "У будь-якому разі, ти не усвідомлюєш, який це дар, поки вони не опиняться у тебе під ногами. Ти хочеш сказати, що у Воронів не було люблячих помічниць, які бігали за тобою з пляшками води і чистими рушниками? У нас є щось, чого немає у вас?".
– "Ми не хотіли, щоб в Еверморі були чужинці".
– "За винятком Ніла", —  сказала Кет.
– "Ніл був особливим випадком", — визнав Жан.
– "Не дивно, що Ворони намагалися завербувати сина гангстера", — сказав Лукас.
– "Ця новина з'явилася через пару місяців після того, як Ніл пішов до Едгара Аллана", — нагадав Коді, поки вони старанно видаляли кожен пірсинг зі свого обличчя, — "Я сумніваюся, що Ворони взяли б його, якби знали, особливо коли вони витратили стільки часу і грошей, розігруючи потенційну сутичку між Ріко і Кевіном. Це до біса відволікало від їхнього змагання в пісянні".
Лукас змушений був погодитися, буркнувши:
– "Мабуть".
Жан нізащо не став би їх виправляти, тому зосередився на підготовці. Невдовзі з'явився Ксав'є з чорним сітчастим жилетом, який означав, що на сьогоднішньому тренуванні він буде без дотиків. Жан натягнув його поверх своєї футболки і озирнувся, щоб побачити Коді, який вивчав його з легким хмурим поглядом. Коді сприйняв цей погляд як дозвіл говорити і запитав:
– "Ти ж не поранений? Вже майже липень".
– "Я готовий", — сказав Жан, — "Це запобіжний захід".
Коді виглядав невпевненим, але не наполягав на своєму, і група закінчила перевдягання в мовчанні. Лісінскі викотила стійки для ракеток на внутрішній корт, поки вони переодягалися, і всі чотири тренери були на місці, щоб привести велику команду у форму. Розподіл між нападом і захистом був не зовсім рівномірним, оскільки нападники і дилери мали тринадцять проти дванадцяти у лінії захисту, але це було досить близько. Тренери розбили їх на пари, давши Коді завдання взяти на себе додаткового дилера. Джеремі був поруч із Жаном ще до того, як Реманн назвав його ім'я. Їх усіх вивели на майданчик і розділили наполовину, з двома воротарями, призначеними на кожну сторону. Вони годинами тренувалися. Жан знав їх усіх, хоча одного чи двох під іншими іменами. Деякі з них були змінені, і він не був упевнений, чи це справа рук Троянців, чи Воронів. Джеремі виглядав зачарованим щоразу, коли Жан намагався виконати це не так, як очікувалося, але все, що відчував Жан - це нетерпіння.
Футболка «без дотику» була схожа на короткий повідець, що тягнув його донизу. Він хотів кинути Джеремі в стіну, щоб довести, що може це зробити, він хотів, щоб Джеремі врізався в нього, щоб він міг сказати Лісінські, що це не боляче. Йому вдавалося тримати себе в руках, поки вони нарешті не почали короткі сутички, а потім інстинкт втрутився в здоровий глузд.
Коли Джеремі почав пробиратися повз нього, Жан зачепив його ногою і змусив спіткнутися. Джеремі не очікував цього, і Жан зміг вибити його ракетку з його рук за допомогою відпрацьованого повороту. Він поцупив м'яч і підкинув його вгору по корту, але Джеремі зловив його за рукав, перш ніж той встиг піти за ним.
– "Відійди", — попередив його Джеремі, — "Ти маєш ухилятися від мене, а не наближатися".
Більшість гравців робили так, частково з міркувань безпеки, а головним чином тому, що так було легше вкрасти ракетку. Виконати «Назустріч» було важче, але воно того варте, оскільки це змусило зап'ястя іншого гравця зігнутися під неприродним кутом. Само собою зрозуміло, що Ворони завжди вдавалися до того, що могло спричинити найбільше травм. Жан скривився від роздратування, але кивнув з розумінням, а потім знову забув через шість пасів.
Джеремі потер зап'ястя і наполягав:
– "Відійди".
– "Так", — погодився Жан.
Коли він зробив це втретє, Джеремі схопив його за ракетку, щоб зупинити його.
– "Відійди, Жане. Ти робиш мені боляче".
– "Ми вже п'ять років робили це", — сказав Жан, дивлячись повз на гру, яка все ще тривала без них, — "Це не так легко виправити".
Джеремі насупився на нього і повторив:
– "П'ять? Ти був з Воронами лише три.".
– "Я переїхав до Евермору за два роки до того, як вступив до університету", — сказав Жан і відштовхнув Джеремі вбік. М'яч, що летів до них, зрикошетив від його грудей, а не від спини Джеремі, і Жан підхопив його на відскоку, швидко клацнувши зап'ястям. Він жбурнув його через майданчик до Коді однією рукою, перш ніж нарешті відпустити Джеремі.
– "Я буду старатися більше".
Наступного разу він згадав. Наступного разу він згадав, але запізнився на півсекунди і врятував їх обох, врізавшись у Джеремі. Джеремі не очікував цього, але він інстинктивно захистився від нього і відштовхнувся. Вони боролися один з одним якусь мить за м'яч, що опинився між їхніми сітками. Їхні товариші по команді вигукували підбадьорливі крики та позиції для того, хто виграв і віддав пас. Джеремі виконав спритний уклін і зробив навіс, що дало йому перевагу, і Жан вкрав його ракетку, як тільки він кинув м'яч.
– "Відійди", — погодився він і закинув ракетку Джеремі так далеко вниз по корту, як тільки зміг.
Джеремі розсміявся, коли побіг за нею, а Жан пішов тиснути там, де тільки міг. Вони зіграли дві сутички, перетасувавши команди для другої спроби. Жана і Ксав'є вивели на заміну, щоб Лісінські могла перевірити, як вони грають. Ксав'є заспокоїв її з легкою фамільярністю, яка змусила Жана застережливо стиснути плечі, але якщо Лісінські і образилася на його недбалий підхід, вона не подала жодного знаку. Жоден Ворон не наважився б бути таким сміливим, якби не відчайдушно хотів бути покараним. Лісінскі повернувся до Жана наступним.
– "Там, звідки ти родом, безконтактна гра означає щось інше?".
– "Ні, тренере", — сказав Жан. Коли вона продовжила дивитися на нього, він опустив погляд і сказав: — "Єдині Ворони, яким дозволявся безконтактний статус, були Кевін і Король, коли у них були майбутні медіа-тури і заходи. Я до цього не звик. Я буду кращим".
– "Слова - це порожній звук", – відповіла Лісінскі, — "Доведи це на майданчику".
Вона махнула їм рукою, і вони повернулися до решти команди, що стояли біля стіни корту. Ксав'є кілька хвилин розглядав Жана, перш ніж сказати:
– "Як на Ворона, ти надто слухняний. Ми думали, що від тебе буде лише грубість і лють".
– "Моя лють тут", — сказав Жан, вказуючи рукою на стіну корту, — "Ворони знають, що не варто ставити під сумнів наших тренерів. Без їхнього керівництва ми ніщо. Неформальність і неповага Троянців відштовхує".
Ксав'єр знизав плечима.
– "Вони не боги, розумієш? Вони довіряють нам, що ми показуємо найкращі результати, а ми довіряємо їм, що вони допоможуть нам стати ще кращими. Ми не повинні принижуватися, щоб показати свою повагу".
Жан глянув повз нього на тренерів. Вайт і Хіменес ходили вздовж плексигласу, вивчаючи своїх гравців, з блокнотами в руках, роблячи нотатки. Реманн сидів на лавці, схрестивши руки на грудях, і спостерігав за ходом гри. Погляд Жана ледве встиг зупинитися на ньому, як Реманн глянув у його бік і підкликав його до себе. Жан слухняно пішов, щоб стати перед ним, але Реманн вказав на лавку збоку від нього. Тренер, якому доводилося вставати для удару, бив сильніше, ніж той, хто міг просто замахнутися, тому Жан сидів просто на відстані витягнутої руки.
– "Жан Моро", — сказав Реманн. "Гадаю, ми запізнилися з знайомством, га? Мій штаб і капітан тримають мене в курсі твоїє успіхів, але я подумав, що краще тримати дистанцію, поки все трохи не вляжеться. Гадаю, ти чув, що університет хоче наставити на тебе камеру".
Щелепа Жана стиснулась в знак відмови, які він не наважувався озвучити.
– "Так, тренере."
– "Я тягнув час стільки, скільки міг", — сказав Реманн, — "Невдалий крах Воронів зіграв вам на руку, адже було легше виправдати твоє мовчання, коли твої колишні товариші по команді так публічно боролися. Тим не менш, на цю середу запланована прес-конференція Едгара Аллана, на якій він офіційно представить нову тренерську команду, а літні тренування розпочнуться наступного тижня, якщо не трапиться якихось додаткових катаклізмів. З цим прийде новий інтерес до твоєї версії історії".
«Я не буду», подумав Жан. «Я не хочу, не хочу, не можу».
– "Так, тренере".
– "Тренер Ваймак запропонував позичити нам Кевіна на один день", — сказав Реманн, і Жан перестав дихати, — "Я не пам'ятаю, чи це була його ідея, чи Кевіна, але він готовий привезти його сюди для спільного інтерв'ю в серпні. Я не знаю, наскільки добре ви двоє ладнаєте, тому я сказав йому, що спочатку запитаю тебе. Ти зацікавлений?"
– "Так, тренере", — сказав він досить швидко, так що Реманн послав йому забавний погляд, — "Дякую, тренере".
Як вони повинні були пройти через інтерв'ю, коли вони навіть не могли розмовляти один з одним, Жан не знав, але це була проблема для іншого разу. Кевін знав, що Жану не дозволено спілкуватися з пресою, і він міг би взяти інтерв'ю без сторонньої допомоги.
– "Я все влаштую", — сказав Реманн, — "Тоді можеш йти".
Жан підвівся, але зробив лише кілька кроків, перш ніж Реманн покликав його:
"І Моро - заради Бога, відійди".
Жан втомлено зітхнув.
– "Так, тренере".