Магія пророкованих

Розділ 20 Згорівший лист

Настав вечір, і ми у п'ятьох, разом з Лілією сиділи біля вогнища. Вечір у лісі, це неймовірний час, коли зорі виходять на небо, а особливо тут у Рос-Вальді, де люди поклоняються Ноксу, це набуває особливого значення.

-Дякую за сьогоднішній день, було дуже весело, це нагадало мені наше свято у Атлантиді.- щиро посміхнувшись сказав Ніколас.

- О та пусте, завжди приємно бачити нові обличчя. Атлантида, і що ж за свято ви там святкуєте?- поцікавилася Лея.

- Це день Толіві, ми поклоняємося богині води, дякуючи їй за життя що маємо на острові.

- А я от у богів не вірю.- різко сказав Алій.

Як у нього язик таке повернувся сказати, чи це властиво всім магам, бути такими невіруючими.

- І чому ж?- запитала Лея.

- Це все тому що, скільки б я їм не молився, вони ніколи не допомагали мені.- він перевів свій погляд у небо.

Десь за кущів почався шурхіт, а що як це вовк або гірше, ведмідь, хоча я навіть не знаю, що гірше вовк, чи ведмідь. Шурхіт посилився, ми всі пильно вдивлялися у кущі, різко почувся хруст гілки і з кущів показався, я закрила очі.

-О Леве, а ти що тут робиш?- запитав голос Леї.

Я повільно розплющила очі. Із кущів трохи подряпаний намагався вилізти юнак, на вік, такий як і Лея. Волосся його біляве, вдягнений він у просту білу сорочку і несе щось за спиною, може то також посох? Але ні, він виліз із кущів, усміхнений і у руках тримав гітару.

- Привіт Лея, та я тут, ось гітару приніс, думав може зіграти щось біля вогнища.-ніяково промовив він.

-Ну то сідай, чом стоїш.- вона усміхнулася і показала на місце поруч із нею.

-...- він мовчки сів.

-Знайомтеся, це мій друг Лев. Леве це Елізабет, Алій, Ніколас і Лукас.- вона представила нас.

- Привіт.- ще раз ніяково сказав він.

- То ти казав що вмієш грати, чи не за цим ти сюди прийшов, нумо зіграй щось.- одразу бадьоро прогомонів Алій.

- О як що до..- Лея щось прошепотіла йому на вухо, він з уважним обличчям покивав, а потім радісно усміхнувся.

- Ця пісня називається «Десь за горами».- оголосила Лея.

Лев взяв до рук гітару, і почулося уміла мелодія, здавалося відіграна не менше аніж сотню разів, і Лілія почала співати.