Магія пророкованих

Розділ 15 Неприємність

Четвер це той день коли, як нам розповіла власниця кімнати ,влаштовують ярмарок .Тут можна знайти все від одягу та тканин до квітів та саджанців з різних куточків світу.

-Навіщо ми тут?

-Нам потрібно дізнатися планування вулиць навколо готелю, коли Елізабет буде іти з палацу.

-Так, це дуже поважна причина.- сказав Алій саркастично.

-Просто насолоджуйся, хіба тут не гарно. Подивись на всіх цих людей послухай музику.

-Музика непогана, ноги ідуть в танець.

-А ти умієш танцювати?

-Так, але маю сказати я здивований що сам Нікола, виявив бажання відпочити. Як же ж всі ті сто і одна книга у нас в шафі?

-Їх набагато менше, всього десять, і я подув буде краще відпочити перед завтрашнім днем.

-Сенсація року, Ніколас вміє відпочивати! Ахахаха.

-Жартуй, жартуй.

-Стій.

-Що?

-А де власне Елізабет?

Ми озирнулися навкруги, возики з товарами повсюди купа людей, але немає Еліз. Ми почали ходити між людей гукаючи та видивляючись її, куди ж вона могла подітися, не вистачало ще б що б її викрали. Ми бігли вулицями, вже закінчився район там де проходив ярмарок, і ось.

- Ось ти де. А ми тебе шукали.

- Так знаю, я трохи відійшла від ярмарки.

Там було не так вже й весело як я очікувала.

- Трохи? Та це ж інший район.- заперечив Алій.

Ми йшли тихими вуличками міста, тут розташувалися прості житлові будинки, вузенькі вулички з ліхтарями, квітами під вікнами і гарною помаранчевою черепицею на дахах, тут доволі спокійно. Але те що насправді мене привело сюди, так це вони. Плакати, я помітила один на ярмарку і пішла далі, бо мені стало цікаво, але я не думала що можу знайти так багато...

Ми підійшли до одного з них. Він був міцно приклеєний до стіни, хоча було помітно, що його намагалися зірвати. На ньому було показано меч з гербом королівської родини, який пронизував чорний відьомський капелюх і напис «Знищити небезпеку вільної магії». Жорстоко. Навіть як для королівської родини це занадто жорстоко.

Алій так пильно вдивлявся у нього, обличчя його ховало велику неприязнь і злість, він немов хотів плюнути у той плакат. Він розвернувся і пішов геть. Таких плакатів уздовж стіни було десятки кожні з різними зображеннями, руки які заарештовують інші руки, але які тримають палички чи посохи у руках, злі відьми на мітлах, поставлені на коліна маги, що моляться перед церковними іконами. Я задивилася на останній і спіткнувшись об сходинку впала.

- Елізабет ти в порядку?- стурбовано запитав Ніколас.

-Ай, моя нога!

Вони удвох допомогли діяти мені, тож ми сиділи у кімнаті і лікар накладав мені гіпс.

- Ну що ж це перелом, більше відпочивайте і намагайтеся не турбувати ногу. Бувайте, одужуйте скоріше!- він пішов зачинивши за собою двері кімнати.

- Як..Як можна було спіткнутися об три сходинки?! Три!- дивувався Алій.

- Алій. Це ж не її провинна.

- Чому ж це- він хотів щось сказати але потім погодився-,так не її.

І ось знову, Офело, чому я просто не можу спокійно сидіти на місці, завжди через мене якісь проблеми.

Ми тихо сиділи за столом, в роздумах що робити далі. Цілителя у нас немає і ніхто з нас, навіть Алій не володіє такою магією, знадобиться час щоб знайти його. Багато обіцяна сукня звисала з плічок, що висіли на ручці шафи, поруч стояли і туфлі.

-У мене є пропозиція, як нам виплутатися з цієї ситуації.- сказав Ніколас.

-Кажи.

-Але, тобі Алій вона не сподобається.

-Тим паче кажи.- Алій насторожив вуха.

-Ви з Елізабет схожі, сам посуди. У тебе довге біляве волосся і гарна шкіра, і головне ти вмієш танцювати, трохи магії ілюзії з цими очима і макіяжу, і тебе ніхто не впізнає. До того ж Лукас Вальді ніколи не бачив Елізабет Феліцію, а гості, сумніваюся вони щось запідозрять.

-Ні..- протягнув Алій.

-Так..- продовжив Ніколас.

-Це єдиний варіант?-Алій глянув на мене і на мою ногу.

-Більше варіантів немає.

-Як же ж цілитель! Ми можемо знайти цілителя і тоді...

-Для того щоб знайти цілителя знадобиться декілька днів, надворі вже ніч, а бал завтра.-Ніколас його перебив.

-Ай! Вибачте нога.-Алій поглянув на мене з якоюсь жалістю і нерішучістю. Він видихнув і сказав

-Гаразд.

-Справді?-здивувалася я.

-Справді?!-повторив здивовано, але радісно Ніколас.

-Справді.-посміхнувся Алій