Магія пророкованих

Розділ 12 Дорога крізь ліс

- За трьох до Каеайлуму візьму 35 тисяч соль.

- Це буде близько 20 тисяч соль.

- Менше аніж за десять тисяч ви нікого не знайдете.

Все це за рамками нашого бюджету, я сіла на лавку. На площі панував галас та метушня, свіже м'ясо, найгарніші тканини, багато табличок та вигуків чулися з різних сторін. У цьому капюшоні я почуваю себе злодійкою, але так треба, якщо я не хочу щоб всіх нас, не включи Алія викрили. Я зняла капюшон на одну секунду і подивилася навкруги, у самому кінці площі стояв дідуся із возом. Можливо він погодиться нас підвезти.

- Доброго вам дня, не підвезете трьох мандрівників до Каейлуму.

- До Каейлуму, ну чого ж підвезе, за три тисячі соль за всіх.

- О справді?! Дуже вам дякую пане, то коли ви вирушаєте?

- Та через пів години.

-Ще раз вам дякую, я тільки почекаю свої товаришів.

Я знову пішла до лавки і накинувши капюшон сіла чекати Алія і Ніколаса. Я така молодець, знайшла нам транспорт та ще й так дешево. На моєму обличчі з'явилася горда посмішка.

- Ну як успіхи?- різкий і неочікуваний голос Ніколаса вивів мене з роздумів.

Я встала з лавки і ми разом пішли до воза.

- Я знайшла нам транспорт всього за три тисячі соль.- гордо сказала я.

- За кожного?- запитав Ніколас.

- За всіх!- радісно вигукнула я.

- Це справді неймовірно.- радісно сказав Алій.

- Ми також успішно все купили і внесли передоплату за утримання Мармелада.

- Мій вірний друже, я буду сумувати за тобою.- сльозливо сказав Алій.

Ми застрибнули у візок і рушили до столиці Рос-Вальду Каейлуму. Минувши пустелю нас нарешті вкрив затінок листя дерев , стежка із піщаною у якій час від часу грузли колеса переросла у рівну земляну. Навкруги співали пташки і світило ніжне весняне сонце, десь неподалік шумів струмок. Зручність даного виду транспорту , я оцінюю доволі низько, я відчуваю всі горбки і ями, що по них ми їдемо, але чого я хотіла за таку ціну, карету? Авжеж ні.

Я подивилася на аркуш паперу, а потім знову на Алія, який вдавав , що спить. Ніяк не можу передати його обличчя правильно, я покрутила в руках олівець і спробувала поміряти ним обличчя Алія. Здається у мене немає натхнення , я запхнула аркуш у сумку і перевила погляд на Ніколаса. Він читав товсту книгу, темно синю з золотими завитками на обкладинці і назвою «Економіка та стабільність. Вистоювання в економічній кризі», потрібно мати велику волю або дар від природи, щоб так довго читати такі книги. Хоча, я не маючи ні того ні іншого прочитала багато таких. Нудно, от так просто їхати, я думала це буде веселіше. Я придивилася і побачила на дереві двох пташок. Як же ж там у пісні, я почала вистукувати швидкий ритм пальцями.