Магія пророкованих

Розділ 2 Вся любов згасає

Стоп! Що відбувається?! Чому весь палац у вогні! Зберися, Елізабет, потрібно знайти мокру тканину і прикласти її до рота. Я відірвала шмат білої тканини нічної сорочки і намочила її приклавши до рота. Тут не можна залишатися, потрібно знайти Фелікса, чи когось зі слуг, я вийшла з кімнати і попрямувала вниз по сходах. Кашель почав все сильнішати, через дим що окутав палац ,важко дихати, а з тим і думати, розум затуманювався та потроху відключається. Стеля тріщала, зверху обвалювалися дерев'яні балки, поки одна балка з гучним тріском не почала падати прямо на мене. Це вивело мене з затуманених думок передавши адреналіну в корові, я встигла відскочити , але не встоявши на місці почала падати вниз вдаряючись об сходинки та обвалені шматки деревини. Я не можу рухатися, сили покидають мене, але хто ж це я чую чийсь голос і силует..Фелікс?

-Я знайшов її! Скоріше, покличте лікарів!

- Добре, ви всіх знайшли?

- Здається так,але..

-А...

- Принцесо ви прокинулися?!

- Мхм..

- Як ви себе почуваєте?!

- Де я? Що сталося?- обпершись рукою на землю запитала я.

- Ви на подвір'ї, сер Фелікс винес вас із пожежі. Я к ви себе почуваєте, у вас нічого не болить?

- Голова болить і- я почала кашляти перед тим як встигла закінчити. Я поглянула на свою руку, якою прикрила рота, вона в крові, мій погляд опустів, я підвела погляд на оточуючих.

-О Офело ! Вона кашляє кров'ю! Лікарю! Лікарю..

Що сталося, де я? Навкруги лиш тьма, я подивилася під ноги, фу, що це болото, по моїй нозі стікало чорна чи то вода чи то болото і досі у тому у чому й була у білій нічній сорочці. Що ж це за місце? Ох! Я злякалася, що якщо, я померла! Ні, ні, ні ні! Я повинна заспокоїтися, можливо звідси є якийсь вихід. Я попрямувала далі у безкрайню тьму. Скільки не йду, а з кожним кроком все важче і важче, але це місце справді не звичайне чи напрочуд занадто звичайне навкруги все чорне. Насправді хоч тут і темно, я подивилася під ноги і на сорочку, я можу все чудово бачити, хоч бачити тут і нічого . Дивно, а за весь цей час, а моя сукня не вимазується. Я прижмурила очі, що то там, щось світиться біло- блакитним сяйвом.

Я попрямувало в сторону загадкового блакитного сяйва. Крок за кроком мої ноги грузли в темному болті та робили кроки важчими затягуючи в пітьму. Навкруги ні звука, лиш тиша, солодка тиша, можна лиш почути звуки моїх кроків та биття серця.