Вечірній дощ на горі Ґваньшань

Вечірній дощ на горі Ґваньшань. Розділ 16

Поки Ся Сюнь їхав у кареті, його пучок розпустився, декілька пасм спадали йому на обличчя. Він поховав свою дерев'яну шпильку разом із Юджу, тож його волосся тримала лише смужка тканини. Після дощової ночі, воно стало дуже розпатланим.

Хе Цон легко витягнув свою шпильку і вставив її у волосся Ся Сюня.

— Не йди таким неохайним! Ми не можемо відставати від Ці Яня!

Карета зупинилася, і Ся Сюнь відчинив двері, не очікуючи побачити перед собою таку картину.

Під воротами Маєтку Ці стояла велика група людей. Судячи з їхнього одягу, вони всі були охоронцями Ці Яня.

Небо ще не до кінця посвітлішало, і вони досі тримали факели.

Їхній одяг був наскрізь мокрим, а взуття вкрите брудом, ніби вони всю ніч провели на вулиці. Їхній вигляд був досить кепським.

Здавалося, Маєток Ці охопив хаос.

Щось, накрите білою тканиною, лежало на землі, нагадуючи людську постать — ніби труп.

Ці Хвей знаходився біля дверей, поки Ці Янь стояв просто перед каретою.

Його волосся було вологим, а вбрання кольору індиго настільки промокло, що видавалося чорним.

Ніби провів під дощем більше часу, ніж Ся Сюнь.

Ся Сюня це застало зненацька, і він не одразу спустився з карети.

Ці Янь також не рухався. Здавалося, його тримало на місці якесь закляття, поки він непорушно дивився на Ся Сюня.

Вираз його очей був надзвичайно складним.

Якусь мить вони дивилися один на одного, а потім закляття, що стримувало Ці Яня, спало.

Він пройшов кілька кроків до Ся Сюня, щоб допомогти йому вибратися з карети.

Ся Сюнь рефлекторно відсахнувся, уникаючи його дотику.

Раптово, Ці Янь схопив його за руку та витягнув.

Ся Сюнь похитнувся, втрачаючи рівновагу і ледве не наступаючи йому на ногу.

— Що ти ро–

До того, як він встиг закінчити говорити, Ці Янь вже міцно обіймав його.

Ці Янь обхопив його руками за спину та притискав до себе все сильніше і сильніше.

— ...ти живий, — зітхнув він Ся Сюневі на вухо. — Ти все ще живий... чудово...