Далекі мандрівники

Глава 14: Втеча на волю

  Чжоу Цзишу, обвівши поглядом Вень Кесіна, неквапливо сказав:

— Не дуже й то ти виглядаєш як людина, що знаходиться в смертельній небезпеці...

  Однак, ще не встиг Цзишу промовити останні слова, як Вень Кесін раптом зігнувся та важко застогнав — металевий ніж потонув у його тілі, залишивши назовні лиш рукоятку.

  Обличчя Кесіна налилось мертво-блідими кольорами, і він через силу спробував заговорити:

— Ти...

  Чжоу Цзишу на мить оторопів, але в ту ж секунду побачив у протилежному куті печери чорну тінь і стрімголов кинувся в її бік. Через доволі вузькі тунелі сховатися було ніде, а тому Цзишу ніщо не завадило з легкістю наздогнати противника та нанести йому удар у відповідь. Темний силует відступив на кілька кроків назад — з його рота миттю ринула кров, пофарбувавши всю маску на обличчі в червоний. На превелике здивування Цзишу, загадковий противник, попри своє важке поранення, швидко піднявся та знову кинувся навтьоки. У цю мить Чжоу Цзишу зрозумів, що його минула атака сосновою шишкою насправді була як і завжди хорошою, просто ця людина в чорному мала надприродну стійкість до силових ударів.

  Наступної секунди з нізвідки вискочила тінь. Вона схопила людину в чорному за шию й притиснула її до стіни.

— Ти...? — з подивом промовив чоловік у чорному одязі.

  Вень Кесін посміхнувся, нахиливши голову набік. Він підняв вільну руку та дістав з-під пахви того самого металевого ножа, який навіть не пошкодив і малесенького клаптика його одягу.

  Чжоу Цзишу лінивим голосом промовив:

— І як можна на це повестись? Я вперше бачу настільки тупоголового вбивцю.

  Вень Кесін кинув на нього задумливий погляд та, скрививши куточки губ, сказав:

— Знаєш, не такий він уже й невдаха. Просто в тебе, друже мій, і справді гострі очі. Якби ти не був поранений, боюся...

  Обірвавши на цьому свою фразу, Вень Кесін враз посилив свою хватку, від чого чоловік у чорному важко застогнав з налитими нестримним жахом очима. У цю мить Кесін обмацав іншою рукою верхню частину тіла противника й хмикнув:

— Золоті обладунки... Хороша річ, шкода лиш, що на тебе витрачена.

  Чоловік з великими труднощами вичавив із себе ламані слова: