Лорд сталевих лез

Розділ 8. Селеста

Максим Бородін – Якби не ти

Селеста Карон 20 років

Я уже кілька годин сиджу під холодною водою у ванній кімнаті. Мої очі ще досі бачили багряну фарбу повсюди. Ніби я ще досі там. Ніби я мала померти. Ніби я і є мрець.

За декілька годин до цього

Кілька людей кинулись вибивати двері. Усі розуміли, що це пастка. Пастка, з якої може ніхто не втекти…

− Селі… заспокойся – шепоче мені Рімо на вухо.

− Я постараюсь.

Позаду нас почувся який шум і декілька осіб повернулись, щоб побачити, що там відбувається.

Якийсь невідомий чоловік дістав ножа і різко розрізає тіло уже мертвого господаря. Кров вилилась назовні й покрила кривдника з голови до ніг. Від страху я відвернулась і врізалась в грудну клітину Рімо. Він безперервно оглядав незнайомця і здається щось нотував подумки.

− Хто це такий? – почулося тихе запитання в натовпі.

− Селі, краще не дивись – знову почувся тихий шепіт у мене над вухом.

− О Боже… − викрикнула якась пані.

Бога тут немає. І ніколи не було.

Неочікувано Рімо взяв мене за руку і я починала заспокоюватись.

− Calmati, caro Lesto. Sono accanto a te. – шепоче він (італ. Calmati, caro Lesto. Sono accanto a te − Заспокойся, мила Лесто. Я поруч з тобою.)

− Він пішов – сказав Вінсент.

− Хто це збіса був? – запитувала Діна.

− Не відомо, але вам не здається що зараз важливіше не стати запеченою куркою в духовці ніж обговорювати дивного типа з психічним розладом? – огризається Массімо.

− Шкода я карти не взяла. – каже Джул.

− В багаття підкинути? – саркастично запитує Рімо.

− Гаразд, піду я до Нори гляну як в них справи з дверима. – говорить Вінс – Нора!

− Ти як? – запитав брюнет все ще не відпускаючи мою руку.

− Зараз краще. – відповідаю я.

Через кілька хвилин почулися сирени, а потім поліція змогла виламати двері.