Пам'ятай своє коріння

Частина 18. "Привіт, Лиско!"

Ліс немов би не скінчався. Україна все ще їхала верхи на коні. Це було доволі небезпечним. Вона з роду не їздила на коні і найменшого поняття не мала, як на ньому їздити. Тварина рвалася на волі, а швидкість була неначе у найшвидшого гепарда на світі! Час від часу вона ледь не падала з нього. Втома забирала останні сили лисеняти, і коли сил майже не залишилося вона закрила очі. Все розмивалося і бачити хоч щось було доволі складно. Ніжно обійнявши коня, дівчина заснула.
Прокидатися вона навіть і не хотіла, але довелося коли відчула що кінь зупинився. Вона відкрила очі. Вона вже не сиділа на коні, а тепер лежала поруч з золотогривим левом. І вона вже не була в темному та густому, безкрайому лісі, а лежала на долинці. Довкола була зелена не висока трава, і квіти де не де ростуть. Тепле сонечко купало її та тварину поруч з нею.
Лев лизнув її за вушком, а та вмить підскочила і трохи відбігла в бік. На справді, лев не був агресивним. Скоріше навіть навпаки. Укра ще якийсь час боялася зробити крок, але поборола свої страхи, і ввічливо і тихо лягла біля хижака. Так вона чекала чогось нового.
А чекати довго і не довелося. На обрію з'явилася висока, м'язиста та злегка худорлява постать. Ця постать швидко підходила ближче до одноокої (нова кличка для головної героїні). Лисиця його чи її навіть не одразу побачила. Але через декілька митей і метрів, побачила його. Щойно розпізнавши незнайомця, вона побігла і обійняла його з усієї сили, яка в неї була.
Це був УПА. Він був братом України, але не був сином СРСРа, це те що він встиг сказати перед смертю. Більше дівчина нічого не знала про свою сім'ю. Укра була настільки щаслива побачити братика тут, що навіть не звернула уваги на те що він вже давним давно помер. Підбігши вона вже не схотіла його відпускати з своїх обіймів. Її радості не було меж. Саме він навчив її виживати в цьому великому і суровому світі.
-Братику, - це все що їй вдалося сказати, а тим часом він гладив свою сестру по голівці і утішав
-Я так за тобою сумувала! - відповіло лисеня
-І я тебе, Лиско, - УПА так любив називати свою сестру - Лиска, - Без тебе тут доволі нудно, - одразу після цих слів її осенило
-Почекай! - сказала одноока відійшовши на крок від брата, - Ти ж мертвий!
-Так воно і є
-Тобто, я теж тепер мертва......?
-Ні, поки що ні, але після твоєї смерті ми знову зустрінемося.
-Але якщо я не мертва, але все одно тут з тобою, то.......
-Це або сон, або просто вибрики твоєї свідомості.
-Тобто ти хочеш сказати, що ти все ще вигаданий для мене? - УПА не міг не стримати сміху, - Що смішного?
-Ні, це зовсім не так. Я справжній і ми зараз в раю, проте ти зараз не мертва, а лише, як "гість" тут і нічого більше. Ти тут побудеш якийсь час, і знову повернешся в звичайний світ.
-А як ти дізнався, що я тут просто "гість"?
-Сама поглянь.
УПА розкрив білосніжні крила, а на голові в нього весь час був німб. Потім він показав на Україну. Вона вже зрозуміла, що в неї не було ні крил, ні німбу. Тут її стало цікавити таке питання: "Чи таке можливо?" Та вже не стала питати.
-Тепер ти зрозуміла? - спитав повстанець, у відповідь Укра йому кивнула, - От в добре. Нам пора вже швидше йти, а то нас уже зачекалися там всі!
УПА пішов собі, ведучи сестричку за собою, а за ним пішов і лев. Українка якийсь час стояла, але потім слідувала за братом.
-А всі це хто? - спитала лисиця
-Всі, - трохи насмішкувато сказав він
-Я серйозно, хто це -всі?
-Це твоя сім'я.
-Моя сім'я?
-Так
-А як же СРСР та інші? Я завжди думала, що вони моя сім'я
-Ні, це не так. Ти навіть не уявляєш хто він насправді
-Тоді я геть нічого не розумію!
-Це довга історія..
-У нас є достатньо часу. Я слухаю, - Україна слухняно сіла, чекаючи розповіді. УПА, здається, не хотів про це згадувати, але просто зітхнув і сів навпроти неї.
-Ну, що ж, - почав він....