Пам'ятай своє коріння

Частина 15. Таємний "лист"

З тих пір пройшло вже декілька днів. Україна йшла на поправку з неймовірною швидкістю. Їй ставало все краще і краще. Вона часто переписувалася з Канадой. Поки нікого не було вдома він навіть приходив дівчину провідувати. А по вечорам, коли вже всі були вдома до неї приходили її брати та сестри і вони разом грали в настольгія ігри. І найбільшим плюсом для всіх школярів - НІЯКИХ УРОКІВ!!! Це прекрасно, але з іншої сторони не дуже це й круто цілими днями лежати в ліжку і регулярно пити таблетки. Тут все залежить тільки від людини. Особисто Укрі це підходило 50% на 50%.
Одного п'ятничного вечора лікар знову оглядав свого пацієнта. Все вже було не таким безнадійним. Після всіх процедур лікар впевнено заявив, що дівчина здорова, як корова. І тепер вже все буде, як завжди. З понеділка до п'ятниці вставати в 07:00 ранку, а потім йти в школу. І куди ж без к/р; с/р і д/з? Це й не дивно. Єдине що рятувало лисеня від цього незакінченого кола, це те що скоро будуть зимові канікули.
Не забував і порад її батько. Він все ще пам'ятав слова про психіку його дочки. Ні! Він звичайно ж знав, що вона в своїх мірах дивна і не така, як всі, але ж... Не до такої міри?
Не гаючи часу, одразу на вихідних вони поїхали в лікарню. Україна взяла свою вишиту сумочку, поклала туди телефон та все інше необхідне.
І ось батько і дочка їдуть в машині. За старшого в домі лишився Росія. І поки він там нянчив своїх молодших братів та сестер, за вікном в українки змінювалися картинки (опа, рима, яку я не планувала:) ). Одні будівлі ставали швидко іншими. Вони їхали по знайомій їй дорозі. Між ними зав'язався діалог:
-Навіщо ми знову їдемо на огляд, якщо вже сказали що я здорова? - запитала дівчина. Вона не дуже готіла їхати в лікарню. От не подобалася їй там запах спирту скрізь, і ці підозрілі люди в халатах з "прекрасним почерком".
-А если это сёрзней, чем ты думаешь? - запитав у неї батько
-А якщо ні?
-Ну вот и узнаём!
Знову тиша. Єдине що хоч трохи веселило це радіо. Там грала якась музика в стилі каунтрі. Струни гітали грали і виходив веселий і водночас дивний звук. Лишень грала гітара. І в якийсь час музика почала перериватися. Можливо не всі, але дехто знає, як це, коли їдеш і тут радіо переривається. Це теж насторожило нашу ГГ. Вона тільки зараз оглянулась. Вона їхала десь невідомо де. Це почало її приводити в паніку.
-Тату, - трохи перериваючимось холосом сказала україномовна, - куди ти мене везеш?
-...,- у відповідь тиша, здавалося, що СРСР навіть не чув її слів.
-Тату?
-.., - знову тиша. Дихання у дівчини було нерівним. Її насторожувало все, що було довкола.
-Тату! - вже кричала та.
Але за кілька секунд з-за дерев завиднілася велика будівля. Вона була білосніжно-біла і трьох-поверхова. Союз заїхав на парковку і зупинився на першому ж ліпшому місці. Хоча, де тут можна було б зупинитися? Вся парковка була пуста! Ні однієї машини! ВЗАГАЛІ!!! Совок вийшов з машини і як справжній джентльмен відкрив двері дівчині. Вдячності ніякої вона не проявила, лише сказала ось що:
-Що це значить?! - вигукнула та, - Куди ти мене привіз?!
-Цить мне! - грубо відповів той, - Либо итди со мной добровольно или же силой!
-Хрін знає куди і навіщо?!
СРСР вдарив Україну по щоці. Не сказати що сильно, але відчутно. Вона аж прогнулася. Того ефекту, якого хотів батько не було тому він пртхилився до неї блище і повторив:
-А спрашиваю в последний раз..
-Я йду.. , - Україна перебила татка і пішла за ним на рецепшин.
На рецепшині, було мало людей, майже нікого. За столом там сиділа худа, чорно-волоса дівчина, з ядерно червоними губами, рожевими щоками і дивної форми бровами. Українці не подобалися такі накрашені жінки, тому вона викликала у лисиці огиду. Але все таки вони записалися. Їм сказали йти на третій поверх. Підіймалися вони не дуже довго, але ліфт не завадив би. Так вони прийшли і сіли під кабінетом. Коридор був так само майже пустим. Тільки декілька вже дорослих людей сиділи в різних кінцях. Посидівши ще декілька хвилин, до них вийшла ще одна медсестра. Вона була вже не схожа на ту що сиділа на рецепшині. Ця була не висока, темно-волоса під каре, в білому халаті, на ній не було ніяких прикрас і не було нафарбованим обличчя.
-Проходьте, - ніжний голос медсестри пролунав
Ці двоє слухняно зайшли. СРСР сів на стілець, так зробила й Україна.
-Прошу пройти за мною пацієнта, - сказала медсестра
Українка у відповідь же встала і пішла за нею. Вона зайшла за невелику шторку. Там стояв дерев'яний стіл з світлого дерева, комп'ютер, крісло, стілець. На столі лежала ручка, декілька документів, листок, кілька олівців і велика товста, червона папка. Жінка попросила лисицю сісти на стілець. Вона так і зробила.
-Як тебе звати? - спитала жіночка
-Україна, - трохи не в певне но відповіла дівчинка
-Добре, Україно, тримай цей листочок, - вона простягнула аркуш
-Навіщо він? - проглядала вона його від початку до кінця, а медсестра сказала нічого
-Чи чуєте ви голоса інших людей, яких ніколи до цього не бачили, або голоса знайомих в себе в голові? - бурмочучи собі під ніс прочитала Укра, - Що це все значить? Мені поки що в психіатрію ще зарано!
-Це лише тести
-І навіщо вони? Ну типу якщо я відповім на ці 20 питань це якось вплине на моє здоров'я і допоможе вилікуватись? - медсестра все ще мовчала і переконливо пропалювала її своїм поглядом, - котче кажучи вибора в мене немає..
Україна почала заповнювати листок своїми відповідями. На 10 питань треба було вибрати: а); б); в); г) і д). На 5 дати свою відповідь. І на 5 останніх були намальовані, якісь малюнки і їм треба було дати назви, або опис. Нарешті вона закінчила це. Лисиця віддала листок жінці, а та почала швидко переглядати відповіді. Обличчя цієї жінки часто змінювалося, від задоволення до непорозуміння, і так знову, і знову. Прочитавши відповіді ця медсестра пристально подивилася на дівчинку, а потім почала щось писати на комп'ютері.
-Почекайте, будь ласка, результати в коридорі.
Українка ж не відповіла. Вже за кілька секунд вона зі СРСРом сиділи а тому самому коридорі, коли чекали прийому. Союз щось собі робив, а от його дочка з ДУЖЕ невдячним і злим обличчям, сиділа і шкірилася на нього. Не пройшло й пів року, як ця жінка вийшла з кабінету. Вона протягнула листок дівчині, а потім попрощалась. Як же цікавість гризла Укру. Їй так хотілося дізнатися, що там. Але її батько одразу ж вихопив цей папірець. Лисеня почало зачиняти бунт і по різному показувала своє невдоволення. Воно й не дивно. Хто був би радий після того як його привезли в псих лікарню? Плюс проти своєї волі.
Ну так от. СРСР стояв і читав діагноз. Коли він дочитав він згорнув цей аркуш двічі.
-І що ж це все значить?! - Україна вже так репетувала, що можна було б подумати, що її тут ріжуть заживо.
-Когда приёдем домой, - сказав батько, - тогда и скажу!
Україна знала ще з самого початку, що дочекатися хоч якоїсь відповіді було безумством. Але надія не згасала. Ну тепер вони вже вийшли з лікарні і поїхали додому. Незрозуміло чому і як, але їхали назад вони швидше, ніж вперед.
Але це вже було не важливо. Вони приїхали. Україна швидко вискочила з машини. Дівчина не стала чекати батька, а сама побігла в дім
В той час Союз залишився в машині і тільки зітхав та охкав. Чи то йому було важко на серці, чи то не відомо з якої причини йому було гірко. Він відкинувся на сидіння, а голову поклав так що бачив стелю. Так просидівши не довго, СРСР хотів вже вийти з машини, та відчув в кишені папірець. Він дістав його і поглянув. Там було багато букв. І всі вони були маленькими, а знизу печатка. Востаннє зітхнувши батько вийшов з машини і пішов в дім.
Там вже на нього чекала українка, сидяча на стільці в кухні. Як тільки Союз зайшов в кімнату, дівчина одразу скорчила морду питаючи: "І що це все значить?".
Батько зітхнув з відчаю, а потім вишкірився показуючи свої гострі зуби і кинув своїй дочці на стіл аркуш, а сам не ставши нічого пояснювати пішов геть. Україна відповіла йому таким самим жестом і теж провела його так само. І от він уже пішов.
Лисиця залишилася одна в кімнаті. В домі було так тихо, що здавалося, що вона одна. Дівчина простягнула руку. Вона розтягувала цю мить. Не че рез те що їй було цікаво, а через те що боялася. Так! Пройшовшись вогонь і воду, вона боїться, якогось не щасного листочка! Але все таки взяла. Її руки тремтіли. Потихеньку. Не поспішаю чи. Відкривала Укра листок. І ось залишається останній раз розгорнути.
Дівчина повернула голову в бік та почала розгортати. Вона не бачила те що розгортала, але знала що там щось є. Розгорнувши аркуш Україна навіть не помітила цього. Поволі вона повернула голову і почала вчитуватися в текст. По правді кажучи, лисеня не зовсім розуміло про що тут, але опустивши свій погляд нище..
Знизу був написаний діагноз. Букви були малі тому підставивши палець, вона водила по буквам. Але одразу відірвала палець, як обпечина.