Пам'ятай своє коріння

Частина 2. Під дурною головою і ногам нема покою

Українка вийшла на свіже повітря на шкільне подвір'я. На спортивному полі старші класи грали у футбол, а малодші займалися фізкультурою зі своїм вчителем. Діти десь класів 6-7 грали в волейбол на невеликому майданчику поруч. А 1-4 класи грали в дитячі ігри. Вона пішла на  футбольне поле, де якраз грали хлопці з класу її маладшої сестри Казахстана. Вона присіла на траву і почала спостерігати за грою. Декілька разів в неї ледь не потрапили м'ячем, але на щастя все було добре. Коли одна з команд нарешті забила м'яч у ворота, суддя свистком дав сигнал перерви. Всі зійшли з поля і пішли до (я не знаю як ця хрінь називається, але це такі ряди з сидіннями і зверху таке накриття як на стадіонах) до своїх речей. Україна все ще сиділа на траві.
         До неї підійшов якийсь хлопець, який був вищим за неї. Він дав їй руку, щоб допомогти дівчині встати. На відміну від інших він не боявся її, а всі інші дивилися косо на нього.
-Привіт, Україно, - промовив хлопець коли лисиця встала, - Ти щось хотіла? В тебе ж уже наче закінчилися уроки
-Привіт, Грузіє, так закінчилися, а ти не знаєш де сонечко? - запитала вона в нього.
          Грузія був молодшим братом України, але всього навсього на один рік. Він вчився в одному ж класі з сонечком. А сонечко це Казахстан, просто вдома її називають так.
-Десь тав з іншими дівчатами, - він показав пальцем в якомусь напрямку.
            Українка подивилася туди і справді побачила дівчат серед яких виднілися золотисті крильця її сестри-кицьки.
-Добре дякую, до вечора! -сказала дівчина і пішла до них
-Бувай! - відказав він
             За декілька метрів її вже побачила казажка, яка одразу підбігла до неї та обняла її.
-Я теж рада тебе бачити, - трохи посміюючись сказала старша.
-І я тебе! - така була відповідь крилатика
-Як справи?
-Все добре, в нас ще один урок
-Я знаю, мені ще треба буде сходити по справам і...
-Я ж сподіваюся не малювати графіті?
-Ні, до речі, ось! - лисиця дістала листок на якому був сьогоднішній малюнок
-Ухти!
-Тобі подобається?
-В тебе талант?
-Ну можливо.... Так от якщо хочеш я можу тебе забрати після уроків і провести додому
-Я буду не проти
-От і добре, а мені пора йти
-Бувай!
-Бувай
             Україна йшла собі по доріжці, біля гойдалок та дитячого майданчику. Вона йшла і милувалася своїм шедевром. Як раптом в неї хтось вихопив її малюнок. Дівчина підняла голову і побачила свого молодшого брата Росію. В них були ще з дитинства не з найкращих відносин і часто сварилися між собою. Така звичка приросла до них і вони сварилися і коли вони вже виросли.
             Росіян подивився на неї, потім на малюнок і знову на неї.
-Віддай по хорошому! - ричала на нього дівчина
-З какой стати? - гаркнув на неї мускулистий високий пес
-Віддай!
-Ты мне не указ
         Лисиця хотіла хитрощами заманити його і відібрати листок, але в неї не виходило. Тому вона вчепилася йому в руку, але той відпихнув її, а сам швидко розірвав листок на два шматки і зім'яв їх. Це настільки вибісило її що вона наскочила на брата, б'ючи його в живіт і по обличчю. Росія захищався. Так між ними розв'язалась бійка. Всі довкола боялися навіть підійти до них. Все в довкола було в піщаному тумані. Кров, шерсть летіли в різних напрямках, а крики та рик час від часу стихали або ж навпаки, ставали ще гучнішими. Крізь натовп людей пройшов якийсь не дуже високий чоловік.
-Зупинилися, обоє! - крикнув він настільки голосно наскільки міг
         За декілька секунд бійка закінчилася, а пил знову ліг на землю. Тепер чоловік побачив тих хто почав бійку. І, здається, Україна також впізнала цього чоловіка. Це був її класний керівник. Він не був здивований знову побачити свою ученицю там. Чому знову? Тому що вона частенько влазила в різні конфлікти, а Великій Британії доводилася витягувати її. І так то був він. Він був одягнений в білу блузку, синю кофту, сині брюки, чорне взуття, чорний невеликий циліндр і з окуляром біля правого ока. В кишенці в його кофті був годинник. Його тотемною твариною був лев. У нього було шовковисте, як у лева коротке волосся. Це робило його схожим на якогось там графа. Він і сам був схожим на графа, але це доповнювало його вигляд.
         Він стояв рівно і пропалював обох своїм поглядом. Він почекав поки вони піднімуться, а потім сказав:
-До директора! - сказав він
-Но.... - росіян хотів був заперечити, але його перебив вчитель
-Негайно!
        Україна забрала свої речі і пішла з братом і класним керівником до директора.