Пам'ятай своє коріння

Частина 4."А може?"

  Україна йшла по шкільному подвір'ю і не дуже переживала про свої реферати. Як не як сьогодні була п'ятниця і панікувати їй не довелося.
         Додому йти не хотілося, а бібліотека з джерелом інформації для неї були не цікавими. Лисиця скрадаючись пішла і сіла на стару і маленьку гайдалку. З рюкзака вона знову дістала свій малюнок. Він був весь пом'ятий і порваний. Їй стало шкода і хотіла вже схлипнкти, як почула голос:
-Гарний малюнок і дивний стиль... Мені подобається! - сказав голос
         Українка повернулася і побачила поруч сидячу Японію, яку всі в класі називали просто Япою. Вона також любила малювати. Але малювала вона аніме. Вона дуже любила цей мультик і все що з цим могло бути пов'язане.
-Ох, Япа, що ти тут робиш? - запитала Україна, - я думала ти вже пішла додому
-Я хотіла, але коли вже виходила з школи і побачила як ти з тим хлопцем билася, я вирішила тобі допомогти і почекати на тебе, - така була відповідь Япи
-Ні не варто, я в порядку, просто у мене є деякі проблеми, про які ніхто не мусить знати...
-Якщо хочеш ти можеш мені розказати свої неприємні секрети, а я тебе підтримаю
-Що?
-Ну звичайно, якщо тобі буде так краще, але я тебе не буду змушувати цього робити
-Ну........
-?
-Я можу тобі розказати, якщо ти допоможеш мені з уроками
-Звичайно ж я допоможу! Ходімо до мене додому
-Добре...
       Дівчата підвелися і Япа повела її до себе додому, а по дорозі вони розмовляли:
-А що тобі сказали?
-Ти про що?
-Ну про те що тобі сказали в кабінеті директора?
-Ні я, ні мій брат не винні, але ми обоє отримаємо покарання..
-Той хлопець твій брат
-Ну так.......
-Зрозуміло
-До речі дякую, мало кому подобаються мої малюнки і  ти сама бачила кому ж все-таки не до вподоби моє захоплення більше всього..
-Та будь ласка, це наскільки я розумію графіті?
-Так, я частенько малюю графіті, якщо хочеш я можу тобі показати ще декілька робіт
-Залюбки і ми майже прийшли
-Справді так швидко?
-Угу, - Японія дістала ключі з рюкзака і відкрила ними калітку, а потім і вхідні двері. Пропустивши гостю в перед вона закрила двері. Як же все таки здивувала Україну те що з вітальні почувся чоловічій голос:
-Японіє, ти вже прийшла додому? -
        В коридор до них зайшов хлопець доволі високий і дорослий. Він здивувався не менше за саму Україну.
-Братику! - Япа побігла в обійми до свого брата
-Японіє, це хто? - хлопець подивився на лисицю, яка з останніх сил стримувалася, щоб не ричати на нього.
-Це моя однокласниця і я хочу допомогти їй з уроками
-Тоді добре, але не занадто гучно, я працюю!
-Добре! - вона повернулася до українки і дала покликала її своїм кошачим хвостом, даючи знак що можна йти. (У Японії та її брата тотемною твариною була кішка)
      Дівчата пішли до Япи в кімнату. В її кімнаті було дуже багато простору, а всі стіні були пофарбовані в світло-рожевий колір. Біля вікна було ліжко на якому лежав іграшковий Пікачу. Всі стіни були обвішані плакатами з аніме персонажами. На підлозі був великий і милий ковер з квіточками. Також можна було побачити шафу з світлого дерева і полка для книг, але в її випадку коміксів. Стояв робочий стіл, стілець, мішок теж рожевого кольору.
-У тебе тут так затишно, - тихо промовила Україна
-Так, мені теж ця кімната подобається більше, ніж всі інші в цьому домі.
-Добре, а куди я можу покласти свої речі?
-Ось сюди! - Япа показала пальцем в куток кімнати в якому нічого не було
     Поки лисиця складала свої речі, Япа прибрала все зайве зі свого стола. Вони сіли і почали розв'язувати приклади, розбирати правила, читати задану їм літературу і так далі.
-Нарешті вже все! - Япа була радою
-Не можу не погодитися, - відповіла українка
-Україно, можна в тебе дещо спитати?
-Звичайно ж можна!
-Ми будемо з тобою подругами?
-Якщо ти так сильно хочеш цього то так
-Так дуже хочу!
-Тоді так
-Ура! - Японія вже не стримувала себе і обняла свою нову подругу
      Україну майже ніколи ніхто не обіймав і вона не знала що треба було робити, тому вона обійняла її у відповідь. Через декілька хвилин вона відпустила свою подругу і вони сіли на її ліжко.
-Япо, а хто був той чоловік? -запитала лисиця
-Це мій брат. До речі а чому ти ніколи не казала хто твої батьки?
-Правду кажучи, я й сама не знаю..
-Це як?
-Ну....
-?
-Все своє життя я жила з одним чоловіком у якого було 14 дітей. Коли мені було сім років я познайомилась з хлопцем, який казав що я його сестра, а той чоловік насправді не мій батько....
-А далі?
-Більше він нічого мені не встиг сказати...
-Зрозуміло. Знаєш...
-Що?
-А може це й справді правда?
-Може, але я не знаю
-Ми мусимо дізнатися!
-Почекай!
-?
-Ми?
-Так ми
-Чому ти хочеш мені допомогти?
-Тому що тепер ти моя подруга, а друзі повинні допомогати один одному!
-Може й так...
-Ти не рада?
-Ні я рада! Але..
-Але що?
-Я не хочу втягувати тебе в свої проблеми
-Ти не втягуєш мене ні в які проблеми!
-Ти впевнена?
-Звичайно!
-Тоді добре
-Уря!
-Але якщо й будемо цим займатися то вже завтра. Поглянь! Вже пізно надворі. Мені треба вже йти додому.
-Я тебе проведу
       Українка взулася і пішла додому