Пам'ятай своє коріння

Частина 17. Чудасія тільки починається

Україна лежала з закритими очима, проте не спала. Це було схоже на сон, але ні. Українка була тепло одягнена, але тут було так жарка. В неї не вистачало сил, щоб встати. Тому вирішила ще трохи поніжитися. В ліжку було доволі тепло. Крізь закриті очі сонце світило їй в очі. Не зрозуміло чому, але ... Такої легкості, як раніше Укра ніколи в своєму житті не відчувала. Також їй чулися співи птахів. Їхній спів був таким мелодійним, голосним, прекрасним! Дівчина почала по тлху прокидатися. Вона крутилася з одного боку на інший, і так знов, і знову. Тут було так прекрасно!
Але було одне але. Щось дивне відбувалося з лисеням. Вона наче почала провалюватися крізь постіль. Такого ж бути не може, чи не так? Укра це не одразу помітила, але коли помітила вирішила відкрити очі. Вона лежала на спині. Сонце безпощадно сліпило її. А так не хотілося прокидатися!
Як тільки вона подумала про це, Україна провалилася крізь ліжко і полетіла донизу. Тільки тепер дівчинка не тільки проснулася, а й "поспівала" і "зробила зарядку" :). Довкола не було нічого крім безкраїх небес. В небі майже не було хмар. Лише дві, три хмаринки десь собі літали. Сонце освітлювало все довкола. А на фоні всієї цієї краси, летіла наша головна героїня. І летіла вона якось дивно, а точніше смішно. У неї свій стиль польоту під назвою "політ ковбаскою".
Дівчина була в шоці. Їй не звикати до такого. Тільки тепер вона зрозуміла, як Казахстан вчилася літати. Але в неї не було крил, на відміну від своєї сестри. З кожною секундою земля ставала все длижче до неї, і ближче. Укра підготувалася до болі і тому зігнулася, як коти клубочком закривши очі. Але в цю ж мить щось підняло її високо, високо догори. Тепер лисеня відчувало себе в безпеці. Вона відкрила очі. Тепер перед нею відкрився безмежниц простір незкінченності. Поволі, немов пір'їнка вона летіла до низу.
Летіти довго не довелося. Приблизно за 40-50 секунд повітря приземлило Україну на землю. Після тривалого польоту вона ще не дуже впевнено стояла на ногах. Голова трохи крутилася. Але це не завадило їй побачити поле. Поле було засіяне житом. Це жито вже достигло.
"Напевно скоро будуть збирати урожай, - подумала дівчина, - тут уже літо, а у нас зима"
Поки лисиця над цім роздумувала вона відчула, що щось шевелиться й шурхотить у неї в кишені. Наша героїня вирішила засунути туди руку і подивитися, що там. На справді нічого страшного там не було. Лишень той самий папірець з діагнозом. Укра взала його в дві руки і порвала аркуш на дві частинки. Правду кажучи, вона й поняття не мала навіщо це, але що вже було зроблено не повернути назад. Тому у неї в руках вже було два таких аркушів. Як тут один із них загорівся.
Це, звичайно, було не найкращим рішенням, але лисеня кинуло аркуш на землю. За лічені секунди від діагноза залишився тільки попіл. Та й то, вітер подув і нічого не лишилося. А інша частинка тим часом змінила колір. Тепер там не було букв. А сам папір став блакитного кольору.
Тільки тепер дівчина звернула на це увагу. Їй пощастило, бо вона змогла побачити, як папір перетворювався на метелика, а потім ожив. Метелик пурхав біля Г.Г. і вивчав тіло цієї ззовні грубої і холодної, але всередині ніжної і прекрасної дівчини. Метелик підлетів вище. Тепер він був вище дівчини і почав сильніше й гучніше махати крилами. Блакитний крилатий ставав більшим, і через деякий час він став майже в два, а то й в три рази більшим за Україну. Тепер махаючи крилами він робив сильний вітер, а цей вітер здував все що було довкола.
Краєм ока Укра побачила, як її лакоція змінюється, але все одно не могла відвести погляду від метелика, який згодом став соколом. Цей сокол кричав, і в той же час трохи підлітав до неї ближче. Лисеня навіть не догадувалося, що від неї хочуть, але підставила руки даючи сісти птиці.
Птах сів. І тільки тепер дівчина побачила наскільки все довкола змінилося. Тепер замість безкрайніх полів, було щось інше. Вона стояла на березі річки. Наварити неї був пагорб, на якому були ялини. Якщо подивитися на ліво то можна було побачити, як річка тече собі далі, а довкола неї ростуть різні хвойні дерева. З-за спини у неї також був ліс. А з права долина. Птах розправив своє крило і дав свій клич. Його крило показувало в глиб лісу. Там було доволі темно. Але що ж губити? Довелося їй йти.
Ліс був набагато темнішим в середині, ніж здавалося коли українка стояла біля річки. З кожним кроком ставало все темніше. Верхівки були настільки густими і високими, що можна було подумати, що зараз ніч. Але Україна вже давно йшла в такій темряві, що хоч в око стрель. Її вів її крилатий друг і не давав їй спіткнутися, або врізатися в дерево. Аж тут сокіл знову крикнув і тепер він знову не був схожим сам на себе. Він весь світився жовто-салатовим світлом і освітлював все довкола.
У лисеняти не було фобії закритих кімнат, але навіть тоді коли вона опинилася в лабіринті дерев, мурашки побігли її тілом. І це ще не все що довелося їй пережити за останні пів години. Все це ставало дедалі чудернацьким, як дивний сон.
Йшли ці двоє довго. Дівчина вже давно загубилася в часі, але коли вона йшла безкінечним коридором, але при цьому ще й не втомлювалася. Та це ж взагалі JINGLE BELLS!!!
Але це вже не важливо. В голові було так само пусто в неї, як все що довкола неї відбувалося і було. Проте щось таки з'явилося у цьому казанку побачивши на чорній при чорній землі, щось схоже на брошку. З цікавості, або через те що не було іншого вибору українка підняла з землі цю штукчу. Довкола нічого не з мінилося. Темна темінь. Того для того щоб вивчити придмет їй довелося його мацати у різних місцях. Але одразу ж викинула геть цю штучку-дрючку геть, а червона рідина побігла по її руці та маленькими крапельками падала на підлогу. Звичайно, Україна вже давно звикла до болі і тому стояла, як камінь на місці. На тому місці куди крапала кров виросло велике стебло з якого розкрилася квітка. Пелюстки були схожі на пелюстки мака, розмір був такий самий, як у соняшника, а колір був рожево-фіолетовий. Рослина вся іскрилася і відбивала світло, тому все довкола було в рожевому світлі.
Україна протягнула руку, щоб краще зрозуміти що це за квітка, та стебло почало швидко приростам до її руки. Дівчина аж отетеріла від жаху і несподіванки. Квітка піднялася аж до її вінка, а том її пелюстки обрали, а на їх місці з'явився маленький, гарненький, миленький мачок. І він уже не світився.
Через декілька митей сокол, який весь цей час сидів поруч з дівчиною взлетів в гору. Але впав каменем одразу, бо замість птаха на його місці був золотогривий кінь. Він заіржав, даючи їй знак, що вона може підійти і сісти на нього, а він уже довезе її куди завгодно.
Лисеня боялося зробити й кроку. Все таки вона сіла на коня, хоч перед цим вона багато разів це все обдумала.
Тепер Укра була на коні. Кінь востаннє заіржав і вони вдвох побігли через весь ліс.