Втекти Від Жанру

Джен

Софі їхала автобусом і все думала, куди заведе її вчинок. За вікном пробігали дерева, машини, пагорби, будинки, люди.

"Я втомлена. Треба поспати", - подумала дівчина.

Вона закрила очі і заснула. В навушниках лунала музика "Mozart lacrimosa"...

В її уяві постала картина величних гір, верхівки яких були покриті снігом. Біля підніжжя гір були сліди трави і каменю, по яких бідна тваринка намагалася забратися вгору. Придивившись Софія зрозуміла, що це зовсім молоде ягня. Воно відбилося від отари або ж було диким. Раптово почувся гуркіт і згори зірвалася лавина снігу. Бідне ягнятко з переляку не знало куди дітися. В одну мить все покрила білизна. Ні ягнятки, ні трави, ні каменю не було видно. Тільки сніг, білий сніг, який охопив весь простір. Дівчина з жахом зрозуміла, що ягнятко була захоронене заживо під снігом. Його більше нема. Вона озирнулася і помітила, що ні неба, ні землі не видно. Тільки одна білизна. Це був просто білий пустий простір. Вона чула своє серцебиття. "Тук тук, тук тук, тук тук". Звук ставав все голоснішим і голоснішим, поки зовсім не заполонив все довкола. Він був настільки гучний, що в дівчини почала боліти голова.

- Досить! Досить! Досить! Дооосииииить! - кричала Софія...

Раптом вона прокинулася і випадково ліктем зачепила дівчину, яка сиділа поруч.

- Гей! Обережніше.

- Пробач, - мовила Софія.

Поруч з нею сиділа дівчина з каштановим волоссям, з синюватими очима. Одягнута в джинси, синю майку. Руках вона тримала клітчасту синю сорочку.

- Добре, тобі щось страшне наснилося?

- Так, - сказал Софі.

- Ну це всього лише сон. Все добре.

- Я знаю.

- Я Джен.

- Я Софія.

- Приємно познайомитись.

- Мені теж, - радісно сказала Софі.

- В тебе класне волосся. Рожевий тобі пасує, - бадьоро сказала Джен.

- Дякую, - посміхнулася вона.

- З якою метою їдеш у Львів?

- Хочу просто почати життя з чистого аркуша.

- Цікаво.

- А ти?

- Я їду до рідних. У мене День народження скоро, тож хочу його відсвяткувати в колі сім'ї.