Одного разу, десять мандрівників вирушили на пошуки сили, яка б могла зупинити зло що окутало Землю. Йшли дні, а за ними тижні, і так тяглися місяці виснажливої подорожі. Та скільки б земель, скільки б морів вони не переплели, вони не могли досягти бажаного. Світ поглинали війни, цілі королівства знищувалися, а на їхньому попелу будувалися нові , хвороби забирали сотні тисяч людей помахом руки. Вони вирішили, що сенсу продовжувати пошуки надії немає та їм вже не зупинити пітьму що окутала Землю.
Сидячи біля берега моря вони жаліли що не змогли знайти вирішення проблемі, згадуючи всі марні спроби: пошуки таких же революціонерів як і вони, переговори з військовим та королями, пошуки зброї та коштів. Їхній жаль рознісся вітром поміж морських хвиль і дістався вух Богів. Окутана морськими хвилями і нічним сяйвом із води вийшла Толіві, вона передала їм дар він кожного із богів - сили. І так повернувшись додому, доклавши спільних зусиль, зло на землі було зупиненно. А десять мандрівників заснували свої королівства у яких кожен почав правити, і існують вони до цього дня. Кінець.
Мій зацікавлений погляд втупився у різнокольорові вітражі, які ж вони гарні, як ж вони величні.
- Але тоді чому у нас немає сили?- сидячи на руках у батька запитала я.
- Це не так і важливо Лізі, головне, що ми такі ж королі, як і всі інші. А тепер, пора спати.- він всміхнувся