Зоря

Глава 9 БЕЗСОННЯ

     Естер ніколи не могла розгледіти щита, допоки Інгвар не перетинав його. Так було й тепер, від тіла вампіра по прозорій загорожі пішли кольорові брижі, він пройшов легко, а щит замкнувся за його спиною як поверхня води. А от коли Інгвар входив у Мару щит пропускав його неохоче, як і у перший раз.
       Вампір пішов уздовж перешкоди, ведучи по ній рукою. Естер захотіла відчути цей щит на дотик, досі у неї цього не виходило. Вона піднесла руку до того місця у повітрі де бачила кольорові хвилі. Тонка ледь відчутна оболонка запружинила під її пальцями і проривалась від ледь більшого натиску, схоже відчуваєш коли ведеш рукою по поверхні води.
       Естер хвилювалась. Чи стане їй віри знищити вікову магію?
       Інгвар зупинився на галявині, тримаючи одну руку на щиті, уважно оглянув перешкоду.
       – Тут, – сказав він і подав другу руку Естері, – Готова?
       Ні, вона не була готова, але руку подала. Чи знав Інгвар, що все залежало від неї, а не від каменю? Інгвар поклав її долоню поверх своєї на щит. Другою вільною рукою вампір замахнувся і кулаком ударив по щиту, як завжди, побігли кольорові брижі, але нічого більше.
       Естер намагалась зосередитись на задачі, сконцентрувати усю свою увагу і віру. Інгвар знов заніс кулак... удар... по щиту пішли тонесенькі тріщини, але вони вмить затягнулись. Звідки Естері взяти сили на це?.. Сила... дівчина згадувала слова Єдинорога. Його сила у кожній живій істоті і вивильняється вірою. Не належить їй самій ця сила! Вона є лише провідником. Ще один удар... тріщини стали глибшими і затягувались повільніше, але перешкода повністю відновила свою цілісність. Мало цього було!.. Страх сковзким вужем проповз по Естериній спині. Погляд дівчини упав на ельфів, що напружено спостерігали за дійством. І вони вірять, вірять у неї... у них. Удар!.. Розломи на щиті були більшими і вони не встигнуть затягнутися!... Інгвар знову замахується!... Надія і напружене очікування... Естер усім своїм єством зненавиділа цю кляту стіну і усім серцем прагла його знищення... Щит перед ними розбився як скло, тріщини пішли далі у всі сторони, перешкода швидко осипалася, кольорові друзки танули у повітрі, не досягаючи землі.
       Дуже скоро почувся гомін, радісні крики і шум музичних інструментів: у Марі побачили падіння щита. Матвій і Гнат також кричали, стрибали і раділи, вони підбігли до Естери і обняли її, Інгварові потисли руку.
       – Вітаю вас! – мовив Матвій, – Від тепер ви – герої Мари, ваш вчинок увійде в історію! Завдяки вам для всіх ельфів розпочинається нова ера! Вас шануватимуть до кінця віків!
       – Гайда назад до палацу! – вигукнув Гнат, – Святкування продовжиться всю ніч!
       Естер зустрілась поглядом із Інгваром і він відповів за них двох:
       – Даруйте, та ми не підемо.
       – Ви ж головні винуватці свята! – продовжив Гнат, – Я впевнений, на честь такої події навіть правителі вийдуть на танок до ватри!
       – Дякую, та мені вистачило на сьогодні танців і святкувань, – відмовила Естер.
       – Але правителі захочуть вас бачити! – не уймався Гнат. Матвій поклав руку йому на плече перериваючи.
       – Ви вільні робити, що забажаєте, – сказав зв'язковий, – Ми можемо скласти вам компанію, звісно, якщо ви цього хочете.
       – У цьому немає потреби, – відповіла дівчина із посмішкою, вона бачила, що пропозиція Матвія – ввічливість, насправді обом ельфам нетерпілося дістатися палацу, – Рушайте на святкування.
       Матвій легко вклонився, Гнат послідував його прикладу, після чого ельфи голосно сміючись наввипередки побігли до Мари.
       Вперше після втечі Естер та Інгвар залишились на самоті, вони повільно пішли у напрямку від міста. Дівчина глибоко зітхнула, прибрала волосся з обличчя і помітила, що у неї легко трусяться руки. Вампір також це побачив.
       – Ти знав, що амулет безсилий? – запитала вона.
       – Давно здогадувався: надто різноманітні він давав можливості.
       – Тоді звідки знав, що я впораюсь?
       – З першого разу могло й не вийти, але вреші ти б зробила все як треба.
       – А як взагалі нам вдалося це зробити? Щит же стояв дуже довго? Невже ніхто до нас не намагався його знищити?
       – Впевнений, що намагались і не раз. Але це дуже сильна магія, – Інгвар замовк, він явно не хотів розвивати далі цю тему.
       – То що нас відрізняє від попередніх? – цього разу Естер вирішила добитись від нього відповіді.
       Інгвар зупинився і зазирнув їй у вічі. Дівчина зніяковіла під його дивним, пронизливим поглядом, вона не розуміла що ховається у тій безодні чорних очей.
       – Я! – відповів врешті вампір, – Я став ключем для знищення щита, – він ще кілька секунд прошивав Естер поглядом, потім розвернувся і пішов.
       Дівчина застигла збентежена. Не слова її вразили: вона очікувала подібної відповіді, а погляд... щось за ним іще ховалось...
       Естер постійно з'їдали цікавість і страх перед Інгваровими таємницями, можливо, дещо їй і не варто знати. Та довго вона над тим не задумувалась. Порівнявшись із вампіром Естер сказала перше, що спало на думку:
       – Цікаво, що роблять зараз Іван із братством, – і чого це вона за них згадала?
       – Нас вистежують, певна річ. Ймовірно, їм навіть удасться дістатись села.
       – А що ти мав на увазі коли при вокзалі запитував Івана за руку?
       – Колись я її йому зламав. Навмисне, – жодного злорадства у вампіровім голосі, лише факт.
       – Як це сталося?
       – Він сварився із Марією і схопив її. Я вступився. Після цього вона нас обох вигнала з-перед своїх очей.
       – Дідько! – в серцях вигукнула Естер, – Я остаточно заплуталась! Я думала, що ти уникав зустрічей із членами братства.
       – Зазвичай так і було, проте Марія була однією із небагатьох хто не намагався мене вбити, хоча можливість у неї така була й не раз. Але на цьому її лояльність закінчувалась.
       У Естер не вкладалось все у голові, окремі пазли ніяк не складались у цілісну картину.
       – Благаю, розкажи все спочатку! – взмолилась вона.
       Інгвар кинув на дівчину косий погляд і хитро посміхнувся.
       – "На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня..." – почав він цитувати перші слова із знайомої їй Біблії.
       – Інгваре! – нетерпляче перебила Естер.
       Вампір засміявся глибоким розкотистим сміхом. Дівчина уперше чула щоб Інгвар жартував і щоб так сміявся. Але все ж від тих звуків Естері стало моторошно, напевно то одна із особливостей вампірів – острах сміхом наганяти.
       – Гаразд, а який тоді початок тебе цікавить? – запитав він, й досі посміхаючись.
       Естер поривалась спитати про Інгварове минуле, але не хотіла псувати йому гарний настрій.
       – Розкажи про бабусю та Івана.
       – Марія змолоду зарахована до Дітей Сонця і була між ними вельми шановною особою, особливо після того як отримала у спадок від батька амулет. Проте, до влади вона не тягнулась. Коли настав час обирати нового лідера братства Марія висунула кандидатуру свого вихованця – Івана, якого ще підлітком підібрала на вулиці. Допоки новоспечений голова тримався порад своєї наставниці все було добре, і так тривало доволі довго. А потім твої батьки трапили у аварію, підлаштовану прихвоснями Вольдемара і Марія відійшла від справ заради тебе.
       Іван тим часом дізнався про те, що Вольдемар прибув у Харків і бажав напасти на нього там. У разі успіху це поклало б кінець старому вампірові. Але той довідався про плани братства і готував їм пастку. Мені стало те відомо і я передав інформацію Марії, а та у свою чергу Іванові. Але він знехтував її вказівкою, бо знав, звідки прийшла звістка. Іван повів людей у засідку. Мало хто вижив тієї ночі... небагатьох вцілілих врятував світанок...
       Марія була у розпачі. Вони з Іваном посварилися у моїй присутності і відтоді більше не бачились. Але треба віддати Іванові належне: він не покинув братства і зумів поновити втрачені сили.
       – А чому Марія не віддала йому амулет? Вона ж могла це зробити як до так і після тої жахливої бійні.
       – Я не можу знати напевне, але гадаю, вона не хотіла залишати себе і тебе беззахисними, адже Вольдемар не припинив би свого полювання на вас. Крім того, амулет завжди належав лише нащадкам Святослава.
       – Я не розумію, навіщо вона відправила мене до Єдинорога? Якби я зуміла дістатись сюди одразу, не натрапивши на Вольдемара, то нічого не змінилося б.
       – Схоже, їй було відкрито, що ця твоя пригода принесе бажаний результат.
       – Тобто, як це "відкрито"?
       – Обранці Єдинорога інколи дізнаються майбутнє.
       Декотрий час вони йшли мовчки, Естер обдумувала почуте.
       – Ми прямуємо у якесь конкретне місце зараз? – запитала вона.
       – Ні. А ти щось хочеш побачити?
       Дівчина задумалась, вона уявлення не мала які дива ховають ці краї. Але точно знала, що буде видовищним.
       – Ліс із висоти пташиного польоту!
       Інгвар зупинився і Естер стала навпроти нього. Вампір дивився на дівчину і легко усміхався, його обличчя попливло і він прийняв звірину подобу.
       – Не боїшся? – запитав він, усміхаючись ширше і оголюючи великі ікла.
       – Ні, – теж із посмішкою відповіла Естер і зробила крок на зустріч.
       Інгвар обережно взяв дівчину на руки і вони злетіли. Земля залишилась далеко внизу, вампір легко увернувся від гілок у кроні і от вони вже над лісом.
       Естер зачаровано оглядалась довкола і врешті погляд її пав на Інгвара, не менш дивного і загадкового аніж ліс унизу. Ким він є для неї? Естер його поважала за мудрість і виваженість. Хай йому грець! Навіть його таємничість їй подобалась, хоч і дратувала. Напевне, так само вона б дивилася на рідного дядька, якби він у неї був.
       Летіли повільно; вампірові крила здіймались безшумно; вітер тріпав Естерине волосся; залиті місячним світлом ліси колихались срібним морем під ними; гори близькі і далекі здавалися дивними завмерлими велетами; зорі сяяли яскраво і привітно на яснім небі.
       Дівчину заворожувала краса і чарівність природи довкола. Вона й сама не помітила як поринула у сон під дивовижну пісню вітру.