Я зовсім звичайна дівчина, яка вже в який раз переїжджає в інше місто. Що буде мене чекати в цей раз? Вірні або лицемірні друзі? Любов або біль?
Буду дуже вдячна, якщо ви прочитаєте мою історію 💕
Весь клас встав в шеренгу, містер Пайнс взяв список і почав викликати до канату. Всі справлялися по різному. Хлопцям це вдавалося дуже легко, а дівчата зісковзували, як Хлоя. Прийшла моя черга, як і завжди я отримала відмінну оцінку і коли поверталася на місце, то помітила на собі здивовані погляди. "Невже я зробила щось грандіозне?" Трохи пізніше пішла Хлоя, я переживала за неї. Вона встала біля каната, коли почався відлік часу, вона заскочила на канат, піднімалася вона довго, а коли спускалася, то мало не впала знову. Все обійшлось. Коли її ноги торкнулися підлоги, то вона відразу підбігла до мене і до Авані, та сильно обняла.
Вже дома....
Джош пішов на тренування, я залишилася вдома сама. Я виглянула у вікно, Адам був так само на баскетболі, було зрозуміло, що в вікні ніхто не з'явиться. Після маленьких роздумів прийшло натхнення, діставши старий скетчбук, я почала малювати. Як завжди це бувало в стані великого натхнення, я не розуміла до кінця, що малювала. В такі моменти здавалось, що малюю не я, а душа. Що було в середині, то і виходило на аркуш паперу. Коли я відкрила очі, щоб остаточно подивитись на малюнок, то побачила:
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
"Клас, ось що значить у мене на душі. Пора визнати, що я закохана дівчинка". У двері постукали, я швидко поставила на місце скетчбук і побігла вниз. Поки бігла по сходах, то в двері постукали ще раз, але вже гучніше. У когось явно погані нерви. - Уже біжу, - закричала я. Рука торкнулася ручки дверей, вона дозволила повільно відкрити двері. На порозі стояли дівчина і хлопець. В очі потрапили промені сонця, тому спершу я побачила лише їхні силуети. Але потім впізнала їх, Авані і Джоша. Джош явно хвилювався, але його дівчина була впевнена в собі, втім як завжди. - Привіт, - привіталась я. - Бачилися, - сказала Авані і пройшла в будинок, слідом Джош. Брат допоміг зняти їй куртку. "Який джентельмен" - подумала я. Авані пройшла у вітальню, поки вона йшла, Джош звернувся до мене: - Спасибі, що впустила її. - Я тобі відлюдник якийсь, що б людей не впускати? - ми посміхнулися цьому, я піднялася в свою кімнату, не хотілося псувати їм романтику.
