Прокинувшись першою, Ніка побачила дужн милу картину : Вова , підклавши руки під голову, тихо посапував. Час ніби зупинився. Дівчина не відчувала ніяких проблем чи образ, вона просто насалоджувалася моментом. І у думках мріяла, щоб так було завжди. Але ніхто не знав , що буде з ними. Все було так складно, але вони повинні вистояти. Хоча б заради їхнього кохання...
•
Вова прокинувся і побачив біля себе Ніку
- Чого ти ще не поїхала? Я казав тобі, щоб ти пішла
- Я нікуди не піду. Щоб ти мені не говорив, я буду з тобою. Завжди буду.
Несподівано у палату заходить лікар:
- До вас прийшли друзі. Я вас прошу довго не засиджуйтеся, тут не прохідний двір. Це лікарня, якщо ви забули.
- Дякуємо, що ви допомагаєте нам. Дякую вам за все. Ми не будемо довго - швидко промовила Вероніка.
- Я розраховую на вас. Я бачу як ви переживаєте за нього. Бережи таку дівчину, Вова.
І тут їхні погляди зустрілися. Це був не просто погляд. Вова хотів щось сказати, але у палату зайшла ціла банда.
-Привітик, молоді - з радістю привітався Ярко
- Як ти Вова? Шо в вас нового? - запитав Юра, намагаючись не нагадувати про його хворобу
Також були Таня, Славік, Ярко, Яна і Юра. Вони всі сіли на ліжко, та сумно переглядувалися один з одним.
- Я така рада, що ви прийшли. Що ви тут принесли, а? - перша привіталася Ніка
- Взагалі то вас ніхто не кликав. Мені не треба ніякі ваші подачки. Заберіть назад. Нашо ви взагалі тут знаходитися? Скоро кінець канікул, треба їхати додому. Я не хочу, щоб ви через мене якось постраждали.
- Візьми фрукти. Нічого в цьому такого нема. Ми хочемо лишитися з тобою, підтримати тебе - впевнено відповів Славік.
- Мені не треба ніякої підтримки. Я вас прошу їдьте додому. Все, розмова закінчена. Ви повинні поїхати додому.
Усім трохи неприємно стало від його слів. Усі друзі розділяли його горе, вони буквально відчували весь його біль. Їх ніби різали, коли вони бачили як Вова страждає. Він не є для них проблемою , чи обузую. І ніколи не буде. Але всі розуміли, що зараз їм краще поїхати додому. Так буде всім краще
- Вова не переживай, ми поїдемо, обов'язково поїдемо - схвильованим голосом, чуть не плачучи сказала Яна - ми всі винні у тому, що сталося. Я ніколи собі цього не пробачу.
У Тані теж виступили сльози. Це було нестерпно, бачити як близька для тебе людина страждає...
Всі попрощались з Вовою. Вони розуміли, що роблять правильно. Так буде краще.
Вероніка провела друзів до машин.
- Ти повинна бути сильною, не здавайся, подруго - з сльозами на очах сказала Таня
- Усе буде добре, от побачиш - Юра теж підтримував Ніку
- Не опускай руки, ми всі з тобою , ніколи про це не забувай. Я знаю, що все налагодиться. - Ярко міцно обійняв Вероніку, ніби передаючи їй усю силу, мужність та впевненість, яка їй така пригодиться в майбутньому.
Вероніки розглядала від'їжджаючі машини. Вона була вдячна їм за все. Дякуючи їхній підтримці, вона йде далі, вона готова боротися за своє щастя до останнього подиху.
•
Ще місяць Вероніка і Вова були в Італії. Ніка допомагала своєму хлопцю у всьому : ходила з ним на процедури, допомагала вставати, готувала їсти, прибирала. Вона віддавала себе повністю заради нього. Через певний час йому стало краще, тому лікар дозволив їхати додому. Вова і Ніка дуже зраділи, тому що вдома завжди добре. Вдома є близькі люди, які допоможуть тобі. Тому довго не роздумуючи , Вероніка почала складати речі.
Тато Вови купив білети на літак і завтра вони планували вилітати.
•
Ось вони доїхали до аеропорту. Батько допоміг сину сісти в візок, а Вероніка везла його до реєстрації.
POV Вова
Я постійно ловлю на собі ці співчутливі погляди. Я не хочу щоб мене хтось жалів, я сам винен в тому, шо сталося. Вероніка напевно ще зі мною, тому що жаліє мене. Я відчуваю цю жалість у всьому , що вона робить. Як я вже втомився від цього співчуття.
•
От вони вже й в Україні. Рідна земля, рідні стіни, рідні люди - це так допомагає. Тут вони відчували себе набагато затишніше. Вероніка вирішила запросити всіх друзів з приводу приїзду. Вова теж її підтримав, бо так давно вже їх не бачив. Він сумував за ними, тому що кожен з них став йому сім'єю. З хлопцями він дружив з самого дитинства і міг назвати їх своїми братами. Вони були йому потрібні.
Всі дуже зраділи коли почули, що Вова і Ніка приїхали. Вони дуже скучали за ними.
- Я вже біжу - сказала Ніка, біжучи відкривати двері.
Те, що вона побачила дуже здивувало її. Вона побачила всіх своїх друзів з шаріками і посмішками на обличчі. Таня, Ярко, Яна, Славік і Юра дивилися на неї з радістю.
- Ну шо ви стали як засватані? Проходьте - з усмішкою скзала Ніка
- Як ми за тобою заскучилися - сказала Танька і обняла її.
•
-Як ви долетіли? - спитав Ярко
- Та нічого, все добре - сказав Вова
- Ніка, ти знаєш , нам треба так багато всього доздавати в університеті. - Таня вирішила завести розмову
- Ой, я вже думала про це. Та нічого, якось разом будемо вчитися
Далі дівчата почали обговорювати студентські будні, а хлопці говорили про спорт. Всі розслабилися і вперше, за останній час просто насолоджувалися проведеним разом часом.
- Як ви плануєте назвати свого малюка? - запитала Ніка
- У нас буде дівчинка, ми дуже хочемо, щоб вона називалася Соломійка -радісно сказав Славік
- Клаас, я так за вас рада - відповіла Ніка
Ніхто не зауважив, але на цих словах Вова дуже засмутився. Одна думка, що він не може повноцінно виховувати своїх дітей, ходити до них на батьківські збори, грати лови - його просто вбивала. Він би віддав все, тільки б встати на ноги. Але на жаль, це неможливо.
- Ну добре, молоді, ми йдемо - сказали Славік з Яною
- І ми теж - Ярко і Таня встали з-за столу
- Дякую вам, що зайшли - Вова під'їхав до них
- Все буде добре, зустрінемося - сказав Ярко і обняв Вову
- Папа, Танюха
- Тримайся , подруженько моя
І от всі пішли, лишився тільки один Юра. Він холостий, вирішив затриматися надовше.
Хлопці сиділи і один стакан за іншим собі випивали. Через деякий час вони вже були не зовсім тверезі.
На наступній чарці Вероніка не витримала і буркнула:
- Слухай, може тобі вже хватить?
- Може ти будеш розказувати шо мені робити? Чи може я забув тебе спитати шо мені робити?
- Я думаю , що тобі вже хватить
І тут Вова з Нікою обернулися на голос Юри
- Я вже піду, мені треба терміново додому
- Тобі допомогти зайти? - спитала Вероніка
- Звичайно, що ні. Я пішов, зустрінемося - Юра ледве встав і швидко вийшовши з дому закрив двері.
- Я ше з тобою не договорив, Вероніка. Я скільки хочу, стільки п'ю. Можу взагалі так напитися, шо буду тут валятися. Ти мені ніхто, щоб розказувати , що мені робити. - ледве вимовляючи слова сказав Вова
Для Вероніки ніби зупинився час. Він попав їм прямо в серце. Вона його настільки кохала, що була готова на все. Вова настільки сильно її зачепив, що дівчина почала плакати. Найкоханіша для неї людина відреклася від неї. Вона встала і тихо сказала:
- Якщо я для тебе ніхто, то я піду, назавжди піду. Ти більше ніколи мене не побачиш.
Вероніка швидко схопила сумку і захлопнула двері. Все , вона пішла. Вона більше ніколи не повернеться. Дівчина знайде кохану людину і більше ніколи не буде принижена. Її серце мовби розривалося від болю. Але вона розуміла, що так буде правильно.
•
І тут чути звук падіння
і шалений крик:
- Веронікааааа
•
Привіт, усім) Вибачте, що так довго тут не з'являлася. Не думала, що варто дописувати цю книгу. Але тепер точно знаю : кінець буде! Чекайте продовження😉
