POV Ніка
Всі були шоці від нашої сварки...Я ж не знаходила собі місця. Від того часу,що Вова поїхав з дому пройшла ціла година.
- Веронічка,не переживай вернеться твій йолуп.-заспокоював мене Юра.
- Тааа я знаю,що вернеться але на серці від цього не легше.Якесь дивне передчуття ніби має статися щось дуже страшнее і не попровиме.
Буквально через пару хвилин задзвонив мій телефон це був Вова...Як гора сплеч.Та радість була не довгою...
- Алло- не знаю чому але мій голос почав дрижати...
- buona cena- почула я з тантого кінця.
- Вова це не смішно!!!- майже кричучи говорила я,біля мене зібралися вся наша кампашка.
- Singles, questa chiamata dall'ospedale.- я абсолютно нічого не зрозуміла тому дала слухавку Яні оскільки вона добре володіла італьянською мовою...
Після того як Яна поклала слухавку вираз її обличчя кардинально помінявся,а пощоках зтікали сльози....А ми стояли в абсолютному шоці не знали , що робитись.
- В мене погана новина....-ледь вимовила вона.
- Яна,що сталося?!?-нервово кричала я.
- Вова...попав в лікарню ,зараз лежить в реанімації,його стан невтішний...- зі слізьми на щоках говорила дівчина.
Мені начебто хтось по голові стукнув...сказати,що я була шокована це нічого не сказати.Хлопці протверезіли буквально за секунду. В той момент коли я плакала не приховуючи всього болю від почутого хлопці питали в яку лікарню їхати...
*****
Все було наче у тумані...Мені не вірилось,що все це відбувається саме зараз саме з нами. До лікарні ми доїхали дуже швидко,сльози не зупиняючись текли пощоках,в дівчат стан був не кращий за мій...Хлопці можливо теж були зхвильовані,розгублені проте вони цього не показували.
POV Автор
Друзі приїхали під лікарню...Кожен думав про своє ніхто і словом не обмовився,слова були тут просто не потрібними...
Ніка побігла з Яною до приймального покою.Там їм сказали,що хлопець лежить в реанімації, 5 поверх палата номер 505. Кампашка розпитала в медсестрм,що до чого. Як виявилось,Вова врізався на шаленій швидкості в стовп, до нього впустять аж завтра,але медсестра дозводила зайти на 10 хвилин лише Ніці напевно їй стало жаль бідолашку адже дівчина виглядала просто роздавленною.
POV Ніка
Зайшовши в палату я побачи свого Вову такого рідного... Він був весь перебинтований,до нього було приєднанно багато різних приладів і один з них видавав дуже не приємний звук(піііік,піііік). Я розплакалась ще дуще.
- Вова...ну чому,чому я почала цю сварку- і тут сльози хлину з новою силою- це я всьому винна,як би я довго не збиралась,а потім щей не почала цьої сварки все було б добре.
Я взяла його руку,вона була холодною я б сказала навіть дуже. Тільки я почала розтирати Вовину руку щоб її зігріти,в палату зайшла медсистра показуючи,що час вже вичерпався...Я поцілувала свого коханого йолупа в щоку із важким серце та неохотою покинула палату.
Вийшовши з палати я побачила поникших друзів.
- Ніка,що там?!?- налитіли друзі.
- Все погано,він такий...такий нещасний,і це все саме через мене.-говорила я задихаючись від сліз.
- Нікочка,ти нівчому не винна так просто склалися обставити- сказав Ярко.
- Угу,як же,але ці обставини склала саме я...-опустивши голову сказала я.
До нас підійшда Яна, яка сказала,що прийомний час починається з 12 години,а зараз ми маємо їхати до дому.
- Справді їдемо,зараз ми нічим Вові не допоможемо...-сказав Юра- ,а до речі я вже подзвонив до Вовиного тата Віктора Назаровича він приїде завтра.-після цих слів всередині все стислось,а якщо його тато подумає,що така як я йому не пара... Та тим паче хто б захотів,я та хто чуть вгробила його сина, єдиного сина...
З цими думками я доїхала до дому...цьої ночі я явно не засну...
****
Приїхавши до Яниного дому всі розійшлися по своїх кімнатах лише одна я взяла теплий коцик і сила на так би мовити ґанку....
Мені з голови ні як нейшов Вова,все,що з ним сталося все через мене.Я підняла голову вверх не знаю чому,але я завжди любила дивитися в нічне небо воно було прекрасним. От і зима майже завершилась аж не віриться ми пройшли так багато. ,,кампашка" не знаю але від цього слова на моєму обличчі з'являється ледь помітна усмішка. З моїх роздумів мене вирвав Славко.
- Ніка чому ти тут?- запитав хлопець.
- Мені треба було хоть якось заспокоїтись, все навалилося надто різко.- видихнула я.
- Невени себе нівчому,чуєш?
- Хммм,а як би з Яною після вашої сварки,сталось,що серйозне ,звісно не доведи Господи але все ж,кого б ти винив?-трохи родратовано сказала я.
- Себе- ледь чутно сказав він,але я не стала нічого говорити.
- Ніка але все ж...невже ти хочеш,щоб твій йолуп-він усміхнувся- бачив тебе змученою заплаканою? Думаю ні,тим більше завтра приїжа твій свекор ти не забула?
- Хто свекор?Ти серйозно ахаха
Потім ми ще довго говорили з ним по-душам,ми з Славіком ніколи так душевно не розмовляли.Коли на дворі стало смеркати ми вирішили розійтись по кімнатах.
*****
Ранок.Я була рада,що накінецьто настав ранок,а з ним новий день який надіюсь принесе нам багато нового та хорошого.
Вставши з свого ліжка я пішла ванну кімнату.Привела себе до порядку адже Славік має рацію,що до зовнішнього вигляду я не хочу щоб Вова бачив мене заплаканою.
Спустившись вниз я застала забавну картину, Таня годувала Ярка млинцями це було дуже кумедно і не могла впустити такою нагоди, тому я їх сфотографувала так би мовити на згадку...
Я вийшла з ,,тіні,, привіталась з ним зробила собі чаю та сіла за стіл.
- Мала сьогодні виглядаєш набагато краще.- сказав Ярік на ,що я просто усміхнулась.
Подивившись на годину я побачила 10:55 хммм ще зовсім трошки і я побачу його свого ненаглядного.
- Люди ви зварювали ми спізнюємось , а вони чай тут п'ють-крачав спускаючись по сходах Юра.
- А ,що власне сталось?-запитала Танька.
- Пфф,люди ви такі цікаві,ми маємо зустріти Вовиного тата, ау- він почав щолкати пальцями.
- Блін, точно ,я з тобою- підірвавшись крикнула я.
*****
Зустрічати Віктора Назаровича ми поїхали удвох.Я так переживала,що не сподобаюсь Вовиному батькові,що аж подих перехоплювало.
- Все добре? Бо ти шось поблідніла?
- Господи Юра я так переживаю,що не сподобаюсь його татові,що це просто капець...
- Шо ти це й саме, всьо буде добре чого ти...
І от ми побачили його, Віктора Назаровича солідний такий собі мущина.Вдягнений він був в джинси,біла сорочка,а наверх всього цього анасамблю була одягненна чорна шкіряна куртка, тепер мені зрозуміло в кого Вова такий моднік.
- Добрий день- привітався Юра з мущиною.
- День добрим небуває- сказав мущина хлопаючи Юру по плечі потім він різко перевів погляд на мене аж мурашки по шкірі пройшлися від його пильного погляду.
- А це невже твоя дівчина?- здивовано сказав В.Н
- Ааа,ні це Вероніка,забув представити дівчина вашого сина.-я мило посміхнулась.
- Дуже приємно познайомитись.
- А мені як приємно- він обняв мене.
*****
По дорозі до дому ми розмовляли з Вовиним батьком,до речі досить приємний мущина.Він розказав багато цікавого про Вову про те який він романтик і про те як він віртуозно грає на фортепіано та гітарі. Приїхавши до дому Віктор Назарович познайомився з решною нашої компанії і ми всі ми дружно поїхали в лікарню попередньо накупивши фруктів,соків,різних батончиків і багато всього іншого.
****
Приїхавши вже в саму лікарню я прибавила темпу щоб швидше побачити Вову.Моє серце билось так ніби от от випригне з грудей.
POV Автор
Коли друзів зайшли в лікарню Ніка швидко стартанула вперед.
Вовин тато йшов разом з Юрою та Ярком.
- Надіюсь Вова прийшов до тями- сказав з певною надією у голосі Ярко.
- Ми теж на це сподіваємось...-сказав Н.В
- Ніка так переживає за Вову і всьому винить себе...-опустив голову до низу сказав Юра.
- Тобто винить себе це, що трапилось через неї?!?-нерозомуміючи сказав мущина.
Тоді хлопці повідали йому всю історію того фатального вечора нащо Віктор лише похитав головою. Він чесно кажучи ніколи не віриви,що у сина коли небудь з'явиться нормальна дівчина,та де ж їй взятися коли Вова весь час водився з якимись повіями томуу шанси найти нормальну хорошу дівчину були занадто малі... принаймі так думав його батько.Коли він побачив Ніку він згадав свою дружину у молодості вона теж була такою...завжди брала все близько до серця за всіх переживала вона була дуже світлою людиною і зараз у Вероніці він також бачить ось це тепло і він був дуже радий,що його син нарешті знайшов справжню дівчину....
Прийшовши до приймального покою друзі зустріли медсистро яка в секунді покликала лікаря.
- Доброго дня-сказав лікар він говорив українською мовою навіть було трошки дивно.
- Доброго - хором сказали всі.
- Ми обстежили я так розумію вашого сина так?
- Так все вірно- відповів В.Н
- Будь ласка пройдемо у мій кабінет.
- Можна я звами будь ласка- промовила Ніка.
- Думаю не варто..-сказав лікар.
- Я наполягаю щоб дівчина пішла з нами -сказав батько хлопця.
- Гаразд.- погодився лікар
*****
- І так ми обсежили вашого сина і результати плачевні...-почав лікар.
- В чому річ?- запитав В.Н
- Справа в тому,що під час ДТП ваш син пошкодив копчик і вірогідність того,що він буде ходити 10℅ зі 100.
- Не вже ніяк не можна цьому зарадити кошти не проблема...- з панікою у голосі глворив мущина в той час коли дівчина просто оніміла від шоку.
- Та зрозумійте гроші тут неграють важливою ролі тут або пан або пропав...йому допоможе лише час та його бажання ходити,вправи та реабілітація.- чітко сказав лікар- а зараз може йти до пацієнта він недавно прийшов до тями,але я вас благаю по одному....
Ніка та Віктор Назорович були розбиті звісткою,що їхня близька людина буде прикутою до інвалідного візка і можливо назавжди...
