POV Вова
Я лежу в палаті. Дивні стіни, все це виглядає так моторошно. Глибока тиша навіює нестерпний жах. Так сильно болить голова,що зі мною сталося?? Мої ноги - з ними щось не те. Жахливий біль пронизує усе тіло. Як тільки я хотів підвестися - я впав на землю. Усе тіло боліло, було тяжко дихати, очі закривалися, це кінець?
Pov автор
- Чого нікого не було біля нього?? Адже з ним могло статися щось серйозне! - кричала Ніка
Усі друзі почали заспокоювати її,вони розуміли як їй було важко. Вони всі трималися з останніх сил. Ця аварія об'єднала їх ще більше,друзі розуміли вони повинні триматися заради Вови.
***
- Ми зробили все ,що змогли. Зараз ти повинен набиратися сили,вірити в себе та не опускати руки. Надія є завжди. - лікар розказав усе своєму пацієнтові
- Я питаю ще раз,я назавжди залишуся інвалідом?
- Я ж говорю,шанс є завжди. Ви повинні жити заради ваших батьків,ваших друзів,вашої коханої дівчини.
- Вони всі тут?
- Вони весь цей час були тут,чекали поки ви прийдете до тями. А ця бідна дівчинка - Вероніка постійно плакала і винила себе у цій ситуації. Ваші друзі хвилюються за вас. Ви не можете опустити руки.
У палаті запала мовчанка. Лікар бачив як тяжко було цьому молодому парубку.
У Вови усе всередині бушувало. Він не міг повірити,що все ось це прекрасне життя закінчилось,а настала мука. Він розумів, тепер уже нічого не буде так як колись. Вова став інвалідом. Він тепер безпомічний інвалід, і нічого більше. Тепер усі грандіозні плани на життя перетнулися. Це кінець
- Скажіть усім,хай йдуть звідси. Я не хочу нікого бачити
POV Вова
Моя Вероніка! Моя хороша дівчинка. Тільки тепер я зрозумів наскільки шалено я тебе кохаю. Твоя посмішка,твої ідеальні риси обличчя завжди стоять у мене перед очима. Дурненька,ти виниш себе у цьому. Але винний є тільки я. Я - скалічив своє життя і буду нести цей тягар до кінця своїх днів. Але ти повинна мати інше життя,моя Вероніка,ти будеш жити іншим життям,де мене немає.
***
- Він прокинувся! Нарешті! - закричаа Ярко
Ніка впала на підлогу і почала плакати. Усі почали її заспокоювати.
- Я знала,що він викарабкається - тихо промовила дівчина
- Він мав вижити заради нас - плачучи,сказала Таня
Нарешті,на цих зморених обличчях з'явилася усмішка. Стомлені обличчя випромінювали світло. Вони щиро раділи,що хлопець прокинувся.
- Усі можите йти до дому - голосно сказав лікар
- Як до дому? Я повинна побачити його.
- Він не хоче зараз нікого бачити,він попросив ,щоб ви всі розходилися
- Ви не зупините мене, я повинна побачити його очі - сказала Ніка та впевненим кроком рушила до палати.
Лікар хотів зупинити її,але друзі голосно крикнули :
- Не треба,їм треба поговорити.Вони повинні побачитися.
Маленька постать рішучим кроком прямувала до палати. Вона так хотіла його побачити,допомогти йому. Без цієї людини увесь світ втрачав будь-яку суть. Вона жила ним. Вона раділа ним. Вона кохала його.
Двері без шумно відчиняються. Їхні погляди зустрілися, ніяк не можна описати те,що відчували їхні серця. Цей погляд був ніжний,був сповнений любов'ю. Саме він давав надію на життя.
- Нашо ти прийшла? Я тебе просив? - дуже грубо запитав Вова
- Я хотіла тебе побачити, я ж не могла залишити тебе самого. - дуже ніжно промовила Ніка
- Чого ви всі зі мною сюсюкаєтеся? Я вас про шось просив? Ти хотіла мене бачити,може я тебе не хотів бачити,ти про це не задумувалася? - він хотів образити її у саме серце,щоб вона пішла і більше ніколи не поверталася.
Ці образливі слова запали їй у саме серце. Вона любила його більше,ніж життя. А він так з нею.Вероніка абсолютно нічого не розуміла.
- Що ти таке кажеш? Я не хотіла тебе засмутити. Я хочу для тебе найкращого,пробач,якщо я зробила щось не так. Але знай,що я тебе дуже кохаю.
- Забудь мене і викресли з свого життя. Я помер для тебе,зрозумій це,Вероніка. Я ІНВАЛІД. Ти чуєш,ІНВАЛІД. Інвалід!!!!- почав кричати Вова. Я нічого не зможу тобі дати. Я безпомічна людина. Ти повинна знайти собі іншого,народити дітей і жити щасливо. Забудь мене і ніколи більше не намагайся зв'язатися зі мною. Я не той хто тобі потрібен. Йди
В палаті запанувала сувора тиша. Вовині слова пішли відлунням по її серцю,кожна буква залягла їй на саме дно. Але вона не опустить руки. Вона буде боротися до кінця.
- Для мене ти найсильніший і найкращий у цілому світі. І не смій говорити так про себе. Запам'ятай,що я ніколи не покину тебе. Я буду з тобою в радості,і в горі. Моєму серцю всеодно інвалід ти ,чи ні. Моє серце тягнеться до твого.
З її лиця почали капати солодкі,як мед сльози. Її очі сіяли,а серце розривалося на шматки. Вона не вірила,що це все сталося з ними. Що їхня щире,відданне і тихе кохання хоча знищити якась недуга. Ні,вона цього недопустить. Вероніка буде боротися за своє щастя.
Несподівано вона підвелася і тихенько пішла до нього. Пригорнулася до Вови і лягла. Вона відчувала себе захищеною і такою беззахисною. Їй було так затишно поряд з ним. Зараз вона була точно впевнена з ким проведене усе своє життя. Він -її найміцніша опопра і надія. Вероніка ніколи не відпустить його. Вона закохалася у нього без пам'яті. Але він її спасіння,її єдине спасіння.
- Ти не можеш. Ти знищиш через мене усе життя. Я не хочу,щоб ти страждала через мене. Піди,поки не пізно і почни жити нормальним життям - з жахом в словах сказав Вова
- Чш... Відпочивай і не думай ні про що - Нікин голос давай надію його серцю,що все може налагодитися.
Вони лежали вдвох. І так їм було добре, ця молода дівчина і цей молодий юнак відчували себе такими щасливими в ці хвилини. Вони безмежно кохали одне одного.Два серця билися разом і готові були боротися за своє кохання.
Наставала ніч....Ніка заснула біля ліжка Вови,їй так хотілось,щоб все налагодилось,вона і Вова були щасливими удвох.
Лікар відправив друзів додому. Усі вони переживали не легкі часи, але вірили , шо усе зміниться. Якщо вони будуть разом, якщо вони будуть підтримувати одне - одного, то ніякі хвороби і нещасні випадки їм не страшні. Усе можна подолати єдністю та любов'ю.
