Тихі серця

21 розділ

Кейтлін

Після того, як Олівер поїхав, Майкл мовчав.

Він мовчки повернувся до майстерні, я не встигла зайти всередину, як він вийшов назовні, одразу за ним вийшов Крістіан.

- Майкле, що сталося?

- Я повертаю свою майбутню дружину додому, ми не можемо жити тут вічно.

- Ти впевнений?

- Так.

Майкл обережно взяв мене за руку та повів у сторону машини. Це був сірий лексус, так само обережно він посадив мене на переднє сидіння та пристебнув пасок безпеки. Обійшов машину та сів на місце водія.

- Майкле, - обережно починаю я.

Та від нього немає жодної реакції, він мовчить - і це мовчання лякає мене.

Я теж вирішила мовчати, не бажаючи нічого казати. Думки заполонила темрява, темрява тієї кімнати.

- Кейтлін, - хтось обережно торкався мого плеча. – Кейтлін, прокидайся.

Коли я відкрила очі, ми були на під’їздній доріжці до будинку Майкла.
Він відчинив двері з мого боку та занепокоєно дивився на мене.

- Що сталося?

- Ти заснула. Як ти себе почуваєш?

- Нормально, - бормочу я і намагаюсь відстебнути пасок, та нічого не виходить. Майкл перехиляється через мене та з легкістю відстібає його. Піднімаючись, він на мить зупинився біля мого обличчя.

Його блакитні очі були так близько, що, здавалося, наче я потону в них. Він взяв мою руку та поклав собі на плече.
Одну руку він підсунув під мої ноги, а іншою тримав за талію, я сиділа, не розуміючи, що він робить.

Що в голові цього хлопця?

Я ледь не скрикнула, коли цей ідіот взяв мене на руки та вийняв з машини, наче ляльку.

- Що ти робиш?

- Повертаю свою дружину додому, - спокійно говорить він, несучи мене в будинок.

- Я можу сама йти.

- Ти така бліда, що мені здається, якщо ти зробиш хоч крок, то впадеш без тями.

- Бувало і гірше, - кажу я, намагаючись якось викрутитися з його рук, та він міцно тримає мене. – Майкле, будь ласка, опусти мене.

- Будь ласка? Невже ти говориш подібні слова, - наче знущаючись, говорить він.

Закотивши очі, вдаряю його по плечі і різко обіймаю, щоб не впасти, через те, що він опускає руки.