Бостон 25 Липня 2001 р
Пляж Carson Beach
Погода того дня видалась погана здається насувався шторм, великі хвилі захоплювали прибережну зону. Цього дня на пляжі не було нікого крім шестирічного хлопчика.
Він ходив берегом розглядаючи хвилі тато уже кілька днів поспіль обіцяв навчити його плавати, але коли син говорив про це він завжди відкладав це на потім через більш важливі справи.
Сьогодні йому увірвався терпець і він сам пішов на пляж, але вже понад годину блукав ним дивлячись на неспокійну воду.
- Якщо не сьогодні то ніколи більше.. - прошепотів він і почав заходити у воду. Від прохолодної води по спині побігли мурашки.
Великі неспокійні хвилі збивали хлопчика з ніг навіть не дивлячись на те що він зайшов не так далеко. Ще одна хвиля найбільша з усіх збила його з ніг і він почав захлинатись солоною водою. Хвилі накривали його з головою знову і знову, а він намагався боротися з ними та нічого не виходило. Він благав про допомогу та пляж був пустий.
Хлопчик уже тонув і відчував як стискаються його легені від браку кисню як хтось схопив його за руку. Хтось чи щось?
Хтось витягнув його на берег і ліг поруч з ним. Відкашлявшись він повернув голову і побачив на піску дівчинку на ній була легка блакитна сукня та жовта кофтинка вона повністю промокла як і він. Її волосся було вологим і точний його колір він не міг визначити, можливо у неї було русяве волосся. За вухом у неї був зовсім свіжий шрам який нагадував крило метелика або ж крило ангела.
Дівчинка піднялась і сіла дивлячись на нього.
- Це була дуже погана ідея. - тільки промовляє вона і піднімається йдучи в напрямку великого готелю.
- Стій, зачекай, візьми ось це. - кричить він їй у слід і знімає з шиї кулон.
Дівчинка зупиняється і кілька секунд мовчки дивиться на кулон в його руці.
Це був срібний кулон він нагадував з'єднані воєдино сонце та місяць. На половині місяця трималося сонце в його середині був прекрасний камінь світло блакитного кольору, камінь який знаходився в стороні місяця мав два відтінки сірий та мутно блакитний.
- Я не візьму це - промовляє вона та знову йде. Хлопчик хапає її руку відкриваючи долоню та кладе кулон в неї.
- Тепер він твій, завдяки йому я знайду тебе колись і відплачу за порятунок.
- Фіна, Джозефінна. - чуються здалеку чиїсь крики.
- Пробач мені треба бігти. - вона міцно стиснула в руці кулон та побігла в напрямку готелю.
- Джозефінна. - тихо прошепотів хлопчик.
YOU ARE READING
Тихі серця
RandomВони зустрілись, щоб зруйнувати одне одного, але кожного разу лікували свої душі. Вони зустрічались так часто, що їхні душі запам'ятали одна одну. Їхні тихі серця кохали занадто гучно... Кохання - це не тільки букети квітів та неймовірні подарунки...
