Тихі серця

13 розділ

Стукаю в двері Майкла спочатку зовсім тихо, потім трішки голосніше, але він так і не відповідає. Не бажаючи попастися комусь на очі, відчиняю двері і заходжу в кімнату саме в той момент, коли він виходить з ванної. На ньому сірі спортивні штани, він йшов, на ходу витираючи каштанове волосся.

"- Чорт забирай, а він до біса привабливий", - подумала я, але швидко прогнала ці думки.

- Якого... - злякано промовляє він, прикриваючи верхню частину тіла.
- І тобі доброго вечора, можеш не прикривати свої кубики, я вже їх бачила, - з деякою насмішкою кажу я.

Майкл швидко проходить повз мене, беручи футболку на ліжку, та так само швидко одягає її.

- Чому ти тут? Як ти увійшла?
- Через двері.
- Кейтлін!
- Я постукала, ти не відповів, я знову постукала вже голосніше, але ти знову не відповів, тому я увійшла. Подумала, а раптом тобі стало погано, ти впав і втратив останні крихти розуму.
- Здається, це ти втратила останні крихти культурної поведінки, - відповідає він, на мить мій погляд затримується на його губах, і в пам'яті одразу спалахує побачене в саду.
- Я прийшла по справі, - раптово серйознішаю, чим трохи збиваю його з пантелику. - Це єдине місце, де я можу спокійно попрацювати, не боячись, що мене спіймають.
- Ти серйозно? - спантеличено запитує він.
- Абсолютно серйозно.

Сідаю за письмовий стіл Майкла, відкриваючи його ноутбук.

- Користуйся на здоров'я, - скептично промовляє він.
- Дякую.

Умикаю його і одразу натикаюсь на пароль.

- Який пароль?
- 2789
- 2789? - перепитую я.
- Мені принести тобі вушні палички вуха прочистити?
- Краще сам ними частіше користуйся.

Уводжу пароль ноутбука та швидко заходжу у свій акаунт. Серед купи листів на електронній пошті знаходжу потрібний.
"Місіс Сноу, я поспілкувалась з адвокатом Кресвел і з великою радістю візьмусь за цю справу. Якщо ви маєте вільну хвилинку, зателефонуйте мені по відеозв'язку і ми все обговоримо.
З повагою, детектив Брайт."

Закриваю листа і швидко знаходжу детектива Брайт.

За кілька гудків на екрані монітора з'являється жінка років тридцяти шести, з русявими кучерями, на ній був чорний стриманий костюм і, здається, вона досі була на робочому місці.

- Пробачте, детективе, я не одягнена настільки по-діловому, як ви, - кажу я, торкаючись свого зеленого худі.
- Усе гаразд, Кейтлін, це я потурбувала вас. Мені було цікаво послухати історію з ваших уст і хотілось би послухати ваші здогадки.
- На жаль, поки я не маю жодних здогадок, адже тільки нещодавно зустріла потерпілу. Історія доволі проста. Ми з моїм, - я підіймаю погляд, дивлячись на Майкла, який увесь цей час наглядав за мною, стежачи за кожним рухом, - з моїм нареченим їхали додому, коли я побачила дівчину на мосту.
- Чому ви зупинилися?
- Не знаю, я... я просто побачила дівчину, яка переступала перила мосту і не змогла проїхати повз.
- Що ви побачили, коли підійшли ближче?