Тихі серця

6 розділ 1 раунд

Майкл

Я тримав білявку за руку, інша моя рука, як ні в чому не бувало, вмостилася на її талії. Ця дія була настільки природня, наче я робив це кожного дня.

- Що ти робиш? - розгублено говорить вона, скорчивши незадоволену гримасу.

Вона була нижча за мене, її лоб сягав мого підборіддя, раптово мені захотілося назвати її бурундучком та відправити назад у будинок.

- Що ти робиш? - вона знову повторила своє запитання.

- Якщо ти скажеш хоч слово, - починаю я, але вона перебиває мене.

- То що? Що ти мені зробиш? - мені хочеться до болю стиснути її зап'ястя, але я не хочу робити їй боляче, поки що не хочу.

- Не випробовуй мого терпіння! - серджусь я, у її блакитно-сірих очах я бачу своє відображення, а ще вогонь, запал, який вона отримала, почувши ці слова.

- Це ти зараз випробовуєш мої нервові клітини!

Я чую нотку злості в її голосі, вона стає навшпиньки, її обличчя опиняється на рівні з моїм. Моя рука, яка була на її талії, напружилась, я боявся, що вона впаде. У тьмяному світлі саду о такій порі її ластовиння було непомітним, прищик на лобі, який я бачив два дні тому, уже майже зник. У її очах відбивалось світло ліхтарів, над верхньою губою блищав піт. Я б міг сказати, що вона красива, але її жахливий характер псував усю цю красу.

- Чого ти хочеш? Чого ти хочеш за своє мовчання?

Вона застигла в моїх руках, очі білявки блукали по моєму обличчю, а потім зупинились, дивлячись прямо в мої. Я затамував подих, ніхто ніколи не дивився в мої очі так пильно і так довго.

Кейтлін

Мій погляд блукав по обличчю, я намагалась думати, намагалась зрозуміти, що робити?

Нарешті я поглянула в його очі такі бездонні, наче океан, у якому можна втонути. У ці очі можна було дивитися вічно так само, як на вогонь та воду, саме таке вони склали на неї враження ще тоді в першу зустріч. Його очі були бездонним океаном загадок.

- Одружись на мені, - випалюю я.

- Що? - від раптовості моїх слів він відпускає мене та робить крок назад, наче його кип'ятком обшпарили.

- За своє мовчання я хочу стати твоєю дружиною, - спокійним тоном кажу я.

- Це неможливо, цього ніколи не буде, - грубо говорить він і йде назад у будинок.