Крізь моє вікно

Частина 46 (The walk of shame)

Я більше не питиму.

Знаю, я так уже минулого разу казала.

Алкоголь це як колишній, якого ніяк не забути. Обіцяєш більше не піддаватися, ніколи більше не пробувати, але спокушаєшся і знову на ті самі граблі.

Шукаю свої туфлі з минулого вечора, які опиняються у кутку кімнати. В голову вривається спогад:

- Зачаруй мене, відьма! - кричить Арес, поки ми незграбно входимо до кімнати. Він хапає мене за талію, щоб легенько поцілувати.

У мене виривається смішок.

- Ти такий п'яний.

Він такий прекрасний з почервонілими щоками та напівзаплющеними очима. Арес показує пальцем.

- Ти теж не втілення тверезниці.

- Вау ... втілення тверезниці. Як твій п'яний мозок ще здатний видавати подібні

слівця?

Арес обдаровує мене широкою посмішкою, торкаючись свого чола.

- Коефіцієнт...

– Найвищий у окрузі, – закінчую за нього. - Розумний та красивий. І чому ти такий ідеальний?

Він знизує плечима і гладить мою щоку.

- А чому ти така ідеальна?

І детально згадую все, чим ми займалися після... Господи.- Земля викликає Ракель!

З налитими рум'янцем щоками я повертаюся в реальність. Дані рукою показує, щоб я йшла за нею до дверей, я хитаю головою.

- Я не можу піти і так залишити його.

Дані шепоче.

- Ти потім йому все поясниш у повідомленні, мені треба піти звідси.

- Тобі не здається, що він відчує себе трохи використаним?

Дані дивиться на мене поглядом "ти серйозно?"

- Все поясниш потім, ходімо, - каже, але я тушуюсь. - Будь ласка.

- Гаразд.

З туфлями в руках ми обидві виходимо з кімнати, обережно зачиняючи двері.

– Тепер ти можеш пояснити, що відбувається?

Дані хитає головою.

- Розкажу по дорозі, будь тихою, в цих кімнатах сплячих людей.

Коридор довгий, з обох боків дверей. Я хочу заперечити, але Дані починає йти переді мною, і мій погляд падає на верхню частину її костюма ззаду, і я бачу бирку. Задом-наперед?