Крізь моє вікно

Частина17(Повідомлення)

-Нутелла?

-Ні.

-Полуниця з вершками?

-Качаю головою.

-Ні.

-Морозиво?

-Ні.

-Я знаю! Всі разом? Морозиво з полуницею та Нутеллою?

Я просто знову хитаю головою, і Йоші поправляє свої окуляри.

-Я здаюсь.

Ми одні в класі, останній урок щойно закінчився, і Йоші намагається розвеселити мене. Як завжди на ньому окуляри та кепка козирком назад. Вже п'ятниця, а я весь тиждень провела, тиняючись по школі. Мені не вистачило духу розповісти комусь або про те, що сталося, навіть Дані. Я розчарована сама в собі, все ще не можу говорити про це.

-Ідемо, Роччі. Що б з тобою не сталося, не дозволяй цьому зломити тебе, борись. – Радить, гладячи мене по щоці.

-Не хочу.

-Давай морозивом? Спробуєш, правда? – його гарні очі дивляться на мене в благанні, і я не можу відмовити.

Він має рацію, що було, те було. Я не можу нічого змінити. Йоші простягає до мене руку.

-Ідемо?

Усміхаюся та беру його за руку.

-Ідемо.

Ми беремо морозивом і сідаємо на головній площі. Чудовий день. Незважаючи на те, що вже понад чотири вечори, сонце продовжує світити, як опівдні.

-Пам'ятаєш, як ми щодня приходили сюди після школи у початкових класах?

Згадуючи, усміхаюся.

-Так, ми потоваришували з сеньйорою, яка продавала солодощі.

-Вона дарувала нам цукерки безплатно.

Я сміюся, згадуючи наші щоки, забруднені шоколадом. Йоші сміється зі мною.

-Отак мені подобається. Коли смієшся, виглядаєш набагато краще.

Піднімаю брову.

-Хочеш сказати, що я вродлива?

-Більш менш. Після пари ковтків, я, мабуть, спробував би тебе завоювати.

-Тільки після кількох ковтків? Пфф!

-А Дані? Я не бачив її у школі. - Він зачерпує ложкою своє морозиво.

-Тому, що вона вже пропустила два дні. Вона допомагає матері з проектом в агенції. – У мами Дани своє престижне модельне агентство.