Без цукру

6

6.

Ельвіра тремтячими руками вийняла ключі, поспіхом шукаючи потрібний. Зайшовши до квартири, вона не втрималась під вагою власних сліз і, притулившись до дверей, сповзла на підлогу. У блискучій маленькій сумочці дзенькнув телефон. З невідомого номера (Еля була впевнена, що це від Жені) надійшло смс: "Я знала, що в тебе не вийде." Вона відкинула сумочку з телефоном по підлозі до барної стійки на кухні.

- Так, не вийде! Так, чорт забирай, у мене не вийшло, бо я не хвойда! Я не така! – розпачливо вигукнула Еля, затинаючись.

Вона обхопила голову руками, стискаючи волосся і голосно хлипаючи. Сльози продовжували литися, розмиваючи її грубі чорні стрілки, а дівчина сиділа наче в трансі, судомно скидаючи з ніг підбори.

- Навіщо я на це пішла? Чому прийшла до неї тоді? – шепотіла вона сама до себе. – Заради грошей? Через якусь дурнувату впертість дізнатись правду і спробувати заробити на ній? Чорт забирай, Еля! Що б сказав твій тато, якби був живим або мама, якби була поруч, а не в якійсь Португалії?!

Ельвіра сумно схилилася на підлогу, скрутившись колачиком у своїй короткій блискучій сукні. У голові виринали спогади розмови з Женьою, коли вона прийшла до квартири її сестри.

- То чого тобі треба? – запитала руда, сидячи навпроти неї за кухонним столом.

- Правду про.. твою роботу, - трохи тремтячим голосом мовила Еля.

- Яку ще роботу? Кажи як є, у мене нема часу.

- Ти.. хвойда?

Хвилину Женя вдумливо зміряла її очима і зрештою кинула:

- Це провокативне запитання, я не відповідатиму. Тобі нема чого тут ловити, а в мене нема настрою щось тобі пояснювати.

- Але ж ти сама мене впустила...

- І щойно пошкодувала про це, - буркнула рудоволоса, встаючи. – Все, інтерв'ю завершилось, не почавшись.

- Але ж ти не розумієш, я не просто так, - пояснювала Еля, коли Женя підійшла до неї, щоб вигнати. – Мені потрібні гроші.

- То влаштуйся офіціанткою, розвозь їжу, розкладай одяг чи товар. Займайся чим завгодно, але не цим! – вибухнула Женя, злісно розмахуючи руками.

- Але ж ти...

- Що я? Врятувала колись свій зад цією професією? Оплатила навчання і забезпечила собі майбутнє? Це лише на перший погляд так, - рудоволоса глибоко видихнула, щоб опанувати себе. – Послухай: тобі це не потрібно. Ти напилась лишень через те, що друг зробив тобі боляче. Ти надто слабка для цієї професії... і для життя в цілому, – вона стала біля дверей, що виходили в коридор. – Тобі час. Повір: це на краще.