Без цукру

4

4.

Зранку голова гуділа, караючи Едуарда за кількість випитого алкоголю вчора. Він важко розплющив очі й почав складати докупи мозаїку пам'яті. Річ у тім, що будь-яка нормальна людина після пережитого стресу не змогла б спокійно заснути. На Еда чекало багато роботи наступного дня, тому він, передбачивши безсоння, забезпечив себе двома пляшками вина, щоб хоч трохи розслабитися і нормально заснути.
Коли хлопець причовгав на кухню, то похмілля різко минуло від побаченого: там хазяйнувала невелика струнка дівчина з світло-каштановим...
-Аліна! – раптово вихопилося в нього. – А ти як тут...
- О, ти вже прокинувся, - усміхнулася дівчина, обернувшись до нього. – Ти вчора зателефонував мені.. я подумала, що це стосовно книги, але ти сказав, що в тебе сталося дещо жахливе і що тобі потрібний друг. Ти так жалісливо говорив, що я не змогла відмовити тобі. Невже не пам'ятаєш?
Пам'ять наповнювала й ошпарювала його мозок наче посудину, в яку заливали кип'яток. Ед згадав, як допив першу пляшку вина і почав відкорковувати другу, а пригнічення і злість нікуди не дівалися. Він окинув оком роман Аліни, що лежав на столі і набрав її номер. Хлопець тоді насправді не вірив, що вона приїде, але потім дівчина все ж прибула з ще однією пляшкою вина і вони..
-Зажди, у нас же не було сексу, так? – насторожився він.
- Звісно, не було, - продовжувала усміхатися Аліна, розставляючи тарілки на стіл. – Ти навіть намагався постелити мені на дивані, але вино валило тебе з ніг, тому я сама це зробила. Ми дуже душевно поговорили з тобою, наче, - вона трохи зашарілася, - близькі друзі, але ти відмовився розповідати що саме сталося вчора.
Мікрохвильовка дзенькнула і дівчина задоволено підбігла до неї:
-Вчора ти видався мені надто засмученим і я вирішила приготувати тобі млинці, але боялася прокинутися пізніше, бо ефект був би не таким. Тож зробила це вночі, коли алкоголь остаточно вивітрився з мене.
- Дякувати Богу, що я не випив все сам, - Ед боляче дивився на три порожні пляшки біля журнального столика.
- Власне, я випила небагато і лише за компанію, - Аліна розкладала млинці на тарілки. – Знаєш, насправді я подумала, що ти телефонуєш мені лише з однією метою... але ти виявся порядним і мене це приємно втішило.
- Але ж ти все одно прийшла, - говорив хлопець, сідаючи за стіл і хитро усміхаючись. – А якби твої підозри підтвердилися і між нами щось сталось?
- Ну... - рум'янець прикрасив миловидне обличчя Аліни, - ти говорив дуже щиро і.. я повірила тобі. А ще...
Хлопець запитально дивився на неї, тому вона продовжила:
-А ще... ти мені сподобався тоді й коли зателефонував, мені було настільки приємно чути твій голос, що я не помітила як перейшла на "ти" і.. ти теж цього не помітив. І якось наважилася приїхати... Мені справді сподобався вчорашній вечір.
Вона продовжувала червоніти, тому Ед поставив свою руку на її та лагідно сказав:
-Все гаразд, Аліно. Ти теж мені подобаєшся.
І це була правда. Едуард ще в п'ятницю запримітив доброту і особливу чистоту в бажанні дівчини опублікувати книгу в пам'ять про свою подругу. Аліна освітила невеличку ділянку в його темряві любовного скептицизму. Дія алкогольного дурману минула остаточно і він згадав тепло її вчорашніх слів та обіймів. Звісно, переконання хлопця так легко не розвіються, але в цій дівчині явно було щось особливе, щось таке, що не давало цілковито зневіритися у людях.
- - -
Всі родинні стосунки чимось унікальні, але здебільшого у них є одне спільне – непорозуміння і суперечності. Як на мене, це цілком нормально, адже скільки думок – стільки людей, тому цілком логічно, що деколи виникають дрібні (чи не зовсім дрібні) конфлікти. Ненормальним у такому випадку є лише те, що люди не завжди хочуть слухати інших і йти на поступки, щоб вирішити цю ситуацію розумним шляхом, який задовільнить обидві сторони. Відносно такої класифікації стосунки Еда і Елі були невизначеними – не цілком нормальними і не достатньо ненормальними. Втім, їх це здебільшого влаштовувало, а життя в окремих містах навіть підвищило рівень цінування один одного (трохи, не занадто сильно). Проте для правильного балансу між приємними і не дуже приємними аспектами у їхньому спілкуванні, вони домовилися бачитися частіше ніж раз у рік.
Ельвіра ненавиділа прокидатися зранку і пхатися кудись, особливо в інше місто, але вона пообіцяла братові бути цього тижня, а обіцянки вона не порушувала ніколи. Помізкувавши, дівчина зрозуміла, що вирушати кудись, ніжачись у ліжку аж до обіду, буде ще важче, тому довелося прокинутися рано. Вона полегшено видихнула, коли тягнула свою валізку (так, ті всі речі дійсно потрібні) центром Чернівців, бо це означало, що зовсім скоро опиниться у теплі.
Дівчина вирішила трохи пройтися вулицею О. Кобилянської, бо надто давно не була в рідному місті. Оглядаючи різнокольорові будівлі наче вперше, вона не дивилася під ноги і тому, проїхавшись на слизькій бруківці, ледь не впала. Захекано зупинившись, Еля відвела погляд убік і побачила, як її одногрупниця Женя переходить дорогу біля кафедрального собору, який, виявляється, перефарбували з рожевого у бежевий – "Боже, як я давно тут не була.." – і рухається у бік центру. "Якого біса вона тут робить?!". Елю це обурило і вона вже хотіла кинутися бігти за нею, але холод і недостатня кількість сну зупинили її шпигунські потяги. "Я з цим ще розберусь", - твердо вирішила дівчина і пірнула в одну з численних відгалужених вуличок. Пройшовши добре знайомий шлях, вона холодно оминула турецьку площу, розриваючись між бажаннями роздивитися все і випити чогось тепленького. За декілька хвилин вона нарешті побачила двері потрібного під'їзду, а потім – як вони відчиняються і як звідти виходить Ед з якоюсь дівчиною. Якби м'язи обличчя не заціпеніли від холоду, її щелепа відвисла б до колін.
- - -
Едуард ніколи особливо не вирізнявся балакучістю і звик обходитися мінімальними поясненнями, але пронизливі очі сестри, яка жадібно ковтала гарячий чай, сидячи напроти за кухонним столом, відверто спонукали на детальний діалог.
-Я тебе уважно слухаю, - сказав Ед, відірвавшись від ноутбука.
- Не розумію про що ти, - пробурмотіла Еля, гріючись руками об чашку чаю.
- Ой та годі, ти зараз дірку у мені випалиш своїми очима. Ти точно маєш що сказати мені.
- Мені нема чого сказати тобі, - серйозним голосом мовила Еля, а потім додала звичним тоном: Якщо ти не навчився ділитися інформацією про особисте життя з найближчими родичами (сестрою, наприклад), то мені дійсно нема що тобі сказати.
- Почалось...
- Братику, я ж все-все постійно тобі розповідаю, то чому ти...
- Ми з нею провели лише одну ніч, - сказав Ед і, побачивши як округлились очі сестри від подиву і цікавості, поспіхом додав: Це не те, що ти думаєш! Абсолютно НЕ ТЕ.
- Так он воно що, - розірвало Елю емоціями. – Я ж то думаю, щоб ти мені все розказав, бо це ти і від мене у тебе таємниць нема! Власне, не очікувала від тебе такого, бо це абсолютно нормально, а ти рідко бував нормальним...
-Кажу ж тобі, це не...
- Ні, справді, братику, тобі нема за що перейматися. Ми всі тут дорослі люди. Тільки, будь ласка, прибирайте за собою краще, бо я в тебе затримаюсь на декілька тижнів.
- Елю, у нас не було сексу, - закотив очі Ед. – Ми просто поговорили як друзі і випили вина трохи.. багато. А я її майже не знаю..
- Ооо, то це ще романтичніше! Уяви, якщо вона позашлюбна дитина якоїсь відомої людини, тоді б на її спадок ми могли купити стільки..
- Зупинись, - Ед наколов млинець на виделку і тикнув їй. Це подіяло і вона замовкла, тому хлопець скористався моментом: Це молода письменниця, про яку я майже нічого не знаю. Власне, мені відомо лише ім'я і сумна передумова написання її роману. А ще вона смачно готує млинці, ти і сама в цьому переконалася щойно. Вчора у мене був дуже стресовий день і я під дією вина зателефонував їй. Коли Аліна приїхала – так, її звати Аліна, - ми багато говорили і це мене заспокоїло. От і все. Зажди, ти сказала, що залишишся на декілька тижнів?
- Вона тобі подобається? – Еля нарешті проковтнула останній шматочок млинця.
- Спочатку моє запитання.
- Ну гаразд, - невдоволено пирфнула вона. – Так, я раніше казала, що затримаюся у тебе максимум на тиждень, бо в мене багато важливих справ у Львові, але.. обставини змінились, тому я краще подовше побуду тут. Ти ж не проти?
- Ви з Максом так і не розмовляли?
- Ні, часу не було якось.. і слів потрібних не знайшлось, - відповіла Еля, спохмурнівши.
- Ну ти чого, не кисни, - Ед усміхнувся їй. – Все ще владнається, а я завжди тобі радий, тому залишайся скільки хочеш.
- Дякую, - усміхнулась дівчина, допивши чай і ставлячи чашку в раковину. - То ця Аліна подобається тобі? Мені вона здалася милою.
- Ти ж знаєш про мої погляди на життя. Вони не змінились, - посерйознішав Ед, знову втупившись у ноутбук. – Але так, вона мила і дійсно подобається мені... трохи.
- До речі, - очі Елі округлились і вона жваво заговорила, - тебе ж замовляли як приватного детектива, так? Покажеш мені новенькі фото?! Ти ж знаєш, як мені подобаються історії любові й зради інших людей.
- А ти знаєш, як мені не подобається, коли інші люди пхають носа в справи інших людей, - спокійно мовив Ед.
- Та годі тобі! Я впевнена, що було щось цікаве. Якщо не хочеш фото показувати, то давай поговоримо, - дівчина навмисно виділила це слово тоном голосу, - я ж знаю як ти любиш говорити. А ще ти казав, що в тебе був надзвичайно стресовий день вчора. Впевнена, що ти хочеш обговорити це.
- Гаразд, - не витримав її надокучань Ед. – Фотоапарат у спальні, але обережно і пам'ятай, що я його періодично чищу, тому там клієнти лише за останній місяць. Якби ти приїжджала частіше, то знала б більше. Подумай про це.
- Обов'язково подумаю, - кинула Еля, зникнувши за дверима спальні.
Коли запитують, ким працюють твої рідні, то не всі охоче відповідають адже у більшості людей страшенно нудні професії. Власне, Ельвірі подобалося, що її брат редактор, бо він завжди підтримає розмови про різноманітні книги і ніколи не знаєш, хто саме з його клієнтів стане відомим письменником чи письменницею, а потім, можливо, згадає у своєму шедеврі Едуарда левицького і це прославить їхнє прізвище! Але, звісно, набагато більше їй подобалося казати всім, що її брат приватний детектив, і спостерігати за здивовано-зацікавленими очима людей, які уявляли собі бозна-що. Еля майже нікому не розповідала про деталі його роботи, залишаючи місце для пишної людської фантазії, бо так було веселіше аніж казати, що її брат просто вистежує ймовірних зрадників і фотографує зраду, якщо вона трапляється, аби його клієнти могли використати правду в суді, наприклад.
Взявши до рук фотоапарат, Еля побачила на найпершому фото, як поважного віку жінка цілує сивого чоловіка. Дівчину це здивувало, а потім вона уявила, як це фото побачив законний чоловік цієї жінки і... здивування змінилося сумішшю обурення й смутку. Елі захотілось розпитати про цей випадок детальніше у брата. Можливо, саме через це він вчора випив забагато. "Що б там Ед не говорив про свій скептицизм, я знаю, що в нього чуйне серце." Гортаючи далі, Еля побачила ще декілька засвідчень зради, але з голови не йшов перший знімок, аж доки... "ЯКОГО МИЛОГО?" Дівчина різко сіла на ліжко і ошелешено втупилася у фото, на якому огрядний чоловік під 40 хапає за зад молоду рудоволосу дівчину. На кадрах не було чітко видно її обличчя, але на одному з фото вона укладала своє волосся на бік, оголивши трохи шию. Збільшивши, Еля помітила мінімалістичне тату гілочки. Хоча їй вдалося побачити лише половину, тому що решта була закрита волоссям, вона могла заприсягнутися чим завгодно і кому завгодно, що на фото її одногрупниця Женя з якимось мужиком.
Ельвіра відставила фотоапарат, повністю забула про історію зради жінки на першому фото, що її цікавила, і декілька секунд приголомшено дивилася в стіну попереду себе. "Тепер все стало на свої місця." Вона дістала телефон і швидко знайшла у чаті групи головну пліткарку Віку. Зупинившись на хвильку і подумавши ще раз, Еля все ж написала їй приватного повідомлення з проханням розповісти, якщо вона знає, або знайти того, хто знає, що Женя забула в Чернівцях, може, в неї тут є якісь родичі або друзі, або ще щось і якнайшвидше (позначено трьома знаками оклику) розповісти їй (Ельвірі) все, що вдасться дізнатись. Перечитавши повідомлення і надавши йому не дуже нав'язливого тону, Еля ще трохи притрусила ввічливими словами і відправила. Вона краєм ока помітила, що Макс онлайн. Коли неслухняна рука потягнулася, щоб написати йому, Віка відповіла (надто швидко), що зробить все, аби дізнатися якнайбільше. Еля загасила екран телефону, поставила фотоапарат на місце і вийшла за двері. "Надто багато таємниць і емоцій, надто багато."
- - -
-Так-так, заходьте, - прозвучав дзвінкий жіночий голос з-за дверей.
Едуард увійшов і побачив Ірину Аскольдівну, головного редактора, у звичній ситуації – за письмовим столом і з купою документів. На годиннику була лише десята ранку, але хтось вже накидав їй багацько роботи, що відлунювало у її голосі легким роздратуванням.
-Понеділки, - пояснила жінка, побачивши співчутливий погляд Еда, який оглядав її стіл. – Ви щось хотіли, Едуарде?
- Так, власне, хотів, - він відсунув один із стільців з-за довгого столу для перемовин і вмостився на нього. – До моїх рук нещодавно потрапив один роман і я прочитав його за один день, при цьому зробивши мінімальну кількість правок. За час моєї роботи таке рідко траплялось...
- Про який роман йдеться мова? - запитала Ірина Аскольдівна, уважно глянувши на нього з-під тонких скелець своїх окуляр.
- Роман називається "Нові правила", автор Аліна Прокопенко, - говорив Едуард, простягаючи папку керівниці.
- Ааа, та мила дівчинка, знаю. Вона ще зелена, хай підросте, - відкинула слова хлопця жінка і продовжила розбиратися з своїми паперами. – Ще щось?
Хлопець здивувався такій реакції:
- Перепрошую, а звідки Ви... Зачекайте, то це Ви читали всі її листи і видаляли? І це тому вона не могла з'єднатися зі мною?
- Левицький, Вас щось не влаштовує? – жінка кинула короткий різкий погляд на нього. – Між іншим, я теж маю доступ до нашої пошти і маю більше повноважень, тому завжди відсіюю не цікаві ідеї.
- Але Ви помиляєтеся.. Так, це не шедевр, але цілком може продаватися.
- Ви спите з нею? – норовливо кинула Ірина Аскольдівна. – Вирішили зробити їй приємне? Послухайте, я працюю набагато довше ніж Ви і знаю трохи більше у цій справі, тому якщо більше питань нема...
- Ви хоча б читали?
- Звісно, я читала, - вона тяжко зітхнула – Я не відкидаю все просто так. Я прочитала 50 сторінок і мене не зачепило, отже, все – наступний. Ви ж знаєте це правило.
- Чому тоді Ви не написали їй хоч якийсь відгук?
- Бо коли вона строчила свої листи, у нас був величезний завал, тому часу на дрібниці не було, - роздратовано мовила жінка, знявши окуляри і потерши втомлені очі. – Я зайнята людина, мене не зачепив початок її роману, тому я облишила, як зроблять і інші надто зайняті читачі.
- То для Вас чужі емоції це дрібниці?
- Послухайте, Едуарде, я Вас дійсно поважаю і знаю, що у Вас є клепка, то що це за запитання? Як на мене, я з першого разу все доступно пояснила. Прокопенко нам не підходить. У неї банальна суха і не цікава історія.
- Знаєте, - Едуард різко підвівся, - я скористаюсь тією повагою, яка у Вас є до мене, навіть якщо це буде моя остання спроба. Прочитайте роман ще раз, - він поставив папку на її документи, - але цього разу повністю. З поваги до мене. Ваша думка цінніша, знаю, але спробуйте її змінити у мій бік.
Хлопець впевнено пішов до виходу. Ірина Аскольдівна відкинулася на спинку крісла, оглянула папку і кинула йому в слід:
-То Ви все-таки разом?
Едуард обернув лише голову в її бік:
-Чому Ви так вважаєте?
- Бо ти раніше ніколи мені не перечив, - мовила Ірина Аскольдівна, а коли він торкнувся дверної ручки, додала: Гарний вибір, Левицький!
Двері зачинились.
-Ех молодь, - зітхнула жінка і поклала папку в свою сумку з легкою усмішкою.
- - -
День видався не надто холодним, тому Еля вирішила прогулятись. Обійшовши Турецьку площу і вдосталь намилувавшись краєвидом з її висоти, вона почимчикувала на Центральну площу, послухала традиційну гру трубача, що виходив на балкон Чернівецької міської ради о 12:00, а тоді забігла в кафе неподалік площі Філармонії, щоб набратись тепла.
Замовивши арахісовий раф, вона вмостилася на одному з диванчиків у кутку кав'ярні. Позбувшись верхнього одягу, дівчина стала переглядати соцмережі, аж раптом почула розмову двох дівчат за сусіднім столиком.
-Не можу вже дочекатися весняного конкурсу "Зерна душі", - нетерпляче говорила дівчина з коротким світлим волоссям. – Це єдине, що струшує це місто.
- Так, абсолютно згідна, - підтвердила її подруга з надто густими віями, які робили погляд у рази виразнішим. – Лише змагання надихають на якийсь креатив і змушують людей старатися. Люблю кав'ярні під час конкурсу, вони такі... живі і нетипові.
- Ой так, але це місце завжди чудове, а під час конкурсу тут таке твориться! Меланія Дюк вигадує постійно щось новеньке. Недивно, що її кав'ярні вже чотири роки перемагають.
- Я чула, що вона нещодавно заручилася! Він такий красунчик, просто слів нема, зараз покажу тобі...
Далі Еля не слухала, бо смакувала теплий раф. Вона погоджувалася з дівчатами: цей цікавий конкурс сильно струшував буденність. Річ у тому, що "Зерна душі" створили, аби запобігти одноманітності й стандартності кав'ярень, тому, за його умовами, кожний власник чи власниця повинні вигадати цікаву тематику і задекорувати все під неї. Типу.. абсолютно все! Починаючи вуличними прикрасами і закінчуючи малюнками на пінці кави. Чий заклад відвідають найбільше, той і виграє, тому в цей період (так, період, бо конкурс починається першого березня і триває цілий місяць) часто роблять знижки, щоб заманити якомога більше клієнтів. "Смакота ж яка... Треба у березні навідатися сюди на це шалене змагання, обов'язково треба. Головне не забути, бо знаю я себе."
Меланія Дюк подобалася Ельвірі – та й більшості людям – через свою внутрішню силу і розум, але ворогів у неї теж було немало, мабуть. "От цікаво, а чи був би Макс такий же успішний, якби відкрив власний бар? І чи говорили б про нього якісь школярки так само захопливо? І скільки ворогів було б у нього?" Еля на мить згадала вечірку після складання зимової сесії... Минуло вже більше тижня, а вони досі не говорили. "Навіть якщо це кінець, то він дуже незграбний і недовершений. Та хто так робить, чорт забирай! Все, годі думати про нього. Потрібно знайти когось іншого. Ну... тільки не Кріса, бо він нещодавно почав зустрічатися з деким. От де дівчині знайти нормального хлопця? Чи хоча б... непоганого друга? От як люди це роблять? Краще б забивала собі голову математичними задачами, а не людьми, бо задачі хоча б можна формулами розв'язати, а для розуміння людей формул ще не винайшли. "
- - -
-Чому Vox такий несправедливий? – сумно мовила Еля.
- Хто-хто? – здивувався Ед, виймаючи тарілки з кухонної шафки. – Це таке молодіжне позначення Бога?
- Майже, - зітхнула дівчина і відставила телефон. – Це нікнейм чоловіка, який пише цікаві статті в Інтернеті на різноманітні теми, говорячи все так, як думає. У нього свій сайт є, називається "За лаштунками усмішок". Впевнена, ти мав про нього чути.
- Ель, у мене надто багато роботи, щоб читати якихось пересічних блогерів.
- Він не пересічний блогер! – обурилася дівчина. – Він суперкласний і відомий критик сьогодення, до думок якого прислуховується молодь! А це ознака справжнього таланту. Всі мої знайомі читають його.
- Гаразд, - примирливо протягнув Ед, розставляючи тарілки і виделки на стіл. – То чим він тобі не сподобався?
- Він забагато ображає Меланію Дюк.
- Власницю кав'ярні "Dixi", що неподалік площі Філармонії? Знаю. Дивись, що я зробив, - Ед поставив на стіл величезну тарілку макаронів з сиром. – Пам'ятаю, як приготував тобі їх вперше, коли ти зламала руку в 10 років і відтоді це наша особлива страва.
- Я думала, що ти забув про нашу традицію! – Еля радісно обійняла його. – Мабуть, у мене дійсно класний брат.
- А ти сумнівалася? – усміхнувся Едуард.
Еля відповіла легкою усмішкою, а по-думки згадала свою невеличку таємницю з навчанням."Ну не можу я розповісти, не хочу розчаровувати його."
-То що ж твій Vox пише про Дюк? – вирішив розвіяти незручну мовчанку хлопець, насипавши собі їжі в тарілку.
- Пише, що вона народилася багатою, тому він не підтримує масового захоплення її особистістю. Каже, що їй були надані всі можливості і вона з дитинства мала все, що хотіла. Як на мене, Vox надто упереджено відноситься до неї і висміює ледь не кожний крок. Це занадто, - говорила дівчина, наколюючи макарони на виделку. – Я не розумію його.
- А от я можу спробувати, - обережно сказав Ед. – Якщо говорити про себе, то ти знаєш, що я і редактор видавництва "Чорнильна душа", і приватний детектив, і копірайтер. Так, звісно, мені це все подобається і це був мій вибір, але хіба ж я докладаю мало зусиль? Ні, як на мене, я багато стараюсь і працюю заради того, щоб задовільнити всі свої потреби, проте не зважаючи на всі мої зусилля, грошей і слави у мене не так багато як у Дюк. А що зробила вона? Батьки залишили їй процвітаючий бізнес і її завданням було не занапастити його. От і все. У неї був старт, чималий старт, їй просто пощастило. Вона не доклала до цього жодних зусиль, тому як нею можна захоплюватися лише через те, що доля усміхнулася їй ширше ніж більшості людям? Якби вона почала свій бізнес з нуля, то я б говорив інакше.
- Ед, у неї батьки загинули, коли вона лишень школу закінчила. Потрібно багато сил, щоб не розгубитися і взяти на себе відповідальність керувати сімейним бізнесом.
- Так, мені відомий цей факт, - зітхнув хлопець. – І так, смерть близьких завжди підкошує, але до того часу в неї було ідеальне життя. Дуже легко залишатися добрим і розумним, коли всі довкола засипають тебе компліментами, коли тобі дають найкращу освіту і виховують в атмосфері любові й тепла. Вона проявила розум лише в тому, що не втратила свої численні золоті шанси, а декому доводиться боротися за саму можливість отримати їх.
- Але погодься, що не всі так само ефективно використали б таку можливість, якби вона їм випала.
- Можливо, - сухо мовив хлопець і одразу перевів тему: Подивимося якийсь фільм разом?
- - -
Віка написала Елі зранку, що таки з'ясувала дещо про Женю. Сонними очима дівчина швидко перебігла текст і усміхнулась. Виявилося, що у Чернівцях живе двоюрідна сестра Жені і вони дуже тісно дружать, тому рудоволоса часто приїжджає до неї. Сестру звати Марго. Вона не одружена і працює секретаркою на якійсь фірмі, завжди дуже зайнята. На жаль, Віка не змогла дізнатися де саме та мешкає, але роздобула їхнє спільне фото. Марго виявилася невисокою стильною дівчиною з темним волоссям, підстриженим під каре, і смарагдовими очима. Ельвіра подякувала Віці і пообіцяла всього того, що люди зазвичай обіцяють, коли їм допомагають, а потім взялася розробляти план, як дізнатися, де мешкає її "жертва".
Погода намагалася їй завадити. Першого дня шпигунства, у вівторок, вона замоталася так, що видно було лише очі. Сніг не йшов, проте мороз вдарив добрячий. Еля пройшлася вулицею О. Кобилянської до місця, де позавчора послизнулася, піднялася вгору і повернула туди ж, куди і Женя тоді зникла – праворуч. Вона не була певна, де саме їй потрібно шпигувати, тому декілька разів спускалася й підіймалася по вулиці Гоголя на вулицю О. Кобилянської. Потім Еля вирішила, що потрібно брати більший масштаб і декілька разів повільними кроками пройшлася до центру і назад. Незважаючи на постійний рух і випитий півтора літровий термос чаю, вона почала замерзати о 18:00, будучи 6 годин надворі (так, завзятість у пошуку правди – це сімейна спільна риса Еда і Елі), а зачіпок не було жодних. Дівчина прочекала ще годину і пішла додому грітися, не витримавши.
Наступного дня її рішучість нікуди не ділася, проте розуму побільшало і вона вирішила подбати трохи про своє здоров'я. "Я могла її прогавити, бо постійно тинялася туди-сюди. Краще виберу один район і ходитиму там. Добре, що сьогодні обіцяли теплішу погоду." Ельвіра вийшла з дому о 8:05, обмотавшись так само тепло як і вчора. Прийнявши тактику, ходити туди-сюди між Соборною і Центральною площами, вона витримала лише до 13:30, проте був певний результат. Еля помітила декількох дівчат, що підходили під опис Марго: одна бігла на зупинку зранку, спускаючись з соборної площі, а інша виїжджала на авто з вулиці Гоголя. Трохи поміркувавши, Ельвіра зробила ставку на другу.
Четвер повинен був стати днем істини. Вийшовши з дому ще швидше ніж вчора, вона не помилилася і таки побачила як "підозрювана дівчина" сідає у чорний мерседес та виїжджає з середини вулиці Гоголя. "Отже, вона вийшла з отого світлого будинку, запам'ятаю!" Радості Елі не було меж, але потім вона усвідомила, що за увесь цей час не бачила самої Жені. "А що як вона вже поїхала?" Засмутившись, дівчина сіла на жовту лавочку на автобусній зупинці та не помітно для себе задрімала.
- - -
-Еля, ти в порядку? Еля, Ельвіро. Ну прокидайся вже!
Дівчина розплющила очі і усвідомила, що над нею нависла колишня однокласниця Уляна, здивовано роздивляючись її своїми синіми очима:
-Ти, мабуть, втомилася сильно, що отак заснула.
- Та трохи, - сонно мовила Еля. – Справи зранку були важливі. Яка зараз година?
- Зараз пів першої, - спокійно мовила Уляна, а потім її очі округлилися: Бідолашна, ти ж, мабуть, ще й змерзла!
- Та ні, все гаразд, мені тепло. Я піду вже, мабуть.
- Нічого не хочу чути, ходімо зі мною, тут недалеко. Тобі терміново потрібний теплий чай, - Уляна схопила її за руку і потягла за собою.
Вони сиділи за шкільної партою декілька років і вона завжди була такою милою та турботливою. Ельвірі це подобалося, проте зараз їй хотілось додому.
-Послухай, зі мною правда все доб... - почала відмовлятися Еля, аж раптом побачила, що Уляна привела її до того самого будинку, звідки зранку вийшла Марго. – Ти ж раніше жила біля парку.
- Я й досі там живу, - усміхнулася Уля. – Тут проживає моя бабуся, а я до неї інколи навідуюсь.
- А вона не буде проти, що ти з гостями? – бовкнула Ельвіра, а подумки почала сварити себе, бо їй же конче необхідно потрапити в цей будинок!
- Вона любить гостей, - говорила Уля, увівши код на дверях під'їзду, - особливо тих, яких потрібно пригостити чаєм.