Зустрінемося уві сні

Розділ 9: скейтер

                   Кімнату залило ранішнім сонцем, а море блищало від яскравих променів. По пляжу бігали спортсмени, які загартовували тіло. Небо було чистим та ясним. Хлопців розбудив не гучний сигнал автівок на вулиці чи гавкіт собак, а гучні крики Хана.

- Йой, моя голівонька, як же вона тріщить, - плачучи волав Джісон.

- А я казав тобі, що це нічим хорошим не закінчиться, - сварив Мінхо.

- Чоніне, можливо, ти знайдеш у батьків знеболювальне. Будь ласка, зроби це якомога швидше, а то я помру.

- Господи, зараз, тільки перестань верещати. Ти тут не сам. Взагалі-то Фелікс і Хьонджін ще сплять, - позіхнувши відповів молодший.

Обшукавши всі місця, де могли бути ліки, Чонін так і не знайшов знеболювального через що Хан почав волати ще голосніше. Це розбудило точно всіх в будинку, а, можливо, й сусідів. Не довго думаючи, Хьонджін сказав, що піде до найближчої аптеки за ліками, а Фелікс разом з ним «за компанію».

- Це ж треба було так пити, щоб на ранок так волати, - незадоволено бурмотів Фелікс, адже йому не дали виспатись.

- Він просто пити не вміє.

В аптеці вони придбали ліки та додому не дуже й поспішали. Хьонджін повів Лікса до кав'ярні, де вони придбали лате, щоб отримати енергії на день. Додому вони повертались вже бадьорими.

- Ви що, ходили до аптеки аж в Сеул? Чому так довго, я взагалі-то тут помираю! – розлючено з мокрим рушником на голові привітав їх Хан.

- Та ні, ми просто зайшли випити кави.

І тоді той рушник полетів прямо в Хьонджіна, а Фелікс встиг втекти і разом з Мінхо сидів за столом і сміявся. Після цього, вони снідали залишками з вчорашнього вечора, адже Чонін забагато замовив, через що їжі вистачало ще й на обід.

- Слухай, Чоніне, тут є десь скейт майданчик? – поцікавився Фелікс.

- Думаю, повинен бути. Я не катаюсь на скейті тож ніколи не шукав. Спробуй піти до парку неподалік звідси, там повинно бути.

- Дякую, ввечері подивлюсь.

Весь день пройшов доволі швидко. Хлопці гуляли містом та робили багато фото. Фелікс придбав подарунки сестрам, а Мінхо на місцевому ринку смаколики для котів. В нього було три коти – Суні, Дуні та Дорі, яких він любив більше за будь-що.

- Фу, воно ж смердітиме на весь будинок! Нам тут ще тиждень бути, - закриваючи носа сказав Хан.

- Це вишукана риба, яку завозять лише раз в місяць, такий шанс не треба пропускати.

- Мені б ти купував таке дороге як їм.

- Ти і мої коти це різне, - Мінхо подивився на ображений вигляд Хана і додав: - Дідько, ти знову? Я думаю котики не будуть проти, якщо я поділюсь частиною риби з тобою, - здвигнувши плечима відповів, а потім жартівливо надіслав повітряний поцілунок за що отримав прочухана від Джісона.

Ближче до вечора, всі порозходились хто куди Хан, Мінхо і Чонін пішли до парку атракціонів.

- Агов, я думав це побачення. Чому ми взяли малого з собою? – дивуючись питав Джісон.

- Я всього лиш на рік молодший за тебе, - Чонін підбіг до Хана, щоб гепнути його, що вдалося дуже вдало.

- Побачення буде лише у твоїх мріях, - знущаючись відповів Мінхо.

***

Фелікс і Хьонджін були єдиними в кого вдалося зробити щось по типу побачення. Принаймні так це називав Лікс. Спочатку вони пішли до невеликого ресторанчика, де замовили кімбап (роли, загорнуті в сушену морську капусту, наповнені рисом, з додаванням різної начинки) та напої. Вже потім Фелікс щасливо, мов дитина, побіг до скейт майданчика, щоб показати свої вміння Хьонджіну.

- Я катаюсь на скейті з 11 років, то ж я знайду чим тебе здивувати, - хизуючись казав Лікс.

На заході сонця Фелікс зробив кілька фліпів, а потім оллі, а далі вже кілька важчих трюків. Це виглядало дивовижно. Хьонджін зробив багато фотографій Фелікса на скейті. Здавалось, що вся галерея Хвана була заповнена фото Лікса. Потім Лі під'їхав до Хьонджіна й обійнявши за талію поцілував.

Пізніше вони сиділи на лавці, тримаючись за руки, спостерігали за скейтерами, які прийшли на майданчик.

- Якщо тобі не важко, розкажи про Кім Синміна, - перервав тишу Лікс.

- Він завжди посміхався, щоб там не було, але під тією посмішкою завжди ховався біль. Він любив ванільне морозиво та слухати пісні гурту DAY6. Знаєш, ви чимось схожі. Обидва такі ж непосидючі та балакучі, - усміхаючись відповів Хьонджін.

- А хто кращий – він чи я?

- Чого це ти?

- Ну... я... просто... забудь. Ой, дивись, якийсь хлопчик впав.

- Та байдуже, хто там падає. Чому запитав це?

- Кажу ж, забудь.

- Хай там як, але я не можу вас порівнювати. Синмін помер, а ти тут. Та й загалом - це дивно порівнювати людей.

- Так, звісно. Просто забудь що казав.

Ще трішки посидівши в парку, хлопці пішли додому, де на них чекали втомлені Мінхо і Хан і задоволений Чонін після парку атракціонів.