Був прохолодний вечір. Сонце повільно ховалось за обрій. Небо спалахувало червоними, жовтими, фіолетовими та синіми барвами. І навіть з'явились перші зорі. На вулиці, поспішаючи, ходили люди. Закохані ходили під руку насолоджуючись квітневим вечором. Бари були заповнені втомленими працівниками, які відпочивали після важкого робочого дня. Якби люди, які проходили по вулиці, підняли голову вгору, то побачили б силует хлопця, який сидів на верхівці багатоповерхівки, опустивши ноги.
Два тижні пройшло з того часу, як Синмін вчинив самогубство. Хьонджін і Синмін дружили ще з дитинства і разом пережили купу різного лайна. Синмін був промінчиком світла в житті Джінні, але він виявився слабшим. Це все через батьків Синміна, які постійно хотіли зробити з нього ідеального сина, гнобили його, бувало й підіймали руку. Він часто тікав з дому та ночував у Хьонджіна. Батьки Хьонджіна, звичайно, були не проти, можна сказати, що Синмін став їм другою дитиною.
Зараз, сидячи на даху, Хьонджін взагалі нічого не відчував. Він виплакав всі сльози. Життя втратило барви, коли померла найближча, після батьків, людина. Ще трохи, і він зійде з розуму. Хлопець проводив дні лежачи на ліжку в навушниках. Батьки робили все, щоб їхній син почувався хоч трішки краще, але нічого не допомагало.
Сьогодні, вперше за два тижні Хьонджін змусив себе вийти на вулицю. Він одягнув чорне худі, порвані джинси та взяв навушники. Ноги привели його на дах багатоповерхівки, на якій колись хлопець разом з Синміном прогулювали школу та влаштовувала пікніки.
Хьонджін дивився в одну точку і тихенько наспівував улюблену пісню Синміна, яку слухав:
I need your love. I'm a broken rose.
Oh baby, help me from frozen pain
With your smile, your eyes,
And sing me, just for me.
Вперше, за довгий час, Хьонджін відчув, як по його обличчі текли теплі сльози.
- Дурень, за що ти так зі мною?- Почав кричати хлопець. Хьонджін був злий на Синміна, що той покинув його виживати в цьому клятому світі самому.
Він встав, щоб розправити плечі та роздивитись вечірній Сеул, яким раніше милувався разом з Синміном. Аж раптом Хьонджін відчув, як чиясь рука різко забрала його від краю.
- Агов, навіщо ти це робиш? – Перед собою він побачив хлопця в чорному одязі та кепці. Надворі вже було темно, тож він не зміг роздивитись його обличчя.
- Ти про що?
- Не вдавай дурня, ти ж хотів пригати, чи не так?
- Можливо, тиждень тому стрибнув би, а зараз я просто насолоджуюся вечірнім повітрям. Я тут часто проводив час з другом...
- Справді? Вибач, що перервав твої роздуми.
- Та нічого, я все одно вже йду. До речі, вперше тебе бачу тут.
- Я нещодавно переїхав сюди з мамою та молодшою сестрою через смерть батька.
- Співчуваю. Йой так пізно, що ж, ну цейво, мені потрібно йти. Сподіваюсь, ми ще зустрінемось, бувай! – Хьонджін вже хотів по швидше втекти звідси, як незнайомець знову схопив його за руку.
- Зачекай, ти любиш каву?
- Що? А, ну так. А що?
- Ти не хочеш піти до нової кав'ярні зі мною? Якщо ти вільний, звісно.
«Оце сміливий!», - подумав Хьонджін, - Я давно нікуди не ходив, чому б і ні. Але є одне но: я навіть твого імені не знаю. Звідки мені знати, може ти якийсь маніяк, який полює на самотніх, що сумують на даху?
- Хаха, я Фелікс. Як щодо 13 години?
- Приємно познайомитися, Феліксе. Я Хьонджін, для мене хоч перша година ночі підійде, я вільний завжди. Це ти про кав'ярню навпроти?
- Так. Що ж, до завтра! – і Фелікс побіг так, ніби він помирав від сорому.
Хьонджін залишився ще трішки на даху, адже ніяк не міг второпати, навіщо він погодився піти на каву з хлопцем, якого вперше бачить. Все ж таки, було в ньому щось приємне.
YOU ARE READING
Зустрінемося уві сні
Fanfiction"Люблю тебе, зустрінемося уві сні", - останнє повідомлення Синміна перед самогубством. Після цього Хьонджін залишається сам на сам з цим світом. Та одного дня, на даху він зустрічає Фелікса і після цього його життя набуває нових барв.
