Ми зупинилися лише поблизу великого роздоріжжя, яке увінчувала стара дзвіниця. Тоді, Айріс впилася нігтями у моє передпліччя зупиняючи й розвернула до себе. Її погляд випромінював чистий подив і страх... і це було мені знайоме.
— Енджі... Я тебе благаю, поясни, що відбувається. — сльози вже починали застилати її погляд, та хватки вона не попустила. — І, будь ласка, — її голос тремтів, а слова уривались здавалося кожної секунди, — без брехні. Вистачить цього маскараду! Будь ласка...поясни.
Я вагалася... Так, вона стала моїм другом на цей короткий проміжок часу, але ж вона людина. Я бачила достатньо, аби переконатися, що їм не можна довіряти, та...може, цього разу усе інакше? Може, вона не така як інші? Айріс терпіла численні секрети, брехню, істерики... Вона повинна зрозуміти. Повинна... Та чи зможе?
— Айріс... Усе це складно... — почала я тихим хриплим голосом. — І... я не хочу більше тобі брехати, тож...
Мій погляд рвучко ковзнув позаду неї: за десять метрів від нас стояв він. Чорне волосся акуратно вкладене назад, вже ледь торкалося плечей і сяяло у сонячному промінні своєю темрявою. Янтарні очі зацікавлено впивались у мене, а руки, викриваючи абсолютну незацікавленість у цьому світі, були заховані до кишень притаманної лише йому шкірянки. Він схилив голову на бік, немов застерігаючи фатальною помилкою, і самими лише устами промовив: «Не варто». Попри усю цю ситуацію, я була рада. Рада знову бачити його осуд. Я самими очима спробувала посміхнутися йому у відповідь.
— Тож... — спробувала, придушивши бурю емоцій, мовити я. — Я вже довгий час страждаю від епілепсії...і я не хотіла про це розказувати нікому. Я забула таблетки, а після такого, зазвичай, нічого хорошого не буває, тож... Мені треба додому.
Вислухавши цю брехню, Айріс ослабила руку. До того сумні очі сповнились жалем і співчуттям, а щічки припорошив сором. Мені не подобається брехати їй, та... хіба у мене є вибір? Вона мені його не лишає.
— Вибач, я не знала... Джек говорив про фокуси, от я і подумала, що той м'яч — просто невдалий розіграш, у який ти мене не залучила.
Вона доволі театрально опустила очі. І це був перший дзвіночок.
— Я справді не знаю, що там відбулося... — знову збрехала я. — Сподіваюся, — «сподіваюся, він горітиме в пеклі», — з ним усе буде гаразд.
ESTÀS LLEGINT
Історія Ангелів
Fantasia«Твій трон досі чекає на тебе.» Анджеліка Ховердс... Хтось назвав би її помилкою. Інший - возвеличив би мрією. Загублена... Загублена у собі самій, своїх вчинках і рішеннях, вона з усіх сил намагається пристосуватися до людського життя після 9 років...
