Історія Ангелів

Розділ 2

Весь дім сколихнувся від неочікувано гучного дзвінка і настирливого стукоту у двері.

Розплющивши очі, я ледве сповзла з ліжка й відкинула ковдрою усі посібники й зошити, що лежали поруч. Не пам'ятаю, коли саме вчора заснула, та впевнена, що доволі пізно. Або рано... Сонце лазером палило очі й наказувало повертатись назад у ліжко. З якою б невимовною радістю я б це зробила...

Ліниво позіхнувши, я рушила вниз сходами в такт набридливому стукоту.

— До тебе не додзвонишся! — увірвався нестримний писк в дім, варто було лиш прочинити двері.

На порозі стояла Айріс у своєму коротенькому літньому платтячку й телефоном у руках. Золотисті локони спадали на груди у глибокому декольте, а голубенькі очі пропалювали глибоченну діру у мені. Я любила свою нову подругу, та все ж... Її надокучливість часом брала верх.

У напівсонному стані я сперлась об одвірок вхідних дверей і вже ладна була спуститись по ньому, вертаючись у солодкі обійми такого короткого сну, як руки Айріс підхопили мої плечі й добряче збовтали.

— Агов! Дівчино! Земля викликає Енджі!

Я незграбно кивнула розкуйовдженою головою.

— Тож ти йдеш?

Все ж, їй вдалось мене розбудити.

— Куди?

— На матч... Ми ж домовлялись.

— Схоже, я забула... — промимрила я, потираючи скроні.

— Не «схоже», а «точно». Та нічого. Я тебе зачекаю.

Вона відкрила з ноги двері й, безцеремонно пройшовши у вітальню, впала на диван, залипаючи в телефон.

— Може не треба? — ледь не благальним тоном вичавила я.

— Ти не хочеш застати ганьбу Джека?

Я задоволено посміхнулась і переступила кілька сходинок.

— Ну гаразд... Бути присутньою на грандіозному провалі свого колишнього — святе!

Та лише пирхнула сміючись у відповідь.

Його немає вже як шість місяців. Довгих шість місяців! За вікном вже колихається вишневий цвіт, а пташки виводять численні серенади, вертячись біля вікна. Весна у самому розпалі. Я й не пригадую її ще такою барвистою й мелодійною. Усе цвіте, усе пахне... Усе живе. Схоже, тепер моя черга.