Крізь моє вікно

Частина 26 (Історія)

-Арес...

-Хм?

-Мені холодно.

-Повинно бути. Кондиціонер включений на всю потужність, щоб зберігати свіже повітря в будинку, де стільки народу. Після душа Ракель, здається, набралася трохи сил. Принаймні, вона може сама сидіти. Я допомагаю їй обтертися і кидаю мокрий рушник на підлогу.

Мої очі гуляють її оголеним тілом, і мені потрібен весь мій самоконтроль, щоб не обійняти її. Я так скучив.

Вона п'яна, Арес.

Згадую я, борючись сам із собою. Швидко розстібаю свою сорочку, Ракель сміється.

-Що ти робиш?

Я знімаю її, і одягаю на неї, застібаючи гудзики і приховуючи цю спокусу. Моя сорочка їй так іде.

-Лягай, тобі стане краще, коли ти поспиш.

-Ні, я не хочу спати. - Вона складає руки на грудях, як розбещена дитина. - Розкажи мені історію.

-Просто лягай.

-Ні.

Вона виглядає рішуче. Я змушую її лягти, сідаю поруч, притуляючи спину до узголів'я ліжка.

-Розкажи мені історію. - Вона притискається до мене, кладе руку мені на живіт, обіймаючи, і я їй дозволяю, тому що це так до біса добре, відчувати її поруч, і я так сумував за нею. Я гладжу її по голові, вирішуючи, що розповісти.

Вона завтра цього не згадає, можливість вільно розповісти їй все, що завгодно надихає, тому я починаю.

-Жив був хлопчик, який вірив у те, що його батьки ідеальна пара, що його будинок найкращий у світі. – Усміхаюся сам собі. - Дуже наївний хлопчик.

Що я кажу? Чому поруч із нею говорити так легко?

Вона сильніше притискається до мене, її ніс торкається моїх ребер.

-І що сталося з ним?

-Хлопчик захоплювався своїм батьком, він був його опорою, прикладом для наслідування. Сильний успішний чоловік. Все було ідеально, навіть надто. Батько їздив у відрядження, часто залишаючи синів із дружиною самих. - Заплющую очі і глибоко видихаю. – Якось, хлопчик повернувся зі школи раніше, після того, як отримав відмінну оцінку за контрольну з математики. У пошуках мами він побіг вгору сходами, хотів, щоб вона ним пишалася. А коли увійшов до її спальні...

Білі простирадла, оголені тіла.

Намагаюся викинути ці малюнки з голови.

-Мати хлопчика була з іншим чоловіком, то був не батько. Після цього все перейшло в безглузді пояснення, прохання та сльози, але для хлопчика все звучало так далеко, його думки були в іншому місці, почуття до його будинку, ідеальної родини випаровувалися прямо на очах, незважаючи на те, що говорила мати.

Я зупиняюся, сподіваючись, що Ракель заснула, але вона не спить.

-Продовжуй, хочу знати, що далі.

-Хлопчик розповів про це своєму старшому братові і вони обоє чекали на повернення батька, щоб усе розповісти йому. Після довгих розглядів і порожніх загроз батько її вибачив. Обидва хлопчики бачили, як їхній батько ослаб, забув про свою гордість, невтішно ридав у темряві свого кабінету.

Той сильний чоловік, опора своїм синам, виглядав тепер слабким і пораненим. З того дня батько невтомно їм твердив, що любов перетворює нас на слабаків. Хлопчик навчився нікому не довіряти, ні до кого не прив'язуватись, не давати нікому можливість зробити його слабким. Так і виріс і сподівається залишитися самотнім назавжди. Кінець.

Я дивлюся на дівчину поряд, її очі заплющені, але вона відповідає.

-Який сумний кінець.

-Життя може бути сумнішим, ніж здається.

-Мені не подобається цей кінець. - Стогне вона. - Я б придумала, що в кінці він зустрів когось, вони покохали один одного і жили довго та щасливо.

Я починаю сміятися.

-Звичайно, ти так і зробила б, відьма.

-Хочу спати.

-Спи.

-Арес?

-Так?

-Ти вважаєш, що кохання це слабкість?

Її питання мене не дивує.

-Так і є.

-Тож ти ніколи не закохувався?

-Хто сказав, що я ніколи не закохувався?

-А ти закохувався?

Зітхаю і дивлюся на неї.

-Думаю так.

Її дихання стає спокійним, очі закриті. Нарешті вона заснула.

Усміхаюся, як дурень, дивлячись на неї. Дивитись, як вона спить, наповнює мене спокоєм.

Що ти робиш зі мною, відьма переслідувачка?