Татусю, я знайшла тата!

Частина 14.

– Хьон! Чого ви з Чіміном так довго, – Юнґі нерішуче заходить за хлопцем у палату.

Чімін кидається до друга і сідає на ліжко. Юнґі стримано, від чогось хвилюючись, заходить у стерильне біле приміщення та застигає біля входу. Озираючись він баче: маленька палата з великим вікном, за яким нічого крім нічної темряви не видно, невисоке ліжко і біля неї, немов плюшева, вся в стрічках – дитяча колиска.

– Ти як? – схвильовано шепоче Чімін.

– Добре, – усміхається Техьон. Хоч і блідий, і втомлений, але очі освітлюють щасливим блиском всю кімнату.

– А... – Пак киває у бік колиски. – Як? – шепоче він.

– Не шепочи, Чіміне, вона міцно спить, – посміхнувся Кім. Він сам говорив м'яко, але його було чутно навіть Юнґі, який стояв біля дверей. – Хьон? Ти як?

– Що за дурні питання? – хоробиться Юнґі. Йому хоч незручно, але страшно цікаво запитати, подивитися на малюка в колисці. – Адже ти народжував, до тебе запитання.

– І справді, – зітхнув Техьон, обережно підтягуюсь на руках, щоб сісти вище. Чімін блискавично реагує і поправляє подушки. – Хочете потримати?

Пак різко негативно махає головою, наче та на ниточках.

– У мене руки тремтять, пізніше потримаю, – з хвилюванням усміхається Чімін, вся увага вже переключилася на його хлопця, що з блиском в очах охоче відліплюється від стіни яку так вподобав, і рухається до донсена і колиски, що стоїть поруч.

– Не прокинеться?

Техьон хитає головою і схиляється до ліжечка. Щось тихо примовляючи він акуратно бере пакуночок, притримуючи як вчили, хвилинку гойдає його на руках, а потім впевнено передає хьону. Юнги від хвилювання та передчуття майже не дихає, а коли в руках опиняється маля, альфа відчуває, як до горда клубок підкочується. Він дивиться на темне волоссячко, що визирає з-під шапочки, закриті очі з короткими віями, на маленький ніс-ґудзик і губки-бантиком, що прицмокують уві сні. Він відчуває ту ж відповідальність, що й за тата цієї крихітки – бажає піклуватися і допомагатиме Техьону відбивати наречених.

– Вона дуже гарна! – все, що говорить Юнґі, і не впізнає свого захопленого голосу. Техьон з розуміннням посміхається – він сам ледве знайде слова, щоб описати те захоплення від першої зустрічі. Хоч і виношував її, але тримати в руках – зовсім нове почуття.