Загублені

12

Я прокинулася від поштовхів Марго.
-Встаєм на сніданок,Віккі,встаєм.
Вставати не хотілось.Я себе зле почувала,бо цілу ніч мені снились жахи про дівчаток які блукали по лісу.Але прийшлось вставати.
Я одягнула на себе свої олюблені речі.Чорні шорти,чорну майку з Металікою і чорні конверси.Чорний колір я обожнювала.Він був моїм щасливим.На голові зробила неакуратний жмутик.Бути непомітною афігенно.
Сніданок був царським.Я була дійсно здивована,як в такому захалусті знають що таке нутелла.
Після сніданку в нас були заняття.Пітер і Майк,наші вожаті показували нам як виживати в походах.Ми вчилися розкладати намети,будувати захист від дощу..Було дуже цікаво і весело.Ми з Джо працювали в парі і дурачились.Я й незамітмла як час приблизився до обіду.
Ми виходили з тренувального залу.Я розмовляла з Джо про погоду і про поведінку Елінор.І я знов зіткнулась з Томасом.Це вже ввійшло в традицію,як можна бути такою незграбою!?.
-Ти реально хочеш мене угробити!-з усмішкою на лиці сказав він.А яка в нього усмішка!
-Звичайно- я також засміялась.
-Слухай,ти якраз вчасно в мене врізалась, я хотів запитати,що ти робиш в вільний час?- він сперся одною рукою на стіну,і я задивилась на його прекрасні руки,на яких було дуже багато тату.Взявши себе в руки я відповіла:
-Я планувала відпочити,але це може зачекати.
-Добре,тоді в третій біля озера,домовились?
-Домовились.
Обід також був смачним.Але я не могла на ньому зосередитись. Джо згодилась приглянути за малою:
-Без проблем.Хоч хтось з нашої кімнати буде мати натяк на особисте життя!
Після обіду в мене було 15 хвилин щоб привести себе до порядку.Я розпустила і розчесала волосся напсикалась духами, і на всякий випадок почистила зуби.
Підійшла до озера.Томас вже стояв там.Він дивився в далечінь.Я настільки задивилась на його силует,що зашпорталась і впала.
-Міс Неприємність 2015!Цікаво,чи є така номініція на Міс Всесвіт?-він підійшов до мене і з усмішкою подав руку.
-Я порівняно з моєю сестрою ше Міс Грація.-Ми засміялись.Сьогодні в тренувальному залі Марго зачепилась за шнур,який опускав сітку для волейболу,і вона з тріском впала на всіх.Ми вибирались з відтам десь півгодини.
-Я тобі хочу дещо показати,пішли-сказав Томас.
Ми попрямували вздовж озера далеко в ліс.Йшли в мовчанні.Але питання Томаса застало мене з ненацька:
-Чому ти тут?Як правило сюди надсилають дітей з проблемами в сімї..
-В мене померла мама.Тато почав пити,і в мене є підозри що він завів коханку.Для того щоб його не мучило сумління він відправив нас в цей табір.Цей алкоголік відправив шестирічну дівчинку яка не говорила нізким після смерті матері в тур похід!!- сльози самі собою почали котитись по моїм щокам.Томас зупинився,втер мені їх своєю рукою,і дивлячись мені в очі прямо сказав:
-Мій тато крадій в законі.Бив мою маму при нас з Джеймсом,нестидався приводити молодих дівчат коли і діти і жінка були в дома...Мама повісилась в нас на очах...Ми їздимо з Джеймсом сюди вже незнати скільки років.
-Мені дуже шкода- сказала я схлипуючи.
Ми пішли далі взявшись за руки.
Через пару метрів я побачила невеличку печеру.Там був невеличкий насип з каміння,який вів наверх,як сходи на горище.Я залізла туди і побачила неперевершену картину.Гори.Річка.Сонце.Це було прекрасно.Так і хотілось стати птахом і полетіти.
-Я часто сюди приходжу і просто думаю.Було бажання стрибнути,але я згадував брата і зупинявся.-Він подивився мені просто в очі.-Я не маю тобі того всього разказувати,вибач.Мені просто здалось що ти зрозумієш.-І я розуміла.Я розуміла що значить жити заради когось.Я взяла Томаса за руку і сіла на край обриву,звісивши ноги.
Томас погладжував мені руку.Сонце гріло моє обличчя.Вітер розвівав моє волосся.Запах свіжості не давав заснути.Я уявляла себе птахом.Вільним сильним птахом...
-Про що ти думаєш?
-Я?Я думаю про те,як би класно було,якби я була птахом.-Відповіла я.-Птахи такі вільні і незалежні...
-Ти така як птах.Ще тоді в торгцентрі я побачив.Ти не ходила тут,на землі,ти ніби літала....І в літаку....Той твій сміх...Ти птах.Мій птах.-Він поцілував мене в щоку.Здавалось би просто поцілунок в щоку,але як багато він всього вирішив.Том відкинувся на спину,не відпускаючи моєї руки.Я зробила те саме.Ми лежали так довго,дуже довго.
-Ми маєм іти.-сказав Томас, і ми попрямували в сторону табору.
По дорозі назад ми весь час сміялись.
Я замітила шрам у нього над бровою.
-Звідки в тебе він?-запитала я.
-То дуже смішна історія.Обіцяй,що ти не будеш сміятись.
-Обіцяю.
-Мені було років 7.Я подивився Меррі Поппінс,і мені стало цікаво що буде якщо і я,як вона стрибну з вікна з парасолькою.Яким же я був дурником!- він набурмосив своє лице і театрально надув губи.Я розсміялась не з історії,а з його виразу обличчя.Але було пізно.
-Ти обіцяла що не будеш сміятись!-він ще більше набурмосився.
-Ти як і був дурником,так і лишився!-сказала я з усмішкою,показавши йому язика.
-Щооо!?Ах ти ж!-Томас захотів мене полоскотати,але я почала втікати.Ми бігли і сміялись.Все б було добре,якби я знову не зашпорталась.Томас підібрав мене,і перекинув мене собі через плече,побіг до озера.Я кричала і пищала,а він тільки сміявся.Він забіг на деревяний місток і пригнув в озеро разом зі мною.Ми сміялись,хлюпались.Таке враження ніби світ зупився,і в ньому залишились тільки ми.Він почав мене топити в жарт,я вилазила йому на голову..
Раптом він зупинився.Ми були дуже близько один від одного.Я чула його серцебиття.Його голова почала нахилятись до моїх губ.І от коли його губи майже торкнулись моїх..
-А ну вилазьте звідти!Без дорослих заборонено залазити в озеро!А якби ви втопилися?!- на нас кричав вожатий Майк.Том трохи відсунувся від мене,і ми почали підпливати до берега.Дорослі завжди вмішуются невчасно...
Але всерівно,цей день був найкращим у моєму житті.