Загублені

8

І ось настав день відїзду.Напруга так і повисала в повітрі,недаючи нікому нормально зібратись.Тато купив нам з Марго величезні рюкзаки для подорожуючих,намет,і багато всього іншого,що на його думку згодится.Пакувались ми десь днів 3.Але наші нерви здали під кінець,коли Марго захотіла взяти з собою ляльковий будинок і всіх подружок Барбі.Я знала,що робить вона це навмисно,бо Барбі вона платонічно не переварює.Але нажаль її авантюра була з самого початку приречена на поразку.Напевно,вона надіялась на те,що з такими нервами тато передумає нас кудись відправляти.
Коли все вже нарешті заспокоїлось,і ми повсідались в машину,тато почав свою прощальну промову.Добре що ми з Маргарет прихопили свої навушники.
Підїхавши до аеропорта,вигрузившись із машини тато прикликав нас до себе:
-Дівчата,я знаю ви мене не слухали в машині але єдине що ви мали зрозуміти з того всього,це те що я люблю вас.Через 2 місяці ми побачимся,і перед вами повстане зовсім інший чоловік.Клянусь.- він чмокнув нас у щічку, і ми попрямували до терміналу А.
-Оголошуєтся посадка на літак Портленд-Річмонд пройдіть до терміналу А,повторюю,оголошуєтся посадка на літак Портленд-Річмонд,пройдіть до терміналу А.
Трьох годинний переліт, по всім законам фізики,мав видатися нудним.Я почала неуважно пробиратися до місць в середині літака,паральльно шукаючи поглядом Марго,і номера наших місць,аж раптом я врізаюсь в щось тверде і чую до здивування знайомий голос і фразу:
-Дівчино,обережніше!- я піднімаю свій погляд і бачу його,того самого хлопця з торгцентру!-Це знову ви?!
-Ой вибачте,вибачте будьласка...
-Знайди своє місце і перестань вибачатись.Знала б ти як це бісить! -проричав він.Я поклала свій маленький рюкзак ,і роздратована сіла на місце яке вказане в білеті.-То я ще й буду з тобою всю дорогу сидіти!Яка неприємна несподіванка!-з сарказмом сказав хлопець.Моя симпатія до нього опускалась все нижче і нижче,а натомість появлялося бажання його нагодувати своїм маленьким портфелем-Я звичайно перепрошую,-єхидно сказала я-Але я непамятаю того моменту коли ми переходили на ти!Якщо не заспокоїтесь зі своїм невдалим сарказмом,вилйю на вас ще й гарячий чай!- я демонстративно обернулась,заодго шукаючи поглядом Марго,якій дісталось місце на кінці літака,разом з якимсь маленьким хлопчиком приблизно її віку.Я вздихнула з полегшенням,з малою все впорядку.
Незнайомець присів на своє місце, і довго дивився на мене з роздратованістю,а я взяла і обернулась в сторону ілюмінатора.То ж треба бути таким гарним,а в одночас таким придурком?
Літак взлетів.Я сиділа,дивилась в ілюмінатор, і слухала Coldplay.Час від часу я перевіряла як там Марго.Вона,здаєтся,здружилась з тим хлопчаком що сидів коло неї.Я була за неї рада.Після смерті мами у неї не залишилось друзів.
В літаку почали розносити їжу.До нас підійшла така повна стюардесса,що я аж цілу дорогу дивувалась,як вона пролазить між рядами. Вона роздала пакети з їжою,і на диво грубим голосом запитала:
-Вам чай,каву,сік?
-Чай ,будьласка,- промовила я хором з таким нестерпним для мене сусідом.Стюардеса потягнулась за термосом,витягнула пластмасову склянку і...пролила гарячий чай на штани мому сусіду.Він не кричав.Просто з щільно зчіпнутими зубами промовив:
-Та ви знущаєтесь!-
І тут я просто почала задихатись від неконтрольованого сміху. Давно так щиро не сміялась! Весь салон літака дивився на мене як на психічку.Потім за мною почала сміятись Марго.Вона завжди казала що в мене кумедний сміх.Коли ми нарешті заспокоїлась, я сказала-Карма існує- розвернулась і далі пирскала зі сміху.Пончик в формі стюардеси масував мому сусіду пах салфеточкою,в спробі полегшити його пекучі страждання.Від цієї картини мені стало ще смішніше.При цьому фізіономію "чайової жертви" треба було бачити.Лице його було лихим,зуби міцно сціплені...-Та йдіть ви вже звідси!-викрикнув він,повернувся до мене і шепнув мені на вухо зі злостю - Ти божевільна!!
Мдааа,мій трьохгодинний переліт,пройшов явно не скучно...