Крізь моє вікно

Частина 1(Пароль від Wi-Fi)

Гуляючи поглядом по кімнаті, я зупиняюся на постерах,які висять на стіні, моя мрія- це стати психологом і допомогати людям, надіюся получити стипендію.

Підходжу до вікна, щоб  насолодитися заходом сонця. Це мій найулюбленіший момент, мені подобається в тишині дивитися, як сонце зникає за горизонтом і відкриває шлях прекрасному місяцю.

Це як ніби у них є секретний ритуал, договір, в якому  вони пообіцяли разділяти могутнє небо, при цьому ніколи не зустрічатися. Моя кімната розташована на другому поверсі, тому вид з неї пречудовий.

Але, коли я розсуваю штори, дивує мене зовсім не захід, а людина, яка сидить на задньому подвір'ї моїх сусідів: Аполлон Ідальго. Пройшло багато часу з тих пір,як я востаннє бачила, кого-небудь з цієї сім'ї у подвір'ї, і я не можу їх засуджувати, так як наші будинки знаходяться всього в декількох метрах один від одного.

Аполлону, самому молодшому з трьох братів, п'ятнадцять років,по розповідях він хороший хлопець, хоча я не можу сказати того ж про його старших братів. Без сумніву ген краси присутній в крові у всього сімейства, всі три брата дуже привабливі, так само як і їх батько. У Аполлона світло-каштанове волосся, пряме обличчя, яке вже майже розгубило всю дитячу невинність, очі кольору меду, як у батька.

Опираючись ліктями на підвіконня, я дивлюся прямо на нього. Помічаю ноутбук на його колінах, і здається, він з поспіхом щось пише.

Де твої манери, Ракель?

Засуджуючий голос моєї мами появляється в моїй голові.Привітатися з ним?

Звісно, це ж твій майбутній дівер.

Прочищаю горло і натягую свою найкращу посмішку.

-Доброго вечора, сусіде! - кричу я, махаючи рукою в знак привітності.

Аполлон піднімає голову, і його обличчя витягується від подиву.

-О! - він вискакує з крісла так швидко,що його ноутбук падає з колін на землю. - Чорт! - злиться він, водночас піднімаючи і оглядаючи ноутбук.

- Все гаразд? - запитую я, трішки переживаючи за його ноутбук, він явно не з дешевих.

Аполлон видихає з полегшенням.

- Так, все гаразд, він цілий.

- Я Ракель, твоя су...

Він мило посміхається.

- Я тебе знаю, ми ж все життя сусіди.

Звісно він знає, хто я така. Я відчуваю себе такою дурною!

- Точно - встидливо бурмочу.

- Мені пора - він піднімає крісло й повертається в мою сторону - До речі, дякую, що дала нам пароль від свого Wi-Fi. В нас не буде інтернету кілька днів, поки встановлюють нові технології. Це дуже мило з твоєї сторони.

Я завмираю в нерозумінні.

- Ділюся інтернетом? Про що ти?

- Ти роздаєш нам свій Wi-Fi,тому я тут, у подвір'ї, так як в будинку не ловить.

-  Що? Я нікому не давала свій пароль... - в  сум'ятті я ледь говорю. Аполлон зводить брови.

- Арес сказав, що ти дала йому пароль.

Моє серце вискакує з грудей,коли я чую його ім'я.

- Я ані разу в житті не розмовляла з твоїм братом.

Я б точно запам'ятала все в деталях, якби це сталося.

Здається, до Аполлона доходить, що я не в курсі справ, і його щоки червоніють.

- Вибач, Арес сказав, що ти дала пароль,тому я тут, вибач, мені дуже шкода.

Я кручу головою.

- Раслабся,це не твоя вина.

- Але, якщо ти не давала пароль, звідки він у нього? Я тільки що успішно підключився.

Я почухую потилицю.

- Не знаю.

- Добре, це більше не повториться, ще раз вибач. - з опущеною головою він зникає за деревами свого подвір'я.

Задумавшись, я продовжую дивитися на те місце, де тільки що сидів Аполлон. Що це будо? Звідки у Ареса мій пароль від Wi-Fi? Це перетворюється в детективну загадку, можу навіть уявити заголовок: "Загадка паролю від Wi-Fi ". Викидую з голови дурнуваті ідеї.

Закриваю вікно і опираюся на нього спиною, відчуваючи сором. У мене такий позорний пароль, і Аполлон його знає. Як фігово! Як він попав у руки Ареса? Поняття не маю. Арес не тільки самий красивий з братів, але й  самий небалакучий і закритий.

- Ракель, вечеря готова!

- Вже біжу, мама!

Це ще не кінець. Я дізнаюся, як Арес получив пароль. Це буде моє особисте розслідування. Хто знає, можливо я куплю сонцезахисні окуляри, щоб виглядати як професіональний детектив.

-Ракель, вечеря готова!

- Вже біжу!