Кейтлін
– Чому ти так дивишся на мене? – запитую я, стикнувшись вранці з поглядом Майкла на собі. Склалось враження, наче він пильно щось розглядав на мені.
– Я дивлюсь на твій шрам за вухом, – майже пошепки промовляє Майкл, тягнучись рукою до шраму за моїм вухом, він обережно поклав свою долоню мені на обличчя, великим пальцем погладжуючи шрам. – Якби не він, я б ніколи тебе не знайшов.
– Не треба, – забираю його руку та встаю з ліжка, залишки торту стояли на столі, телевізор був вимкнений, я навіть не пам’ятаю, як заснула вчора. Пам’ятаю, як Майкл хотів поцілувати мене, але я не дозволила йому цього зробити.
– Кейтлін.
– Я ненавиджу свої шрами, вони жахливі, кожного разу, коли хтось дивиться на них, мені не по собі, через це я ненавиджу своє тіло.
Майкл завмер, дивлячись на мене, легка посмішка, яка була на його обличчі, одразу зникла. Він встав з ліжка та підійшов до мене, ставлячи руки мені на плечі.
– Кейтлін, ти прекрасна з кожним з цих шрамів, зі своїм нестерпно впертим характером.
Досі тримаючи мене за плечі, він поцілував мене в лоба і прошепотів:
– У мене є ідея, але ти повинна довіритись мені.
Довіритись йому – це наче залізти до пащі крокодила, але я все таки киваю в знак згоди, і Майкл відпускає мене.
– Тоді ти збирайся, я буду чекати тебе унизу, – він швидко зайшов у гардеробну і вийшов звідти через кілька хвилин.
Довірившись Майклу, я швидко зібралась після того, як він пішов, та спустилась вниз. Він чекав мене надворі біля машини, по-джентельменськи відчинивши мені двері, він грайливо підморгнув мені та обійшов машину.
– Куди ми їдемо? – запитала я, пристібаючись.
– Сюрприз.
– Сподіваюсь, хороший.
– Теж сподіваюсь на це.
Через півгодини ми зупинились поруч з тату салоном.
– Ти сказала, що ненавидиш кожний свій шрам, адже він жахливий, тому, якщо ти згодна і довіряєш мені, я пропоную перекрити твої шрами тату.
Я завмерла, дивлячись то на салон, то на Майкла. Не бажаючи роздумувати, я кивнула і вийшла з машини.
Усередині салон був оформлений у сірих та чорних тонах, стіни були розписані різними написами та малюнками.
– Отже, які саме тату ти бажаєш? – запитує Майкл.
– Довіряю цю справу тобі, – кажу я.
До нас підійшов чоловік років тридцяти, він привітався з Майклом, схоже, вони були знайомі.
– Це Кейтлін, моя дружина, – відрекомендував мене Майкл, – а це Тод, саме він набивав усім нам тату. Робить це професіонально та обережно.
Я лише кивнула, потискаючи простягнену руку.
– Що будете бити?
– Є у мене кілька ідей, але це буде сюрпризом для неї, – промовляє Майкл, киваючи на мене.
Отже, поки він малював ескізи з Тодом, я очікувала на кушетці.
– Готова?
– Чесно? Не дуже, але я хочу, – відповідаю я.
– Тоді почнемо зі шраму за вухом.
Через дві години мені вручили дзеркало, за вухом красувалось крило ангела, а на ключиці – гілочка оливки.
– Знаю, Олівер пов'язаний з цим шрамом, тому гілка оливки, шрам сам по собі нагадував крило, тому навіть не став довго думати.
– Дякую, – тихо шепочу я.
* * *
Час до весільної церемонії пройшов занадто швидко.
Я стояла перед дзеркалом, поправляючи сукню, коли в кімнату зайшла Фінна, вона виглядала занепокоєно.
– Ти в порядку? – запитую я.
– Так, – всміхається вона. – Просто моя маленька сестричка виходить заміж. Пробач.
Вона обійняла мене, повторюючи вибачення.
Чому вона вибачається?
– Фінно, що з тобою?
– Усе гаразд, – вона випускає мене зі своїх обіймів. – Нам уже час.
Я киваю, Фінна вийшла з кімнати, і усередину зайшов батько Олівера. Він опустив фату мені на обличчя, я обвила його міцну руку, знаючи, що ця людина не дозволить мені впасти.
Він вивів мене на двір і повів прямо до вівтаря. Крізь фату я бачила Майкла та Крістіана. Вони обоє були в чорних костюмах з метеликами і, схоже, обоє нервували.
Майкл зробив кілька кроків мені на зустріч, і батько Олівера передав мене йому, попередньо сказавши:
– Твоє тіло не знайдуть, якщо ти зробиш їй боляче.
– Я пам'ятаю це, – промовив Майкл, беручи мене за руку та ведучи до арки з квітів.
Ми вирішили святкувати наше "весілля" за містом у невеликому готелі. Свято було в біло-оливкових тонах, усі квіти були живими, жодних штучних. Столики для гостей були розміщені хаотично, усі могли вільно пересуватись та спілкуватись.
Як тільки ми стали на свої місця, темно-волоса жінка заговорила:
– Кейтлін Сноу, чи згодні ви взяти Майкла Ґріффіна за чоловіка?
Я мовчу, не відповідаючи на її запитання, дивлячись в одну точку, раптово його рука торкається моєї і він тихо шепоче:
– Що сталося? Невже передумала? – його тон жартівливий, і слова звучать як жарт.
– Так! – голосно заявляю я. – Я згодна.
Ми обоє посміхаємось, наче все це справжнє весілля і наші почуття теж справжні, але єдине справжнє, що тут зараз є, – це наш дурний гумор.
– Чи згодні ви, Майкле Ґріффіне, взяти Кейтлін Сноу за дружину?
Він так само мовчить, але у відкриту дивлячись на мене.
– Ви згодні, містере Ґріффіне?
– Зачекай, я насолоджуюсь моментом, – жартома кидає він.
– Оу, пробач.
– Можна? – запитує він, я киваю.
– Так! Я згоден, – так само голосно заявляє він.
– Обміняйтесь клятвами та обручками.
– Клятвами? – спантеличено промовили ми з Майклом в один голос.
– Хіба вас не попередили? – шепоче жінка.
– Ні, гаразд, ми скажемо клятви, але чи можу я підняти фату? – промовив Майкл.
Жінка кивнула – і він обережно підняв її, блакитні очі спочатку блукали по обличчю, а потім зупинились на очах.
– Кейтлін Сноу, сірооке нещастя, яке звалилось мені на голову в грозовий день і змінило усе. Ти наче шторм, який зніс все на своєму шляху, і я хочу, щоб цей шторм продовжувався і ніколи не закінчувався. Я хочу бути поруч при кожному твоєму успіху і поразці. Бажаю проганяти твої найбільші кошмари та бути поруч, коли ти прокидаєшся від них, – здається, моє серце зупинилося від його слів, а він все продовжував. – Я клянусь кохати тебе до тих пір, поки всесвіт не зникне. Ти стала моїм найбільшим бажанням.
Я ледь могла дихати не те, що говорити, тремтячим голосом я почала свою клятву, намагаючись скласти її на ходу:
– Майкле Ґріффіне, я клянусь готувати твій улюблений торт на кожний твій день народження, – промовила я, викликавши в нього посмішку. – Обіцяю бути на кожних перегонах і бажати тобі удачі. Я хочу бути поруч при кожному виграші та поразці. Ти найкраща і найнедосяжніша мрія в моєму житті, – я ковтаю клубок посеред горла і кажу те, у чому не можу зізнатись навіть собі: – і я кохаю тебе, безмежно, я знала це ще тоді в ліфті.
Його пальці обережно надягнули на мій палець обручку, я зробила те саме, і його губи такі теплі та м'які накрили мої.
Я була готова розтанути в цьому поцілунку.