Маттео
Після того як Лука сказала що голодна я вирішив замовити їй їжу, а на десерт обов'язково солодощі. Після того як я замовив їжу мені на телефон поступив дзвінок.
-Так.
-Той офіціант про якого ви говорили, ми вже знайшли його, що з ним робити?
-Кілька пальців зламайте, більше нічого. - відповів я після поставив телефон на стійку.
Я не міг допустити того що цей офіціантик буде без покарання. Він бляха дивився на неї, він посміхався їй. І він не мав цього робити! Я міг би вбити його, але саме через неї я не зроблю цього. Я обіцяв контролювати себе, я стараюсь.
Зламавши пальці - не вбивство.
Це буде йому уроком про те що не можна дивитися на дівчину яка належить мені!
В двері подзвонили, а отже їжа тут. Швидко оплативши, я розклав їжу на стіл а тоді пішов кликати Луку.
* * *
В офіс я приїхав досить швидко, щоб нарешті покласти край цим покидькам.
-Заберіть цей шмат. - вони піднімають мертве тіло і саме збиралися йти але зупинилися.
Я прослідкував за поглядом своїх людей, і те що я там побачив змусило моє тіло заледеніти.
Лука дивилася на труп чоловіка з діркою в голові.
Блять!
Сука!
Який я грьобаний ублюдок! Я допустив те що не повинно було статися.
Вона навіть не моргає, просто дивиться на це. Я роблю крок до неї і здається це подіяло на неї, вона перевела свій погляд на мене. І краще б я не бачив цього. В її очах читалося лише одне - страх. Вона почала мене боятися. Бідолашна моя дівчинка. Я нізащо, ніколи не зроблю їй боляче. Але те, що вона побачила я просто не зможу стерти це з її пам'яті як би мені не хотілося цього зробити.
-Крихітко. - зі страхом промовляю я.
- Ти... - вона моргає кілька разів, напевно, проганяючи сльози. Ні, будь ласка, не треба цього робити. Тільки не плач, прошу тебе, я не зможу цього витримати. -Убив... людину? - перша сльозинка скотилася її ніжною ледь рожевою щічкою і мені до смерті хотілось її витерти, а потім поцілувати. - Мій Маттео вбив людину. - прошепотіла вона не вірячи своїм словам. Я зробив кілька коротких кроків до неї але вона схопилася за двері виставляючи руку вперед щоб я не наближався. І це вбило мене. Я просто блять зараз втрачаю її, і як же боляче усвідомлювати що я нічого не зможу з цим вдіяти. Я хотів бути для неї усім, але я налажав. Дуже сильно. І тепер я не знаю що мені робити, щоб знову повернути її. Я був безпорадний.
Лукерія
Я не могла повірити в те, що сама бачу зараз. Мені здавалося, що це все розіграш, сон, не правда. Та будь що. Але я не могла повірити своїм очам. Моє тіло буквально перестало слухатись мене, а в горлі пересохло, нічого не могла зрозуміти. Я просто завмерла дивлячись на те як Маттео нахилився до людини якого тримають за руки ще двоє чоловіків, а потім засадив маленький ніж йому око. Пролунав гучний гіркий крик, а потім і мій тихенький схлип, якого ніхто не почув через крик. Я дивилася як катують людину.
Господи, за що?
Чому вони це роблять?
Як мені допомогти цій людині?
Невже зі мною так само зроблять через те, що я побачила? Я була свідком цього.
Маттео зможе так само зробити?
Стільки запитань, а відповідей жодного. Я ніколи не боялася Маттео, але зараз я вже не була впевнена в цьому. Він був зараз зовсім інший, не такий ніжний, люблячий або навіть милий, зараз все було інакше. Він був жорстоким, злим і... Вбивцею?
Вони не бачили мене тому що я досі стояла біля дверей поки вони були в правій стороні кабінету за невеликими трьома колонами.
-Прошу ... - стогне чоловік благаючи Маттео. - Я прошу вибачення за те... За те, що підірвав твій... клуб... Я все віддам, усі гроші! Навіть більше. - жахливий не щирий сміх пролунав по кабінету. Цей сміх належав Маттео.
-У мене є інша ідея. Я думаю вирізати всі твої органи, а потім продати їх... думаю виходить навіть краще і набагато корисніше. Як думаєш? - чоловік починає гірко плакати. - Але нажаль мені ніколи гратися з тобою в няньки. - Маттео піднімається, а тоді спрямовує пістолет до його голови. - Я вб'ю тебе не лише за те, що ти підірвав мій клуб, я вбиваю тебе за те, що ти вбивав, і ґвалтував сотні жінок, ти вже давно мав за це заплати ціну, ось і нагода. - Маттео на пістолеті щось клацнув і тоді пролунав постріл.
Я змалечку вірила що Маттео - це той самий принц з казок які мені часто читала мама на ніч щоб я змогла заснути.
З дитинства я мріяла як Маттео буде лагідно братиме мене за руку, цілувати її кажучи „як сильно він мене любить." Я мріяла про той самий поцілунок з казок принца та принцеси. Я мріяла про казку з ним, та виявилось що все це була не казка - це був лише початок жахіття. Він змусив мене вірити у те чого ніколи не буде. Він виявився не добрим та прекрасним принцом на білому коні - він виявився злим персонажем з казки які вбивають мрії, залишаючи після лише розчарування а слідом спустошення.
Лукерія
(12 років 17 квітня)
Сьогодні мій улюблений день який відбувається що року. Мій день народження. Сьогодні мені виповнюється дванадцять років, я стаю старшою і це мені подобається. Напевно я зможу хоч так привернути увагу Маттео до себе. Він називає мене маленькою принцесою. І іноді мені подобається але те, що він додає слово "маленька" мене ображає.
Хіба він не бачить, як сильно мені подобається?
Мама мені дуже багато разів говорила про те, що він не та людина з казки про яку я мрію. Вона багато разів казала "що не може бути кохання між мною та тим хто він є",але я не розуміла чому, щоразу коли я її про це запитувала вона замислювалася а потім сумувала, іноді бувало плакала. Та я все одно нічого не могла вдіяти із почуттями до нього.
Сьогодні я одягла найкрасивіше плаття яке є в моєму гардеробі, тітка Аделазія мені стільки всього накупила що деякі речі я ще жодного разу не носила. Але найяскравіша красива рожева сукня запала мені в душу і я вирішила, що для такого свята якраз буде саме воно. Я виходжу з кімнати і мене одразу підхоплюють на руки. Мій брат кружляє мене обіймаючи.
-З Днем народження сестричко. - він опускає мене на землю, нахилившись наді мною. Мені вже дванадцять але зріст мій такий наче я якийсь гном. Напевно саме через мій раст я не подобаюся Маттео. -Дивися. - він передає мені подарунок. -Подивися що там в середині. - я відразу ж почала відкривати його, і коли я дісталася серцевини я побачила: красиву прикрасу зроблену з рожевих каменів, та маленька квіточка яка ще прикрашає намисто.
-Вау, це ... це дуже красиво! - я застрибнула на брата обіймаючи його він розсміявся.
- Ти так задушиш мене. - я відсторонююся, щоб знову подивитися на прикрасу. - Давай я його одягну.
-Будь ласка. - коли він наципив його мені, я стала ще гарнішою. Тепер думаю Маттео точно зверне на мене увагу.
-Ой а хто тут у нас. - якась дівчина вийшла з-за рогу. - Боже це твоя сестра, вона прекрасна маленька дівчинка. - я насупилась.
-Я не маленька! - грубо відповіла я дівчині.
- Вона не любить, коли її називають маленькою Марсель.
-Оу добре, пробач.
-Хто ти?
-Я дівчина твого брата, - вона посміхається мені. - Думаю ми станемо подругами... і я маю для тебе подарунок. - Вона простогає мені подарунок, і я ввічливо забираю його, та щось мені в ній не подобається.
-Він тільки мій брат, ти в мене його не вкрадеш! - дівчина почала сміятися. Ні глузувати з мене. Вона відкрито насміхалася, та от тільки Ілля цього не помічав. Вона схоже дуже сильно йому подобалась.
-Вона дуже ревнива, навіть Маттео ревнує. - пояснює він.
-Все ясно, не бійся, я не заберу твого братика. - він узяв дівчину за руку.
-Пішли нас чекають, усі хочуть привітати тебе з днем народження. - вони пропускають мене вперед, і я гордо наче королева проходу повз них, особливо хочу показати дівчині що - я тут головна, і її не щира посмішка зійде з обличчя. Вона не любить мого брата - це було зображено на її обличчі, але чому тоді вона з ним? Можливо я просто нічого не тямлю в коханні?
Ми заходимо у вітальню і я бачу: багато рожевих та фіолетових кульок, і багато прозорих на яких видно написи "З днем народження принцеса". Маттео тримав торт у руках із дванадцятьма свічками. Мама, батьки Маттео, Ель та її батьки тримали в руках подарунки та маленькі букетики квітів. Я захоплено ахаю, бо це той день народження, про яке я так мріяла.
—З днем народження маленька принцеса. — каже Маттео, сидячи біля мене. -Загадай бажання і задуй свічки. - він гарно посміхається мені від чого в нього на обличчі видніються ямочки.
—Звичайно. -я складаються ручки в кулачки і думаю над бажанням. Багато думок, але я хочу тільки одного. "Щоб завжди було так як зараз." я дмухаю на свічки кілька разів і вони гаснуть, всі починають плескати в долоні і я справді почуваюся принцесою.
—Я вітаю тебе принцесо, сьогодні ти на рік стала старшою. - він передає торт комусь і просто обіймає мене, я ж роблю те саме. -Не скажеш що забажала?
—Ні, інакше воно не здійсниться. - він сміється.
—Добре. Сподіваюсь воно здійсниться...
Весь день я веселюся зі своєю подругою Ель, я навіть розповіла про дівчину Іллі і вона почала трохи хмуритися, або навіть ревнувати?
Тому поки ми всі сиділи за столом поїдаючи смачний торт ця дівчина відійшла кудись, я ж теж сказала що хочу в туалет, але я шукала її і знайшла досить швидко, вона була у дворі розмовляла по телефону.
—Так, так милий. Ще трохи і я розкручу його на бабки. Так, скоро знову будемо разом. Не перебільшуй, він зовсім не в моєму смаку. Милий потерпи трохи, я не можу в нього просити зараз стільки грошей, буде надто підозріло... - вона обернулася і побачила мене на порозі.—Я передзвоню. - вона злякано вимикає телефон. - Чому не за столиком?
—Я все чула Марсель. - її посмішка сходить з обличчя.
— Про що ти кажеш?
—Я все розповім братові. - я тікаю геть і вона біжить за мною.
—Стій ! - я швидко забігла до вітальні і тепер я бачу що за столом сидять тільки Ілля Маттео та Ель. Напевно, інші просто вийшли на подвір'я.
—Лука що з тобою? - і я просто кажу прямо:
—Вона тебе не любить! - ця дівчина стала біля мого брата і почала ридати.
—Марсель що трапилося? - запитує Ілля в неї.
— Вона розмовляла по телефону з хлопцем, казала що "розкрутить тебе на гроші". - кричу я і він хмуриться.
— Вона просто ненавидить мене Ілля, вона не приймає мене. Я хотіла подружитися з нею але вона штовхнула мене. - я витріщаю очі від її брехні.
– Що? Я... я не робила такого...
— Годі! -закричав брат. — Лука час зрозуміти що в кожного є своє життя. Я розумію, ти любиш мене, але це вже переходить всі межі. Твої ревнощі виходить із під контролю. Ти маєш вибачитися. - на мої очі навертаються сльози коли він обіймає її.
—Гей Ілля, я не думаю що вона могла штовхнути її. - Маттео підходить до мене.
— Але ж це правда! – кричить дівчина. —Вона штовхнула мене, сказала що не дозволить мені бути з тобою.
—Лука вибачся! - знову повторює брат, я штовхаю Маттео щоб відійти.
—Ти зіпсувала моє день народження, - з повною образою кажу я хлюпаючи носом. — і я сподіваюсь що мій брат розплющить очі і кине тебе! - я витираю маленькі капельки сліз зі щок. — А ти за те що не повірив мені, - звертаюсь до брата. — я просто не побачу тобі! - кричу йому на що він помітно напружився.
—Лука. — Я повертаюся і йду геть. —Лука! - кричить брат, але я його не слухаю і щойно я заходжу до своєї кімнати, одразу застрибую на ліжко і починаю ридати. Мій брат не повірив мені. Я його сестра, я ж просто хотіла допомогти. Вона ж його не варта, але він не повірив мені. Так сумно. Так боляче.
В двері почулися ледь чутний стукіт.
—Іди геть, хто б ти не був!
—Ти хочеш щоб я пішов, принцесо? - я піднялася на ліжку.
—Т-так.
—Справді? — двері тихенько відчиняються і в них з'являється Маттео з мискою фруктів.
—Я просила піти. - він зачиняє за собою двері, а потім підходить до мене.
—Дивися, я приніс твої улюблені фрукти. - він сів поруч.
—Дякую. — я витираю свої сльози і беру маленький шматочок яблука.
—Будь ласка. - але я не могла їсти, мені було так прикро, що замість того щоб повірити своїй сестрі мій брат повірив незнайомій дівчині, і я просто знову заплакала. Нехай Маттео думає що я плакса, але я просто не можу тримати це в собі.
—Гей-гей-гей. - він ставить на стіл миску з фруктами. —Принцесо, ти чого? - він витирає мої сльози і одразу обіймає мене. Так тепло та затишно. — Ну, не треба плакати, все добре.
—Мій брат мене не любить.
—Звичайно це не так. Він дуже любить тебе.
—Але він не повірив мені.
— Я впевнений він скоро зрозуміє, що був не правий.
—Але ж я сказала правду, чому він так вчинив?
— Іноді він такий убл... - він зробив паузу, а потім продовжив: - Дурень. - я трохи посміялася.
—О, ось це вже краще. У тебе красива посмішка Лука.
— Дякую. - я усуваюсь від нього.
—За що ти дякуєш мені?
—За все. - я знову обіймаю його. — Я люблю тебе. - Господи, я це сказала. Я зізналась.
—Я теж люблю тебе маленька принцесо. - але напевно він не сприйняв це так як я хотіла. Мої почуття до нього - це кохання.
Мені б дуже хотілося поцілувати його але тепер я зрозуміла що напевно цього ніколи не станеться, і мені варто забути про ці почуття, адже він настільки старший за мене. І дивиться на мене, як на дитину. Я всього лише маленька дівчинка яка приїхала сюди і закохалася в красивого хлопця який ніколи не буде моїм...
Зараз
Моє тіло скувало страхом, і єдине що я зробила це побігла.
—Лука! - десь далеко чую голос.
Швидко забігаючи в ліфт я натискаю кнопку "перший поверх", двері дуже повільно зачиняються і мені здається що він наздожене мене але ні, він не встигає.
—Блять! - чую лайку крізь свій плач. Я не знала що роблю, але як тільки я вийшла з ліфта на сходовій доріжці я побачила Маттео, що біжить. — Лука стій. - але я просто бігла на вихід.
— Лука? Що сталося? - з нізвідки з'явився Марк, але я не звертала на нього увагу і просто тікала. Я вибігла на вулицю але мені потрібно було швидко перебігти дорогу щоб остаточно він не зміг мене наздогнати тому не задумаюсь я просто бігла по дорозі поки не почула як кричав Марк.
—Ні! Стій! - я почула свист, крики, а потім нічого. Моє тіло ніби паралізувало і я нічого не могла з ним зробити, навіть елементарно пальцем ворушити. Нічого не пам'ятала.
—Боже мій, крихітко. - Маттео наздогнав мене і це останнє що я почула перед тим як заснути. Це було шалено не зрозуміло, адже я бігла а після просто хочу спати. Не можливо. Нічого не зрозуміло.
Автор :
Боже стільки раз я переписували цю главу, адже мені нічого не подобається, але дуже багато коментарів що до продовження, тож ось воно. Але попрошу вас ще разззз не пишіть такі коментарі "проду", "коли прода", "чекаю продовження", або "різні емоджі". Адже я чекаю від вас не лише коментарі що до автора а і до головних героїв, адже книга про них. Тому давайте назбираємо тут
30 коментарів💬 та 60 зірочок⭐ - це буде натхненням автора 💙, а також це буде просувати мою книгу. 💋