Пульс 101 / РЕДАГУЄТЬСЯ

13. Біль

Лукерія

Через кілька годин ми вже будемо в Лос-Анджелесі. Я так скучила за матір'ю, за братом, за батьками Маттео. А ще мені потрібно розказати про відносини з Маттео. Ще з самого дитинства мама вже знала про мою закоханість до нього, але завжди говорила що він не той хлопець. Вона якось говорила що таке кохання ніколи не буде щасливим, я питала її чому та вона ніколи не договорювала. Та я щаслива з Маттео, він робить мене щасливою.

Мати Маттео влаштовує велику вечірку в честь його день народження, яке було місяць може більше тому.

-Мила, щось сталось? - Маттео відволік мене від власних думок.

-Ні усе добре. - я посміхнулась йому та він не повірив мені.

-Я вже говорив тобі щоб ти мені ніколи не брехала, тож в чому річ? - строго промовив він, навіть цуценя на мої колінах розплющив очі на кілька секунд.

-Усе гаразд, просто я хвилююсь. - відвідаю йому вже чесно.

-Хвилюєшся? Чому?

-Я ж повинна сказати матері про наші відносини. Що ми разом, але...

-Але? - він нахмурився.

-Розумієш, мама помітила мою цікавість до тебе ще коли мені було одинадцять, та кожен раз говорила що ти не той хлопець, який...

-У якому сенсі не той? -він перебив мене, я бачила його переживання, він ніби боявся. Ніколи не бачила його таким.

-Ти зробиш мені боляче, вона сказала що таке кохання ніколи не буде щасливим. - він міцно зжав мою руку та сплів наші пальці.

-Ніколи Лука, ти завжди будеш зі мною щаслива. Я розумію твоя матір хвилюється, але ти вже достатньо доросла щоб робити вибір самій. Ніхто не змусить мене відмовитись від тебе. - він поцілував ніші сплетені руки, а тоді наше мовчання продовжилося.

Я навіть не помітила як заснула.

Сидячи на бортику біля басейну я спостерігала за Маттео. Він та інші хлопці грали футбол, звісно я дитина він мене навіть не помічає, але мені достатньо спостерігати.

-Лука, що ти робиш? - мама присіла поруч зі мною.

-Нічого.

-Він тобі подобається? - одразу спитала мене мати.

-Що? Мамо як він може мені подобатись? Ти бачиш який він, старший дорослий, а я?