Стукаю в двері Майкла спочатку зовсім тихо, потім трішки голосніше, але він так і не відповідає. Не бажаючи попастися комусь на очі, відчиняю двері і заходжу в кімнату саме в той момент, коли він виходить з ванної. На ньому сірі спортивні штани, він йшов, на ходу витираючи каштанове волосся.
"- Чорт забирай, а він до біса привабливий", - подумала я, але швидко прогнала ці думки.
- Якого... - злякано промовляє він, прикриваючи верхню частину тіла.
- І тобі доброго вечора, можеш не прикривати свої кубики, я вже їх бачила, - з деякою насмішкою кажу я.
Майкл швидко проходить повз мене, беручи футболку на ліжку, та так само швидко одягає її.
- Чому ти тут? Як ти увійшла?
- Через двері.
- Кейтлін!
- Я постукала, ти не відповів, я знову постукала вже голосніше, але ти знову не відповів, тому я увійшла. Подумала, а раптом тобі стало погано, ти впав і втратив останні крихти розуму.
- Здається, це ти втратила останні крихти культурної поведінки, - відповідає він, на мить мій погляд затримується на його губах, і в пам'яті одразу спалахує побачене в саду.
- Я прийшла по справі, - раптово серйознішаю, чим трохи збиваю його з пантелику. - Це єдине місце, де я можу спокійно попрацювати, не боячись, що мене спіймають.
- Ти серйозно? - спантеличено запитує він.
- Абсолютно серйозно.
Сідаю за письмовий стіл Майкла, відкриваючи його ноутбук.
- Користуйся на здоров'я, - скептично промовляє він.
- Дякую.
Умикаю його і одразу натикаюсь на пароль.
- Який пароль?
- 2789
- 2789? - перепитую я.
- Мені принести тобі вушні палички вуха прочистити?
- Краще сам ними частіше користуйся.
Уводжу пароль ноутбука та швидко заходжу у свій акаунт. Серед купи листів на електронній пошті знаходжу потрібний.
"Місіс Сноу, я поспілкувалась з адвокатом Кресвел і з великою радістю візьмусь за цю справу. Якщо ви маєте вільну хвилинку, зателефонуйте мені по відеозв'язку і ми все обговоримо.
З повагою, детектив Брайт."
Закриваю листа і швидко знаходжу детектива Брайт.
За кілька гудків на екрані монітора з'являється жінка років тридцяти шести, з русявими кучерями, на ній був чорний стриманий костюм і, здається, вона досі була на робочому місці.
- Пробачте, детективе, я не одягнена настільки по-діловому, як ви, - кажу я, торкаючись свого зеленого худі.
- Усе гаразд, Кейтлін, це я потурбувала вас. Мені було цікаво послухати історію з ваших уст і хотілось би послухати ваші здогадки.
- На жаль, поки я не маю жодних здогадок, адже тільки нещодавно зустріла потерпілу. Історія доволі проста. Ми з моїм, - я підіймаю погляд, дивлячись на Майкла, який увесь цей час наглядав за мною, стежачи за кожним рухом, - з моїм нареченим їхали додому, коли я побачила дівчину на мосту.
- Чому ви зупинилися?
- Не знаю, я... я просто побачила дівчину, яка переступала перила мосту і не змогла проїхати повз.
- Що ви побачили, коли підійшли ближче?
"Розбиту в друзки дівчину, яка намагалась зробити найсміливіший крок у своєму житті", - подумала я, але відповіла зовсім по-іншому.
- Молоду дівчину, зовсім юну. Вона була налякана, явно не хотіла насправді померти, але щось змусило її стояти там. Синці на руках та обличчі і кров на подолі сукні.
- Адвокате Сноу, чи справді ви бажаєте бути її адвокатом?
- Так, - твердо кажу я.
- Тоді зустрінемось завтра о десятій, я повинна вам ще дещо показати, але вже особисто.
- До зустрічі, детективе, - просто відповідаю я.
Вимикаю дзвінок та виходжу зі свого акаунту, закриваю ноутбук, знову стикаючись з поглядом блакитних очей Майкла.
- Що?
- Де твоя каблучка? - серйозним тоном промовляє він.
Чорт.
- Я ж казала тобі, я не ношу прикраси, я гублю їх або залишаю десь, - якомога звичним та байдужим тоном кажу я. – Мабуть, вона злетіла, коли я мила посуд.
- Кейтлін.
- Мені потрібно розібратись у листах на електронній пошті, допомогти Оліверу зі справою та проглянути документи, які вдалося дістати щодо дівчини з мосту.
- Де каблучка? - підіймає тон Майкл.
- Не знаю, - також занадто голосно відповідаю йому.
Я дивлюсь прямо в його блакитні очі. Майкл не був аж занадто красивим, але його очі заворожували, волосся, яке було трохи вологе, спадало на чоло, і деякі прядки, як мені здавалося, падали йому на очі. Я дивилась на нього, поки він не відвернувся в іншу сторону, я бачила, як Майкл взяв навушники та ліг на ліжко.
Дякувати богу, я зможу нормально попрацювати.
* * *
В очах уже все розмивалось, коли я переглядала деталі справи Олівера. Переводжу погляд на годинник біля ліжка Майкла. 03:38. Знову дивлюсь на екран ноутбука та купу матеріалу, яку треба переглянути.
* Майкл прокинувся від різкого звуку, у кімнаті досі горіло світло, на годиннику була пів на п'яту ранку. Повністю вставши з ліжка, він побачив причину різкого звуку. Зі столу, за яким сиділа Кейтлін, упав її блокнот. Сама Кейтлін спала прямо за столом, її біляве волосся розсипалось по столі і прикрило обличчя. Вставши з ліжка, він підійшов до неї, вона виглядала змучено, у руці вона тримала ручку.
"- Мабуть, щось записувала", - подумав він.
Обережно він підійшов до неї, забираючи голову зі столу та притуляючи до своїх грудей. Інстинктивно Кейтлін обійняла його за шию, Майкл, стараючись не розбудити її, підняв на руки та поніс до ліжка. Її гаряче дихання обпікало його шию, він важко вдихнув повітря, коли вона, ховаючись від світла, підсунулась ближче до його шиї.
Хлопець поклав її на ліжко, вкривши ковдрою, і швидко вимкнув світло. *
- Відчиніть, - кричу я, стукаючи по дверях кулаками, здається, що на них уже з'явилися рани від безперервного стукання об двері, - благаю, відчиніть.
Гарячі сльози стікали по щоках, я вперто стирала їх рукавами завеликої кофти.
Я втомилась стукати та кричати, тому сіла поруч з дверима, зняла черевика і почала стукати ним, знову благаючи відчинити двері.
Раптово прокидаюсь від того, що хтось стискає мене у своїх обіймах. Майкл?
Він обіймав мене та гладив по волоссю, заспокоюючи.
- Це лише сон, - шепотів він мені на вухо, міцніше стискаючи обійми.
Чомусь його голос заспокоював, моє збите давніми спогадами дихання вирівнялось. Чомусь у дану мить мені було байдуже, як саме я знову опинилась у його ліжку і чому він зараз обіймає мене. Я досі не розплющувала очі, очікуючи, що він відпустить мене, але цього не сталося. Він досі обіймав мене, хоча пройшло вже кілька хвилин. Його долоня, яка гладила мене по голові, зупинилась, великі пальці заплутались у моєму волоссі. Я завмерла, мабуть, навіть не дихала, намагаючись зрозуміти, що відбувається, він спить. Майкл заснув, обіймаючи мене!
Моя голова лежала на його грудях, я чула, як рівномірно стукотіло його серце, і сама провалювалась у сон.
Я дозволю собі бути з ним лише один раз, лише в цей момент!