Майкл
Ми з Кейтлін повертались з ювелірної крамнички на її машині. Вона була досить вправним водієм, сьогодні вона не була схожа на саму себе. На ній був блакитний діловий костюм та біла футболка, білі кросівки, волосся було зав’язане в пучок.
На панелі вискочило сповіщення про вхідний дзвінок від Смурфика. Дівчина одразу прийняла дзвінок, і в машині залунав чоловічий голос.
- Кейті, знаю, ти зайнята, але мені потрібна твоя допомога.
- Яка саме? - без особливого здивування промовила вона, повертаючи на ще одному повороті.
- Пам'ятаєш Фредеріка?
- Такого козла важко забути.
- Так-от справа, яку я взяв, - почав хлопець, та Кейтлін одразу його перебила.
- Він виступив проти тебе, чи не так? Для початку скажи мені, чию сторону ти займаєш: позивач чи відповідач? - вона говорила так легко та буденно, наче робила це кожного дня.
Проїхавши ще кілька метрів, вона зупинилась на обочині, чекаючи відповіді хлопця.
-Я займаю сторону відповідача, - говорить хлопець, - але справа не з простих. Позивач, здається, досить близько знайомий з Фредеріком.
- Розкажи більше про ситуацію.
- Приблизно місяць тому мого клієнта звинуватили в крадіжці зі складу, спочатку це було внутрішнє розслідування, потім все дійшло до суду, адже мій клієнт доводив свою невинність.
- Олівер, - почала Кейтлін, отже, цього хлопця звати Олівер, - ти впевнений, що він нічого не крав.
- Не зовсім, - відповідає хлопець. - Засідання наступного тижня в середу, тому я і телефоную тобі. Кейтлін, ти зможеш щось дізнатись з цього приводу?
- Я спробую, але для початку скинь мені всі матеріали, які в тебе є. Назву фірми та адрес складу.
- Гаразд, надішлю все прямо зараз. Дякую.
- Звертайся.
Кейтлін завершує дзвінок і повертається до мене обличчям.
- Щось не так? - запитує вона.
- Що все це означає?
- Я зголодніла, пообідаймо, і я все тобі розповім, - посміхнулась вона і вийшла з машини, я вийшов за нею.
Недалеко від того місця, де зупинилась Кейтлін, була кав’ярня з тостами. Ми сіли в дальньому кутку, вона замовила чотири тости з шинкою та сиром, велику піцу з сирними бортиками і чай, я взяв лише каву.
- Ти не голодний? - запитала вона, наминаючи тост.
- Ні, не голодний, - та вона не зважає на мої слова і запихає інший тост мені прямо в рота.
- Їж, їжа піднімає настрій та додає сил.
Я забираю тост з її руки та все таки відкушую шматок.
- Ти збираєшся з’їсти усе це? - кажу я, дивлячись на інші тости та велику піцу. Тебе наче не годували, клянусь, наче з голодного краю вибігла.
Дівчина, яка жувала тост у цей час, зупинилась, дивлячись на мене. Вона поклала тост назад в тарілку, дістала кілька серветок, витерши руки та рот, вона все ще дивилась на мене поглядом, який я не міг зрозуміти. Що такого я сказав?
Вона встала за столику та попрямувала до барної стійки, бармен за нею перехилився до неї, щоб краще почути, що саме вона хоче. За кілька хвилин вона повернулась з трьома пластиковими стаканчиками зеленого кольору та тарілкою полуниці.
За нею йшов офіціант з підносом.
- Заберіть це і віднесіть он тому пану, - вона вказала на чоловіка літнього віку на дворі.
Офіціант кивнув і зібрав усе, залишивши на столі лише чай та каву.
- І так, я очікую того, щоб ти пояснила мені хоч щось, - починаю я.
Вона мовчки кладе на стіл одну полуницю та накриває її стаканом, інші два кладе збоку.
- Що ти робиш?
- Ми зіграємо гру, - говорить вона, дивлячись на мене. - Зараз я переміняю місцями стаканчики, ти повинен вгадати, де саме знаходиться полуниця. Якщо вгадаєш, я відповідаю на одне твоє питання або ж кажу один факт про себе. Якщо ж ти не вгадуєш, то розповідаєш про себе щось.
Я опустив очі на стакани, Кейтлін почала майстерно міняти їх місцями. Вліво, вправо, навпаки. Її тонкі пальці пересували посудини, від сонячного світла, яке потрапило на наш столик, відблиснула каблучка на її пальці. Вона зупинилася і поставила руки на стіл.
- Обирай, - промовила дівчина.
Навмання підіймаю ліву посудину, але помиляюсь. Кейтлін задоволено підіймає праву та забирає полуницю, обриває корінець та з'їдає полуницю.
Кейтлін
- Отже, - промовляю я, дивлячись на Майкла. - Чим ти займаєшся?
- Я що?
- Чим ти займаєшся? Чи захоплюєшся?
- Навіщо тобі знати це?
- Я хочу бути в курсі захоплень свого чоловіка, якщо мене запитають про це.
Його блакитні очі блукали по моєму обличчі, а потім зупинились на моїх очах. Я не знала, що він там бачить чи хоче побачити, та я відчувала, як від цього погляду по спині пройшлись мурашки.
- Раніше я був мотогонщиком, професійним мотогонщиком.
- Раніше?
- Три роки тому я потрапив в аварію і після того досі не повернувся в мотоклуб.
- Ти хочеш повернутись на гонки? - запитала я, хоча знала питання безглузде, він хоче цього, хоче більше ніж чого-небудь іншого.
- Хочу цього більше, ніж чого-небудь іншого.
Його слова, які щойно лунали в моїй голові, змусили мене завмерти, дивлячись на нього.
Тепер вже Майкл бере полуницю, ставить її на стіл та накриває стаканом зверху.
- Тепер моя черга, - він так само майстерно, як я, крутив їх у різні боки, намагаючись заплутати.
За кілька секунд він зупинився, забрав руки та кивнув для того, щоб я вибрала. Спочатку вона була з лівого боку, потім він замінив її на правий, середина, знову ліворуч і знову середина. А далі? Далі я заплуталась, хоча, вагаючись, я підняла лівий стакан і побачила під ним полуницю.
На його обличчі застигло явне здивування.
- Отже, розповідай, - знову кажу я.
- Я не вмію плавати, панічно боюсь води, - говорить він, дивлячись на мене своїми блакитними очима. У них було щось таке, чого я не могла зрозуміти, щось таке, що змушувало мене раз за разом заглядати в ці очі.
- Моя черга, - беру стакани і знову ховаю під одним з них полуницю. Кілька рухів руками, особливо не заморочуюсь з цим.
- Під правим, - одразу вимовляє він, як тільки я зупиняюсь.
Я підіймаю праву склянку і виймаю звідти полуницю, вручаючи йому.
- Вона твоя, і запитання теж твоє.
Він ігнорує полуницю в моїй руці, одразу ж задає своє питання: - Хто ти?
- Я людина, - відказую я, ставлячи полуницю до рота.
- Кейтлін, я серйозно!
- Я адвокат.
- Ти адвокат, - на його обличчі з'явилась усмішка, наче він вважав мої слова жартом, та я була абсолютно серйозна і терпляче чекала, поки він припинить посміхатись.
- Так, я адвокат, ну знаєш, спочатку закінчують коледж, потім навчаються в правничій школі і стають адвокатом, - усмішка з його обличчя зникає майже одразу, я буквально бачу, як в його голові з'являється все більше запитань.
- Тоді чому? - нарешті вимовляє він.
- Що чому?
- Чому ти прибираєш у моєму будинку, якщо можеш працювати адвокатом?
- Я працювала адвокатом пів року, а потім була змушена повернутись до свого рідного міста. Там я не могла працювати за професією.
- Чому?
- Моя мати була категорично проти того, що я стану адвокатом. Вона викинула та спалила всі посібники, які я купила собі, щоб підготуватись до потрібних мені іспитів. Вона влаштувала скандал та, - я замовкнула, відчуваючи, як болючі спогади знову вриваються в мою підсвідомість, знову ранять гострими шипами моє серце, - вона влаштувала скандал з приводу того, що я не можу бути адвокатом. І для того, щоб здійснити свою мрію, мені довелося збрехати їй, я сказала, що вступила на фармацевта в Бостоні.
- Отже, твоя мати думає, що ти фармацевт за освітою?
- Саме так.
- Чому ти стала адвокатом, чому так сильно цього хотіла, що пішла на брехню?
- Я хотіла захищати невинних, тих, хто не може захистити себе. Мені здавалося, що, будучи адвокатом, я зможу це зробити, зможу захистити невинних і садити за ґрати винних. Але все набагато складніше, ніж мені здавалось.
- Невже тобі не хочеться повернутись?
- Я хочу повернутись до адвокатської діяльності так само, як ти на гонки. У цьому ми з тобою дуже схожі!