Кейтлін
Відчуваю дотик крижаної води до тіла, запах моря...
Знову бачу його...
Зриваюсь з ліжка, важко дихаючи, тримаючи руку на грудях, на шиї. Дечого не вистачало, дечого дуже дорогого для моєї душі.
Майкл, який сидів на підлозі, теж зірвався зі свого місця. Він що так усю ніч просидів там?
Стоп!
Де я?
Закриваю обличчя руками, кривлячись від власних думок.
Невже я в його кімнаті?
Стоп, ми ж не...
Відкидаю ковдру і бачу, що я без одягу, точніше - на мені його одяг, я без ліфчика, але в трусиках. Хоч щось моє залишив.
- Що сталося вчора? - запитую я, встаючи з ліжка.
- Прикритися не бажаєш?
- Не відповідай питанням на питання, до того ж мені здається, ти вчора побачив достатньо, чого вже соромитися.
- Я не бачив вчора нічого.
- Та ти що? А роздягнув мене хто? Святий дух чи що?
- У мене не було іншого виходу.
Він встає на ноги, стаючи переді мною, я стою поруч з його ліжком у його футболці, абсолютно не пам'ятаючи, що сталося вчора. Його футболка достатньо велика на мене, повністю закриваючи все потрібне.
Від нього пахне ваніллю і від мене також.
- Чому? - кажу я, роблячи крок вперед подалі від ліжка, але опиняюсь ближче до нього. - Чому в тебе не було іншого виходу? Щоб там не сталося, ти не мав права мене роздягати!
- Послухай, ти заявилась до мене посеред ночі і ледь не померла тут.
- А ти в нас - герой, вирішив мене врятувати?
- Якби знав, що ти така невдячна скотина, то ніколи б не рятував.
- Що? - здивовано кажу я. Від злості я стискаю кулаки, мої губи стискаються. Я намагаюся стримати гнів, прикушуючи нижню губу, та його обличчя виводить мене з себе. Він розвертається і хоче йти в напрямку ванної.
- Я тобі зараз покажу.
За мить я біжу за ним та стрибаю на його спину, від неочікуваності він навіть похилився вперед, я ледь не впала, але все таки змогла втриматись.
- Злізь, негайно злізай, - ледь не горлав він.
Я закрила його рот рукою, а іншою трималась за шию.
- Мовчи, а то у твою кімнату збіжиться увесь народ, - я сміюсь, дразнячи його, граючись з його волоссям та тягнучи то за одне, то за інше вухо.
Майкл намагається мене скинути, але в результаті ми обоє падаємо на підлогу. Моє волосся закриває наші обличчя, я досі сміюсь, на його обличчі теж є признаки посмішки. Його блакитні очі вивчають моє обличчя.
- Якщо ми одружимось, обіцяю тобі вир емоцій, - кажу я.
Його обличчя одразу похмурніє, він скидає мене з себе та швидко встає, залишаючи мене сидіти на підлозі.
- Твої речі у ванній, забирай та йди.
- Майкле.
- Я сказав тобі забиратись геть! – отже, ми повернулися до холодного ставлення.
- Ти тільки даєш мені привід для шантажу, - гаркаю я. - Я розповім про те, що ти брехун, а ще скажу, що ти скористався мною.
Майкл
Я завмер, дивлячись на дівчину перед собою. Хвилину тому вона посміхалась, а зараз переді мною справжній шантажист та гравець.
- Я буквально врятував тебе, і от така твоя подяка?
- Я буду вдячна тобі, якщо ти одружишся зі мною.
- Навіщо? Навіщо тобі це?
- Тому, що ти багатий, - говорить вона. - Тому, що ти маєш все це, - вона обводить руками кімнату. - Я просто хочу жити так само. Мати хороші дорогі речі. Це взаємовигідна умова. Я нікому не кажу про твою брехню, а ти даєш мені все це.
- Навряд чи тобі хтось повірить. Ти про це думала?
- Твоя мачуха так точно повірить.
- Кейтлін!
- Що сталося? Невже варто лише згадати її - і ти в штани наклав.
- Ти просиш про нереальне!
- Один рік, - говорить вона, коли я вже хочу зникнути за дверима гардеробної. - Заключимо угоду на один рік, лише один рік будемо подружжям.
- Чому рік? - запитую я, розвертаючись до неї.
- Не знаю, у фільмах завжди рік пропонують. Через рік ми розлучимось і більше ніколи не побачимось.
- Один рік пекла, - промовляю я.
- Ти нічого не втратиш, погодившись на це.
Я втрачу шанс закохати в себе її.
- Через рік я зникну, і ти будеш будувати стосунки з нею.
- Звідки ти
- Я що, по-твоєму, сліпа? Дивишся на неї так, наче вона боже чудо, святий ангел, але вона ненавидить брехунів. І якщо я розповім їй правду і скажу ще, що ти використав мене цієї ночі, Фінна зненавидить тебе.
- Один рік, ми проведемо разом рік, і ти зникнеш, - кажу я, пересікаючи кімнату, та простягаю їй руку.
- Один рік, і ми більше не побачимось, - говорить вона, відповідаючи на моє рукостискання.