АРЕС ІДАЛЬГО
Гаряче сонце Греції обпалює мені шкіру, я змушений ховатися за сонцезахисними окулярами. Погода, на відміну від тієї, що вдома, не холодна, але й не спекотна, зберігається середня температура, ніж я насолоджуюся з нашого приїзду.
Я лежу на кріслі перед курортним басейном із кришталевою водою. Вигляд розслаблює, звідси можна побачити весь берег та пляж. Для мене, Греція завжди мала якусь атмосферу античності, історії, яка наповнює тебе дивними відчуттями, але в хорошому сенсі.
Поруч зі мною сидить дідусь, Клаудія стоїть з іншого боку і збирає його ліки зі столика під парасолькою. На ній червоний купальник, який поєднується з кольором її волосся і прозоре плаття, що ледве її прикриває.
-Думаю, мені вже достатньо. - Крохтить дідусь і починає підніматися. Ми з Клаудією допомагаємо йому стати на ноги.
-Так, настав час відпочивати.
Дідусь акуратно вивільняється з моїх рук.
-Арес, синку, я все ще можу ходити сам.
Я скидаю руки вгору.
-Все зрозуміло.
Я дивлюся, як він зникає за скляними дверима, і моя увага привертає звук сповіщення. Як божевільний, я хапаю телефон, але там нічого немає.
Нічого.
Я нічого не чув від Ракель з моменту нашої розмови.
І, чорт забирай, це мене бентежить.
Я розмовляв з нею, хотів щасливого нового року, коли в нас тут настала опівночі. Але після цього більше нічого не чув навіть після того, як новий рік настав там. Я надсилав їй повідомлення, дзвонив, але без відповіді. Вона ще спить? Незважаючи на те, що тут уже три години дня, там ще ранній ранок.Знову звук повідомлення, але зі своїм телефоном у руках я розумію, що це не мій, а смартфон Аполо, що лежить на кріслі.
Аполлон плаває в басейні, плавання завжди було його хобі з самого дитинства. Я дивлюся на екран його телефону, ошелешений кількістю повідомлень, яке йому прийшло з Facebook.
Аполо ніколи не був активним користувачем Facebook. Чи був?
Але повідомлення не припиняються. Тому я йду до краю басейну з рушником та його телефоном у руці. Я присідаю, коли Аполо виринає з води, трясучи волоссям.
-Твій телефон зараз вибухне.
Аполо дивиться на мене незрозумілим поглядом.
-Мій телефон?
-З якого часу ти такий активний у Facebook?
-Я ним не користуюсь.
Аполо сідає на край басейну, кладе рушник на плечі і струшує воду з руки, щоб узяти телефон. Я сідаю поруч, тому що робити мені більше нічого, адже відьма мене ігнорує.
Аполо водить пальцем екраном телефону, і я бачу, як здивування наповнює його очі.
-О чорт.
-Що трапилося?
-Начебто мій телефон хотів відповісти, кулеметна черга повідомлень починає приходити і мені. Я вже збираюся подивитися, як у моєму полі зору з'являється Артеміс, і з мобільним у руці він виглядає зовсім не веселим.
-Аполлон. - гарчить Артеміс, і я бачу, як молодший брат опускає голову. - Чому ти виклав цю фотку без дозволу?
Я дивлюся на них обох.
-Яку фотографію?
-Я не думав, що так буде. У мене у Facebook лише знайомі. - Пояснює Аполо, а я продовжую дивуватися.
-Хтось може пояснити, що відбувається?
Артеміс суєть екран свого телефону мені в обличчя, показуючи фотографію, яку ми зробили цього ранку.На ній ми біля басейну у шортах, сонцезахисних окулярах і без сорочок. Спорідненість очевидна, і мені навіть не соромно сказати, що ми виглядаємо відмінно.
Артеміс зітхає.
-Хтось вкрав фото з Facbook Аполо та розмістив її на публічній сторінці, яка називається «Гарні хлопці».
Аполо все ще шокований.
-Фотографія стала популярною і під нею вже купа лайків, і коментарі не припиняються.
Артеміс дивиться на Аполо вбиваючим поглядом.
-У коментарях усі ці жінки планують знайти нас, і якимось чином, у них це вийшло, тому що у мене більше двох тисяч заявок у друзі, і їхня кількість все ще зростає.
Переглядаючи свій телефон, я розумію, що в мене теж купа заявок у друзі та непрочитаних повідомлень від незнайомців.
-Розслабся, Артемісе, - намагаюся заспокоїти його. - Це хріновo, але є і позитивні моменти, безкоштовна реклама компанії Ідальго.
Артеміс останній раз кидає на нас погляд перед тим, як піти, він все ще не виглядає щасливим, але взагалі те, вираження радості теж не одна з його сильних сторін.
-Ти читав коментарі? – каже Аполо, занурений у свій телефон.
Повний цікавості, я відкриваю пост та починаю читати деякі коментарі.
Я зупиняюся, тому що зміст стає дедалі більш приголомшливим. Вау, неймовірно, що можуть казати люди, які нас навіть не знають.
Я відчуваю на собі погляд, підводжу голову і зустрічаюся з парою гарних сірих очей. Дівчина з чорним волоссям, і її подруга - блондинка тільки що залізли в басейн з іншого боку. Я їх бачу не вперше. З першого дня, як ми приїхали два тижні тому, ми постійно зустрічаємось на території готелю.
Аполо слідує за моїм поглядом.
-Дівча, яке тебе переслідує, хм?
-Вона мене не переслідує.
-Ти чудово знаєш, що переслідує, навіть я помітив. - Аполо кидає на неї погляд. - Дуже екзотична, твій типаж.
Я проводжу рукою по волоссю.
-Мій типаж? - Так, він правий, раніше це був мій типаж, дівчата з темним волоссям і світлими очима. Але все закінчилося тим, що я закохався в дівчину, яка не має жодної з цих характеристик. Яка іронія. – У мене вже немає типажу, є лише вона.
Аполо широко посміхається мені.
-Я пишаюся тобою.
-А я тобою, брате, який уже не незайманий.
-НЕ починай.
-Ай, та гаразд, бути цікавим це нормально, ось мій перший раз був жахливий.
-Брехня.
-Я тобі відповідаю, близько п'яти хвилин тільки презерватив натягував.
У Аполо незграбний вираз обличчя.
-Занадто багато інформації, Арес.
-Я повинен запитати, чи ти користувався презервативом, Аполо?
-Звичайно. За кого ти мене маєш?
-Добре.
Під час сімейного обіду, моя мати відкриває рота, переглядаючи щось на телефоні.
Ми в хештегових трендах Твіттера.
Артеміс гарчав, відкидає голову назад.
-Тільки не кажи, що це через фотки.
Мама показує нам.
-Дивіться, хештег Ідальго у першій десятці.
Соціальні мережі ніколи не перестануть мене дивувати.
Клаудія хмуриться.
-Що за фото?
Аполо сідає, взявши шматок ананаса.
-Пам'ятаєш, що ми зробили вранці?
Клаудія киває, Аполо жує і каже.
-Її рознесли по всьому інтернету.
Мама дивиться на нього з огидою.
-Не розмовляй, коли жуєш, Аполо, це невиховано.
Я теж сідаю і знову переглядаю свій телефон. Окрім божевілля щодо фото, від відьми жодних повідомлень.
Де ти, Ракель?
Ти що зовсім не сумуєш за мною?
Бо ось я вмираю, як хочу поговорити з тобою.
Відкриваю нашу розмову з нею, і бачу, що вона ще не читала мої повідомлення. Телефон починає дзвонити у моїх руках, але радість зникає, коли я бачу, що це Саманта.
Я відходжу від столу, щоби відповісти.
-Алло?
-О, Щасливого Нового року, Арес. - Її голос звучить бентежно, що щось не так.
-Що трапилося?
Вона тушкується на іншому кінці лінії.
-Дещо сталося, Аресе.