Люди не завжди виявляються тими, ким здаються.
Ніколи не суди книгу з обкладинки.
Всі ці приказки, які говорять про те, що не можна оцінювати людину лише з одного погляду, набувають сенсу прямо в мене перед очима. Завдяки кому? Клаудії.
Коли я вперше побачила Клаудію, вона здалася мені покірною та скромною. Дівчина покоївка, яка звикла схиляти голову перед господарями, і була частиною найкращих та найгірших моментів сім'ї, на яку працює, але нічого про це не говорить.
Я помилялася?
Так, і дуже.
Мати Ареса чекає моєї відповіді, не працюючи приховати свій зневажливий погляд. Я не можу вимовити жодного слова, я не приховуватиму, що ця сеньйора мене дуже лякає.
Донна Софія схрещує руки на грудях.
- Я поставила тобі питання.
Я прочищаю горло.
- Мене звуть Ра-Ракель. - Я чемно простягаю їй руку. Вона кидає погляд на мою руку, а потім знову дивиться у вічі.
- Зрозуміло, Ра ... Ракель. - Він глузує з того, що я заїкнулася. - Що ти тут робиш? Клаудія встає поруч зі мною і високо піднятою головою і твердим голосом відповідає їй.
- Вона прийшла з Аресом.
При згадці Ареса, сеньйора скидає брову.
- Ти жартуєш? Навіщо б Арес став наводити таку дівчину, як вона?
Клаудія відводить погляд.
- Чому б вам у нього не спитати? О, точно, комунікація з синами не найсильніша сторона.
Донна Софія стискає губи.
- Не починай зі своєю зухвалістю, Клаудія. Найменше тобі треба мене провокувати.
- Тоді припиніть так її дивитися, ви навіть її не знаєте.
Сеньйора оглядає нас стомленим поглядом.
- У мене немає часу.Де мій чоловік?
Клаудія не відповідає, лише вказує на двері, і сеньйора входить, залишаючи нас нарешті самих. І тепер я можу дихати.
Хапаюся за груди.
- Яка неприємна жінка.
Клаудія усміхається.
- Ти навіть не уявляєш.
- Але ти, здається, її зовсім не боїшся.
- Я виросла в цьому будинку, думаю, у мене розвинулася чудова здатність справлятися з лякаючими людьми.
У цьому є сенс, я пам'ятаю, наскільки жахливим може бути Артеміс, не кажучи вже про Арес, до того, як я дізналася його краще, і тепер ця сеньйора... Виразно, Клаудія має мати імунітет до таких типів сильних особистостей після того, як вона виросла в їхньому оточенні.
‑ Я уявляю, я просто думала, що коли вона твоя начальниця, ти...
- То я дозволятиму їй мене залякувати і погано зі мною звертатися? - Закінчує вона за мене.
- Вона не моя начальниця, сеньйор Хуан начальник. І він завжди мене захищав від цієї відьми, особливо після... Клаудія переривається. - Думаю, я вже достатньо розповіла про своє життя, розкажи про себе.
Я зітхаю і ми сідаємо.
- Не особливо є що розповідати, тільки те, що я потрапила під чари братів Ідальго.
‑ Це я бачу, але також бачу, що ти вже досягла того, щоб цей дурень зізнався тобі в почуттях.
- Звідки ти знаєш?
- Ти ж тут, - відповідає вона, - дідусь Ідальго один з найважливіших для них людей, той факт, що ти тут багато про що говорить.
‑ Я так багато чула про цю людину, що хочеться познайомитися з нею особисто.
- Сподіваюся, скоро познайомишся. Це чудова людина.
Ми ще трохи розмовляємо, і я розумію, наскільки сильно мені подобається Клаудія. Це смішна дівчина з сильним характером.Думаю, що ми могли б стати добрими подругами. Мені поруч із нею дуже комфортно. Є просто люди, між якими утворюється хороша хімія і відбувається своєрідне клацання, особливо після того, як вони одного разу поговорять.
Нарешті, після того, як ми поспілкувалися з Клаудією, Арес виходить із кімнати, а за ним Артеміс та Аполо. Ми з Клаудією встаємо. Погляд Артеміса падає на Клаудію, він стискає губи, а потім розвертається і віддаляється коридором.
Аполо нам усміхається, очима уникаючи Клаудії всіма можливими способами.
‑ Ми йдемо до кафе. Дідусь питав тебе, Клаудію. Тобі треба увійти, коли вийдуть батьки. - Так, молодший з Ідальго пішов слідом за Артемісом.
Арес підходить до мене, його очі сповнені емоцій, полегшення, спокою. Навіть уявити не можу, як він хвилювався усі ці дні за свого дідуся, який, здається, вже гаразд.
Грецький бог бере мою руку. Не можу не помітити, що він не вітає Клаудії.
- Ходімо, відьма.
Кидаю погляд на Клаудію, яка стоїть з опущеною головою і тихо бурмоче.
- Мені шкода.
Арес дивиться на неї.
- Це була не твоя провина. - Він звучить щиро - Ти ніколи не будеш винна в тому, Що він імпульсивний, Клаудія.
Вона просто киває, а ні чорта не розумію.
Я прощаюся з Клаудією і йду за Аресом. Мій погляд падає на його сильну руку в моїй, потім піднімається по руці, до плеча та профілю його обличчя. Іти з ним за руку здається таким нереальним.
Тато, це Ракель, моя дівчина.
Його дівчина...
Цей титул змушує моє серце тремтіти. Ніколи не думала, що стану його дівчиною; Це той хлопець, за яким я стежила з тіні, фантазувала ось так бути поряд з ним, але ніколи не уявляла, що це здійсниться.
Арес дивиться на мене, на його прекрасних губах утворюється посмішка, і я присягаюсь, що моє серце загрожує вистрибнути з грудей і покинути мене.
Хочу поцілувати його.
Стискаю кулак вільної руки, щоб зберегти контроль, не притягнути його до себе і не притиснутися до його губ. Приходимо в кафетерій лікарні, Арес садить мене на стіл, питаючи, чого б мені хотілося, і йде робити замовлення на двох. З руками, складеними навколішки, оглядаю все навколо.
Зустрічаю Артеміса та Аполо, які сидять за різними столами. Зводжу брови. Що не так із цими двома?
Повільно я починаю з'єднувати частини головоломки: перев'язана рука Артеміса, синець під оком Аполлона, незграбні погляди та напруження між Артемісом та Клаудією, коли той вийшов із кімнати. Невже вони побилися через неї? Не може бути. Аполо ж цікавиться Дані. Чи ні? І те, що Артеміс може цікавитись Клаудією на нього не схоже. Чи так?
Якого біса відбувається?
Арес повертається, ставлячи переді мною карамельний макіато, мій коханий.
- Дякую, - говорю з посмішкою.
Він сідає, витягаючи свої довгі ноги перед собою, і я знаю, наскільки накачані його стегна під цими штанами, так само знаю, що там між цих ніг.
Ракель, заради Бога, ти у лікарні.Ставлячи під питання свої моральні цінності, я роблю ковток кави, заплющуючи очі. Як смачно. Коли розплющую очі, у Ареса піднято брови. Я облизую губи, не бажаючи прогаяти ні краплі цього напою.
- Що?
- Нічого.
Я примружую очі.
- Що?
- Твоє обличчя щойно нагадало мені те, що з'являється, коли я доводжу тебе до оргазму.
Мої очі мало не викочуються назовні, щоки горять.
- Арес, ми в лікарні.
- Ти сама захотіла знати.
- У тебе зовсім немає сорому.
На його обличчі з'являється його характерна усмішка, від якої я перестаю дихати.
- Ні, зате в мене є бажання тебе.
Я прочищаю горло, відпиваючи свою каву. Арес простягає до мене руку долонею вгору. Я, не роздумуючи, кладу до неї свою.
‑ Знаю, що не мусив казати, що ти моя дівчина там нагорі. Я не хочу тиснути на тебе. Знаю, що маю ще постаратися.
- Все гаразд, правда.
Він прибирає руку, і я майже починаю дутися; Він теж відпиває свою каву, і мені стає цікаво, якою вона любить.
- Що ти замовив?
Він відповідає глузливим тоном.
- Кава.
- Це я вже знаю. Я маю на увазі, яку каву ти замовив.
Арес нахиляється до столу, його обличчя дуже близько до мене.
- Чому б тобі самій не перевірити? - Показує на свої губи.
Вони так близько, я бачу наскільки вони вологі та м'які. Але я його легенько відштовхую.
‑ Гарна спроба.
- Скільки ти ще мучитимеш мене, відьмо?
- Я тебе не мучу.
- Так, мучиш. Але гаразд, я це заслужив.
Ми трохи говоримо, і я помічаю кардинальну зміну його настрою. Він задоволений, спокійний і мені подобається бачити його таким. Цікавість мене долає.
‑ Що відбувається з цими двома? – показую на Артеміса та Аполо.- Вони побилися.
‑ Через Клаудію?
Арес здивовано дивиться на мене.
- Звідки ти про це знаєш?
- Просто здогадалася. Що сталося з нею?
- Ну, не мені про це говорити.
- Ах, який нудний.
Арес складає руки на грудях.
- Я ж не стара пліткарка, я твій хлопець.
Він так легко сказав це, що навіть не відразу зрозумів, доки не помітив вираз на моєму обличчі. Арес чухає потилицю.
- Поруч із тобою я перетворююся на дурницю.
‑ Дурня, який мені подобається.
Арес дарує мені переможну посмішку.
- Я подобаюсь тобі, подруго?
Я червонію, теж усміхаючись, як дурочка.
- Зовсім небагато.
Після того, як ще раз заглянув у дідусеву кімнату, Арес везе мене додому, зупиняючи машину перед входом. Він вимикає фари, але не глушить двигун. Сексуально напруга довкола майже душить. Він відстібає ремінь безпеки і повертається до мене.
‑ Знаю, що це було не найромантичніше побачення у світі, але я дуже добре провів час, дякую, що була поряд цього вечора.
- Все було ідеально, - говорю чесно. – Я дуже рада, що твій дідусь гаразд.
Арес ставить лікоть на кермо і проводить великим пальцем по нижній губі.
‑ Настав час важливого питання.
- Якого питання?
Він нахиляється до мене, змушуючи притиснутись до сидіння. Він так близько, що його дихання лоскоче мої губи.
- Ти цілуєшся на першому побаченні?
Я про це не думала абсолютно. Я взагалі мало знаю про побачення, але пам'ятаю, що Дані говорила, що вона з тих, хто цілується на перших побаченнях, тому що їй потрібно було знати чи є хімія, щоб не гаяти часу на інші побачення.
Однак, це не те саме, я знаю, що у нас є хімія, я б навіть сказала з надлишком. І знаю, що він чудово цілується, і у цьому проблема. Не знаю, чи зможу контролювати себе, якщо поцілую його, мій самоконтроль має межу.
Арес облизує губи.
- Ти не збираєшся відповідати?
Я вже майже задихаюся, серце на межі не можу говорити.
Арес робить видих поразки і сідає на місце.
- Вибач, я знову на тебе тисну.
Не стримавшись, я відстібаю ремінь і притягаю його до себе за комір сорочки. Його губи зустрічаються з моїми, і я стогну від відчуттів.
Арес гарчить, хапаючи мене за волосся і агресивно рухаючи своїми губами. Поцілунок абсолютно не романтичний, а я і не проти, ми обидва надто скучили для цього. Це тваринний поцілунок, пристрасний, сповнений сильних вибухонебезпечних емоцій. Наше гаряче дихання зливається воєдино, як і наші вологі губи, які ковзають, здавлюють, посмоктують, легко розпалюючи невгамовну пожежу між нами.
Його язик ковзає моїми губами, щоб потім увірватися в мій рот, поглиблюючи поцілунок. Не можу стримати стогонів. Арес проводить своєю рукою по моїй талії, щоб притиснути себе сильніше. Моє тіло наелектризоване відчуттями. Кожен нерв відгукується на будь-який дрібний дотик.
Арес навалюється на мене, відсуваючи до сидіння, не відриваючись від моїх губ. Важелем він відкидає моє крісло назад, і перелазить зі свого місця, опиняючись повністю на мені.Я здивована, з якою спритністю та швидкістю він це робить. Його ноги розташовується між моїми, розсовуючи їх. Я рада, що під моєю осінньою сукнею легінси, бо вона піднімається вище за стегна, розкриваючи мене.
Він притискає своє тіло до мого, і можу відчути, наскільки він твердий під брюками. Його губи відсторонюються від мого рота, щоб атакувати шию. Я дивлюся в стелю салону, поки він насолоджується шкірою моєї шиї, потім спускається до грудей і незграбно опускає лямки сукні.
Опираючись усьому з того, що відчуваю в цей момент, я кладу руки на його плечі.
- Арес, ні.
Він піднімає голову, його блакитні очі сповнені бажання зустрічаються з моїми, і мій самоконтроль випаровується. Його груди піднімаються і опускаються від прискореного дихання. На мить, я думаю, що він роздратується, що я завела його, щоб потім сказати ні. Але він вражає мене теплою усмішкою.
- Добре.
Його рот притискається до мого по-новому, але цього разу дуже м'яко і ніжно. Я посміхаюся в його губи і бурмочу:
‑ Ванільний латте.
Він трохи усувається.
- Що?
- Кава, що ти пив.
Арес відповідає мені посмішкою, і вона так страшенно прекрасна в напівтемряві салону в поєднанні з кольором його очей. Він вказує на свої штани.
- Ти все ще вважаєш, що це не тортури?
- Ну трохи.
- Звичайно, але зі мною все гаразд. - Він торкається моєї щоки тильною стороною долоні. - Все це тільки покращить момент, коли ти знову здасись.
- Ти занадто впевнений, що це станеться.
- Я впевнений. - Його впевненість завжди здавалася сексуальною.- Думаєш, я не знаю, яка ти зараз мокра?
‑ Арес...
- Пам'ятаєш це божественне почуття, коли я всередині тебе? Це тертя, ці рухи, які зводять тебе з розуму і змушують благати про більше.
- Господи... - Кладу руки на його груди. - Припини це говорити.
- Ти вся червона. – Арес усміхається та повертається на своє місце. – У мене теж є право мучити тебе.
- Кретін, - бурмочу, приходячи до тями. - Мені пора. - Я відчиняю двері, і навіть не дивуюся своїй тремтливій руці. Виходжу. - На добраніч. – Зачиняю за собою двері.
Арес опускає вікно, спершись на кермо.
- Гей, відьмо, - дивлюся на нього. – Коли чіпатимеш себе сьогодні, голосно кричи моє ім'я. - У мене перехоплює подих, він підморгує оком. - Я робитиму те саме з думкою про тебе.
Закриває вікно і їде, залишаючи мене з відкритим ротом.
Дурень, збоченець, грецький бог!