Загублені

2

Після смерті мами все злилось в одну сіру смугу гіркоти і розчарування.Нічого не радувало,не зігрівало...
Кожного ранку на мене з дзеркала дивилась худа,висока дівчина, з довгим каштановим волоссям і порожніми карими очима.Було важко повірити,що всього місяць назад ці очі випромінювали тепло і дитячу наївність...
Мене розбудив крик який розносився з кухні:
-...ТИ НІКОЛИ ЇЇ НЕ ЛЮБИВ,ТИ ЗАВЖДИ БУВ ЖОРСТОКИМ З НЕЮ,ЧЕРЕЗ ТЕБЕ ЇЇ НЕМА!-знову кричала Маргарет.Взагалі вона тільки кричала і плакала,майже не розмовляла.Сестричка майже нічого не їла,і цілими днями сиділа в своїй кімнаті і плакала.Всі спроби тата її заспокоїти були марними.Маргарет у всьому звинувачувала його.Мені було шкода батька,він ніяк не мів пояснити маленькій,що не він вбивця матері,а страшна хвороба.
Я побігла вниз заспокоювати сестру,обнявши її я промовила те саме,що говорила місяць назад:
-Все буде добре,все буде добре зайченятко моє..-малеча зразу заспокоїлась,я взяла її на ручки,і понесла в свою кімнату,поклала на ліжко і поцілувавши її,вийшла.
-Тат,не розтроюйся,їй перейде,-сказала я ввійшовши на кухню,- їй просто треба заспокоїтись.
Тато подивився на мене таким поглядом,що мені стало не по собі.Він був схожим на побиту голодну нещасну собаку,яку в зимку вигнали на двір
-Віккі,я так більше не можу.Не можу дивитись на ваші сльози і страждання...- і він розплакався.Гірко-гірко.Своїми обіймами я хоч якось хотіла його втішити,але все дарма.Тоді я сказала
-Знаєш,їй треба просто знову почати ходити в школу.Нам стане легше,от побачиш-Я відійшла до плити,і почала робити сніданок- Я сьогодні буду пізно.В школі завал,ви ж без мене впораєтесь,так?-запитала я у тата,паралельно смажачи бекон.
-Звичайно,але надовго не затримуйся,сьогодні прийде Барбара-
Барбара це моя бабуся,мамина мама,імпозантна діночка,якій перевалило за 50.З татом в неї було,мягко кажучи,натягнуті відносини,але вони тримались купи заради мене і Маргарет.-Надіюсь обійдется без скандалів,- сказала я доївши свій тост.-Я побігла!- я вийшла з за столу,сьорбнула чай і побігла на вихід взявши з собою рюкзак і куртку." Як же важко бути сильною" подумала я, і під сумну музику почалапала до школи.