Любов дається лише сміливим

XXXIX

- Готові? - чую голос Макса позаду.

Киваю, і на рахунок раз-два-три - відриваю ноги від землі та стрибаю у холодну воду.

Я не знаю, де Артем. Позаду чи попереду. Все, у чому є контроль - це рухи і дихання. Цього досить, щоб сконцентруватись на них і викинути з голови всі другорядні думки.

Я не знаю, як багато часу я провела у воді, поки пливла. Вода всмоктує весь гомін і шум оточуючих. Але коли я винираю, то бачу лише посмішку Артема. І жест його руки.

- Допомогти піднятись?

Не встигнувши накрити його матами, я вже стояла на краю басейну. Але я дівчина не дурна, тому штовхнувши хлопця, хотіла пройти повз нього, проте він скинув зі себе рушник і, піймавши мене, скинув нас назад у басейн.

- Ми забули поговорити, - сказав він.

На щастя, у приміщені залишились лише ми вдвох.

- Ще раз так зробиш, я тобі щось зламаю.

- Як зроблю?

- От як ти тільки що зробив! - сказала я.

- От так? - Артем поцілував мене в шию. От тепер, я справді не зрозуміла, що відбувається.

- Ей! Май совість! - обурилась я. - Це домагання.

- Нічого собі! Домагання? - здивувався хлопець. - Скажи ще, що я маньяк.

- Та легко! Ти - маньяк, дурень, придурок.

Хлопець занурився у воду і під водою схопив мене за талію, а винирнувши з води, припідняв мене, приобняв.

Від такої неочікуванності я закричала.

- Наступного разу попереджай про те, що збираєшся зайнятись дайвингом, - уже спокійніше заговорила я.

- Ти де таким словам навчилась? - Артем уважно дивився на мене. Так як його руки були заняті тим, що тримали мене і приобнімали, я витерла краплі води з його обличчя, і прибрала волосся з очей.

- Тепер я в банді гопників, віджимаю гроші, - пожартувала я. - Але більше так не роби.

Хлопець нарешті відпустив мене. Ми стояли навпроти один одного.

- Нам краще стати друзями, це те чого чекають від нас тренери.

- Та в біса, що вони від мене чекають.

- Що? - його байдужий тон мене здивував.

- А ти не думала, що можливо я захочу чогось більше дружби?