Розділ 23 🏀

778 64 4
                                    

Минув вже день після нашої ночівлі. Все ніби й добре, та я не бачила Пейтона. Востаннє я зустрічалася з ним там, в коредорі і схоже ми не зовсім приємно розійшлися. Я все почала переживати , що бува щось пішло не так... А ще було щось дивне в поведінці Джейкоба. Особливо коли мова заходила за Пейтона.
Зараз я сиділа в просторому спортивному залі моєї школи. Типвий, як для Америки : висока стеля, блискуча підлога та лави для глядачів. Ну може не зовсям типовий. На справді я не дуже полюбляла цей урок. Хоча Карі він дуже навіть довподоби, або, точніше те, що сюди можна прихотили в гарній обталеній формі.
- Ну як я тобі ? - Карамель щойно прибігла до мене.
- Та як завжди, - відповіла я.
На ній були вдягнені сині обталені лосини і така ж чорна футболка. В цьому вбрані її фігура справді гарно виглядала.
- Ну гарно чи ні ? - невгавала подруга.
- Та гарно, гарно, - я не розуміла з чого такий шаботаж, - А чому це так важливо ?
- Тренер сказав, що сьогодні ми будемо із старшим класом, - знетерплячки почала Кара.
- Ясно, - моя відповідь була холодною та насправді це для мене було важливо. Ні, мене не цікавило, як я вдягнена. А те що єдиний клас, що був старше мого - клас Пейтона. Можливо я його побачу і нам вдасця поговорити ? Раптом, для чогось я вирішила оглянути свій одяг: сині конверси, чорні лосини та синя, стара, розтягнена футболка що сягала мені майже середини стегна з написом "Super girl "
- "Позорисько"- подумки прокоментувала я. По більшій частині через футболку.
- 11 клас, - крикнув фізрук, тим самим закликаючи до уваги мій клас, - містера Ботера сьогодні немає в школі...
- Це інший фізрук, він тренер баскетбольної команди, - пошепки додала Карамель.
- ... тому нам доведеть проводити урок з 12 класом, - закінчив він.
- Я ж казала, - з нетепрлячки проказала мені подруга.
Як по команді, двері в зал відчинилися і всередину ввійшов 12 клас. Чомусь тільки хлопці. Зрається Кара сказала, що це баскетбольна команда. Десяток різних голів та одну з них я точно знала. Пейтон. Хлопець енергійно перемовлявся з товаришами, періодично посміюючись. Здається їм було весело.
Тренер щось гукнув їм, вони в повільному темпі через весь зал побігли до нього. Пейтон помітив, що я сверлю його поглядом і помахав мені привіт. Я кілька секунд продовжувала дивитися йому в слід, а тоді побачила Кару.
"Вона весь цей час дивилася на мене? " - запитала подумки я себе.
Якщо так, то це погано. Бо я розуміла, що збоку виглядаю, як закохана дурочка. Але ж це було не так !
Та погляд подруги не віщював нічого доброго. Усміхаючись вона вже збиралась щось сказати та я почала першою :
- Ні Кар, не починай, - відмахувшись сказала я.
- Ну чому ні ? Я ж твоя подруга, а ти мені тічого не розповідаєш, - більше нетерпляче ніж ображено промовила вона, - Чому ти не сказала по бал ?
- Я не встигла, - напевне надто різько промовила я. Тоді зловила поглядом Пейтона. Точніше його спину.
" Які у нього гарні плечі" - подумала я.
" Так стоп що ?! Чому я про це думаю ? "
- Ні, ти просто не хотіла, - вела своє Карамель, - Але чому ?
- Слухай, я...я не знала, як, що, - гарячково думала я, - І я збиралася сказати, просто пізніше, - я взяла подругу за руку, мені здається це надто драматично, але думаю Кару це переконає, - Чесно, - я поглянула на неї своїм найкращим поглядом. Здається це спацювало, подруга посміхнулась і почала розповідати про щось своє.
Я й справді не розуміла чому не сказала їй. Чого я боялася ? Можливо мені було соромно ? Ні, я не знаю. Як я могла сказати їй причину, сама її не знаючи ?
Я ще раз поглянула на Пейтона. Не знаю, навіщо я це роблю. Його волося розбурхалося і тепер ледь спадало на очі. Він посміхався. Помітив мій погляд і подивився мені в очі. Так, це складно пояснити. Ми знаходились одне від одного на відстані не менше 20 метрів, але мені знається це був погляд саме в очі. Він прибрав волося з лоба та посміхнувся мені. Так, ця посмішка була саме моєю і нічиєю більше. Я це знала, я це відчувала.

💜 Новенька 💜Where stories live. Discover now